Читати книгу - "Темнота"

в небесні калачі. Людина, мовляв, може бути і без штанів, бож у раю не личать фраки. Наші суперники тим від нас щасливіші, що потраплять бути і без штанів і у фраках одночасно. Я сам бачив у Лондоні голу людину у циліндрі, що співала на площі аллілуя, хоча там за один поцілунок на вулиці арештують.

— І його не арештували? — запитав Іван.

— Арештували — розуміється. Але то не був божевільний. То був лише американський газардер, що вдарився у заклад на сто тисяч, щоб доказати, що людина у своїх діяннях може бути необмеженою. А думаєте, що наш Іван Іванович такого б не зробив? Зробив! Лише з однією різницею: він забув би надягнути циліндра… Вважаючи, що ніякі компроміси тут недопустимі… І його б не арештували, а зробили б з нього блаженного, — ха-ха-ха! — Іван зробив також подобу усмішки.

— Але і в нас все таки земля крутиться, — промовив він.

— Серйозно беручи — так, — казав граф, коли вони вже були на пригорку побіля Михайлівського манастиря, що його саме почали розбирати, і звідки розгорнулось ще більше простору, ніж перед тим. — Цього не думаю заперечувати, а скорше навпаки: коли б так нашій історії та не трапилось отих Батиїв і Тамерланів, воно напевно було б зовсім інакше. Вони зруйнували не тільки наші замки і міста, вони зруйнували нашу душу, нашу логіку, нашу рівновагу. Отут на цьому місці стояв замок. Прийшли Батиї і знесли. На порожньому місці побудували манастир. Тепер ось зносять манастир… Запихають місце будинком ЦК КПбУ. На цьому місці стояла столиця цього простору. Прийшли Батиї і перенесли її на багна Гнилої Води. Знаєте… Століття таких зривів… Ампутацій… Хто б видержав. І вірте мені чи не вірте, а Америка не була б сьогодні колюмбійською, коли б не ті герці. Хоча, зрештою, вона і тепер у добрих руках… — закінчив граф примирливо.

— Думаєте, що її не можна відкрити вдруге? — несподівано, наївно і обережно запитав Іван.

— Ха-ха-ха! — засміявся граф вдоволено: — Та пробуємо. Фантазії не бракує… Чи хватить засобів.

— Такі справи інколи вимагають найскромніших засобів, — каже Іван. — Я переконаний, що коли б Кортез мав техніку, а не мав душі еспанця, ацтеки жили б до нашого часу.

— Ха-ха-ха! І правильно! І правильно! Тут і небесними калачами можна поорудувати, ха-ха-ха! Але ось ми й дома…

Вулиця Горовіца, колишня Велика Житомирська. На третьому поверсі. З однієї кімнати. Гравюри Дюрера на стінах, краєвиди Дніпра з вікна. Івана запроваджено до ванної, дано йому кусень мила, бритву, рушник і коли він, згодом вернувся, то виглядав, як Адоніс. Він побачив стіл, гідний Лукулла.

— У мене, звісно, не хутір, — захоплено казав граф, — але як на час і обставини — хватить. Присідайте!

Присідають, наливають… Христос Воскрес! Христос Воскрес!

— Ааа! — крякнув граф. — Ну, а ви ж то що? Молодичка? — здивувався, коли побачив, що Іван лише пригубив. — Почекайте. У цій моїй подобі, я міг би й не потягнуть, — відповів він і почав їсти. — Так моріть! Голод не свій брат. Розумію. Прогнали з хуторів Морозів, а інших таких дурних не знаходиться…

— Зброя! Зброя! — каже Іван, що почав одразу, від першого ковтка, п'яніти. — Голодом світ поб'ємо! — набирався Іван зухвалости. — О, ні, братіку! Це прекрасно. На кулаків! На Берлін! На Париж! На Лондон, — го-го-го! — мичав Іван крізь жування, по-дитячому вимахував рукою, що в ній цупко держав шинку, а потім ближче підсунувся до графа і інтимнішим голосом говорив: — Не знаю, хто ви тепер — граф чи не граф, але хочу сказати: Морозів вигнали з хуторів і правильно зробили! — пристукнув він по столі. — Здохнемо ми — здохнуть і вони. Мишко господарем не був, не буде, бути не може, тепер, завжди і во віки вічні. Так вже його, того героя, мудро сотворено, щоб не бути йому людиною! — і Іван знов стукнув по столі. І засміявся. Засміявся також граф.

— Налити ще? — запитав він.

— Налити! — прохрипів Іван із шинкою в зубах. Іван випив… І продовжував: — А ті наші курячі філософчики одного разу пізнають «народ», — ха-ха-ха! Одного разу… «І в час вечірній, пізній час, вас привітає ҐПУ», — ха-ха-ха! Буде! Буде! Знаю! А ті там заграничні пузаті немовлята і ліберальні ідіотчики… Дістануть вони ще свою порцію спасіння — механізацію, націоналізацію, кооперацію, колективізацію. Від вух до п'ят медаликами обчіпляємо… То-то, братіку, буде потіха, коли шановний наш приятель Мандерфільд та займе одно з найпочесніших місць у одному з кабінетів святого Саватія, що на острові блаженних Соловецькому та на морі Білому…

— Люблю! — викрикнув граф, а очі його світилися, як ліхтарі.

Іван розливався:

— Ми їм, голлівудським варварам, покажемо де стирчать мозки, а господін Каплін не чортиком, а чортиням задриґає під нашу балалайку, — ха-ха-ха!

— Ех, і люблю! — регочеться граф. — Браво, Іване Григоровичу, браво! Зовсім по-моєму! Це по-моєму! Ще по одній?

— Хоч би й по дві! — вторував Іван.

— І до діла… Діло маю до вас, Іване Григоровичу, — казав граф, і очі його зупинились на Іванові. Але той не дочув. Він скінчив шинку і старанно взявся до ковбаси. Його зуби завзято працюють, щоки зарожевілись, сірість уст змінилась на бузову блискучість, очі піднялись з своїх ям. — Братіку! Мозки, як ваші, не сміють дармувати, — продовжував своє граф. — І не мале їх призначення. Усе зробимо — кажіть! — викрикнув граф.

Іван ніби прокинувся.

— Як? — запитав він швидко.

— А так: за кордони нашого обширного отечества не хочете? — чує Іван ніби з туману.

— Куди? — перепитує, перестає жувати, очі стають круглими.

— За кордон! — повторив граф, а обличчя Іванове розплилось в його очах, мов би в кривому дзеркалі.

— За який закордон?

— Та за кордон! Звичайний.

— О! За кордон! Ха-ха-ха! І як же так, Федір Федоровичу! Кпитись над бідним Іваном. Чудак ви, їй-богу! Ха-ха-ха!

— Яке там кпитись, що значить кпитись? За кордон і баста! Першою клясою. Без пересядки. Київ — Берлін і точка. — На Івана нападає хижа веселість, він регоче, як жеребець.

— Ех, ви ж і граф! Ну ж ви й… І навіщо всілякі там драглі? Я ось перед вами — беріть і крито!

— Е! Е! Так не думайте! Ні, то ні! Я направду думаю з вами добре…

— З жартами, щоб не було смутно?

— Ну, й дітьо! Пропоную діло, а воно брикається. Замість Сибіру, Оніглагу, пропоную Берлін, Париж. Сідає до першої кляси, їде… Божком буде, а тут з хлопця коржа зроблять. І