Читати книгу - "Мертві душі"

розмовляючи з слугою, і махаючи на коляску, що їхала за ними. Голос його здався Чичикову нібито трохи знайомим. Поки він його роздивлявся, білявий встиг уже намацати двері й відчинити їх. Це був чоловік високий на зріст, з обличчя худорлявий, або, як то кажуть; поношений, з рудими вусиками. Із засмаглого обличчя його можна було зробити висновок, що він знав, що таке дим, якщо не Пороховий, то, принаймні, тютюновий. Він ввічливо вклонився Чичикову, на що останній відповів тим самим. Протягом кількох хвилин вони б, мабуть, розговорились і добре познайомилися між собою, бо вже початок був зроблений, і обидва майже водночас висловили задоволення, що куряву на шляху цілком прибив учорашній дощ, і тепер їхати і прохолодно, і приємно, як увійшов чорнявий його товариш, скинувши з голови на стіл картуз свій, по-молодецькому розкошлавши рукою своє чорне густе волосся. Це був середній на зріст дуже непогано збудований молодець з повними рум'яними щоками, з білими, як сніг, зубами і чорними, як смола, бакенбардами. Свіжий він був, як кров з молоком; здоров'я, здавалось, так і пашіло з обличчя його.

"Те, те, те!" скрикнув він раптом і розставив обидві руки, побачивши Чичикова. "Яким вітром?"

Чичиков пізнав Ноздрьова, того самого, з яким він разом обідав у прокурора і який з ним за кілька хвилин зійшовся на таку коротку ногу, шо почав уже говорити "ти", хоч, зрештою, він зі свого боку не дав на те ніякого приводу.

"Куди їздив?" спитав Ноздрьов і, не діждавшись відповіді, продовжував далі: "А я, брат, з ярмарку. Вітай: програвся дощенту! Чи ж віриш, ніколи в житті ще так не програвався. Адже я на обивательських приїхав! Ось подивись навмисне у вікно!" Тут він пригнув сам голову Чичикова, так що той трохи не вдарився нею об раму. "Бачиш, яка погань! насилу дотягли прокляті, я вже пересів ось на його бричку". Кажучи це, Ноздрьов показав пальцем на свого товариша. "А ви ще не знайомі? Зять мій, Міжуєв! Ми з ним цілий ранок говорили про тебе. "Ну, дивись", кажу, "коли ми не зустрінемо Чичикова". Ну, брат, коли б ти знав, як я програвся! Віриш, не тільки вбухав чотирьох рисаків — просто все спустив. Адже на мені нема ані ланцюжка, ані годинника..." Чичиков глянув і побачив справді, що на ньому не було ні ланцюжка, ні годинника, йому навіть здалося, що й один бакенбард був у нього менший і не такий густий, як другий. "А було б у мене тільки двадцять карбованців у кишені", казав далі Ноздрьов: "іменно не більше, як двадцять, я відіграв би все, тобто, крім того, що відіграв би, от, як чесна людина, тридцять тисяч зараз поклав би у бумажник".

"Але ж ти й тоді так казав", відповів білявий: "а коли я тобі дав п'ятдесят карбованців, в ту ж мить просадив їх".

"І не просадив би! їй-Богу, не просадив би! Якби не зробив я сам дурниці, далебі, не просадив би. Якби не загнув я після пароле36 на клятій сімці утку37, я б міг зірвати весь банк38".

"Але ж не зірвав", сказав білявий.

"Не зірвав, бо загнув утку невчасно. А ги думаєш, майор твій добре грає?"

"Добре, чи не добре, але ж він тебе обіграв".

"Велика штука!" сказав Ноздрьов: "так і я його обіграю. Ні, ось хай спробує він грати дублетом39, так тоді я подивлюсь, я подивлюсь тоді, який з нього картяр!.. Зате, брат Чичиков, як погуляли ми в перші дні! Правда, ярмарок був навдивовижу. Самі купці кажуть, що ніколи не було такого з'їзду. У мене все, що тільки привезли з села, продали за найвигіднішу ціну. Ех, братіку, як гульнули! Тепер навіть як згадаєш... чорт забери, тобто, як шкода, що тебе не було! Уяви, що за три версти від міста стояв драгунський полк. Так віриш, що офіцери, скільки їх не було, сорок чоловік самих офіцерів було в місті; як почали ми, братіку, пити... Штабс-ротмістр Поцелуєв... такий бравий! вуса, братіку, отакі! Бордо називає просто бурдашкою. "Принеси лишень, брат", каже, "бурдашки!" Поручик Кувшинников... Ох, братіку, яка пречудова людина! от уже можна сказати, по всій формі гультяй. Ми все були з ним разом. Якого вина продав нам Пономарьов! Треба тобі знати, що він шахрай, і в його крамниці нічого не можна брати: до вина домішує всяку погань: сандал, палену пробку і навіть бузиною, мерзотник, затирає, та зате коли вже витягне з далекої кімнатки, яка зветься в нього особливою, якусь пляшечку, ну просто, брат, опинишся в емпіреях40. Шампанське в нас було таке, — що перед ним губернаторське? просто квас. Уяви, не кліко, а якесь кліко матрадура, це означає подвійне кліко. І ще дістав одну пляшечку французького під назвою: бон-бон. — Запах? розетка і все, що хочеш... Ну, вже й гульнули!.. Після нас приїхав якийсь князь, послав до крамниці по шампанське, немає жодної пляшки у всьому місті, все офіцери випили. Віриш, я сам за обідом випив сімнадцять пляшок шампанського!"

"Ну, сімнадцять пляшок ти не вип'єш", зауважив білявий.

"Як чесна людина кажу, що випив", відповів Ноздрьов.

"Ти можеш собі казати, що хочеш, а я тобі кажу, що й десяти не вип'єш".

"Ну хочеш об заклад, що вип'ю?"

"Навіщо ж об заклад?"

"Ну, постав свою рушницю, що купив у місті".

"Не хочу".

"Ну та постав, спробуй!"

"І пробувати не хочу".

"Та був би ти без рушниці, як без шапки. Ех, брат Чичиков, тобто, як я жалкував, то тебе не було. Я знаю, що ти не розлучився б із поручиком Кувшинниковим. От би ви з ним добре зійшлися! Це не те, що прокурор і всі губернські скнари в нашому" місті, які так і трусяться за кожною копійкою. Цей, братіку, і в гальбік41, і в баночок, і в усе що хочеш. Ех, Чичиков, ну, що б тобі було

приїхати. Справді, свинтус ти після цього, скотар та й голі! поцілуй мене, серце, смерть як я люблю тебе! Міжуєв, глянь: от доля звела: ну то він мені або я йому? він приїхав Бог знає звідки, я теж тут живу... А скільки було, брат, карет, і все це en gros42. У фортунку43 крутнув; виграв: дві банки помади, фарфорову чашку й гітару; потім знову поставив один раз і прокрутив, канальство, ще й своїх шість карбованців. А який, коли б ти знав, зальотник Кувшинников! Ми з ним були на всіх май-' же балах.