Читати книгу - "Корпорація ідіотів"

class="p1">«Ага. Слухай, ми з тебе зробимо, якщо, звісно, ти будеш слухняним хлопчиком, державника вищого ґатунку, люди починатимуть повзти на колінах біля вхідних дверей до твого корумпованого відомства й слухняно рачкувати сходами та твердою підлогою аж до самої твоєї приймальні, цілувати твій підпис сухими від нелюдського жаху губами, приносити купи грошви, дарувати своїх дружин та коханок, вилизувати твою дупу та підставляти свої, пищати від задоволення від того, що їм припало сидіти з тобою майже поряд — через три ряди, робити все, щоб ти став хрещеним батьком їхніх галасливих голопузих нащадків. Кожна твоя харкачка буде не просто харкачкою, вона буде харкачкою завдовжки у вічність…»

«Так, так! — натхненно зашепотів я. — Зроби це!» «Слухай-но, чмо. Я зараз тобі таке зроблю, що лікарі відмовляться навіть дивитися на тебе, не те що лікувати, так їм буде страшно».

От пішли жінки. Це все через рекламу. Ага. Одна розстрілює з автомата весь офіс, хильнула якоїсь шмурдилівки й давай руйнувати всесвіт. Інша посилає мати в дупу, тому що «в „джинса“ обмежень немає, мамо». Ще одна викидає з машини знесиленого хлопця, спочатку вирвавши в нього єдине, що в нього було, — гумку.

Ще одна прикидається сліпою, спрямовує за допомогою дзеркальця промінь сонця на хлопця, що ледь стоїть на драбині і щось їй лагодить, з тим, щоб він упав та зламав собі щось, а все через те, що їй, бачиш, захотілося, щоб він її трахнув. Ще одна раптово перетворюється на тигра, а спочатку була кошеням і лізла цілуватися, і все лише для того, щоб потягти пакет соку з-під носа пригальмованого хлопчика. Я вже не кажу про ту, яка свого хлопця штовхає прямо в обійми дантиста (цікаво, скільки їй приплачує цей слинько-лікар?), «давай, перевір свої зуби!», проголошує це в справжньому запалі. А от сама б ішла перевіряти, якщо така розумна, ага. А ще одна… Так, це вже занадто. Годі, я кажу тобі, Стасе, годі.

«Угу. Скільки ж лайна в твоїй голові. Нічого, нічого, будемо працювати. Добре, що працювати є з чим, — каже воно. Таке ділове. — Слухай, хочу розповісти тобі одну повчальну історію про перший мільйон Павла Д. Якому допоміг ваш покірний слуга. Щоб ти усвідомив, що я не якесь там патякало. Отже…» І воно розповідає мені…

історію про перший мільйон Павла Д., колишнього державного службовця, а нині — монополіста-напіволігарха, тобто — історію типового обличчя буржуазії

Чекайте-чекайте! Ліричний відступ (мій)

Шановні майбутні матері й ті, що вже от-от, зважте на мої слова. Якщо в вас буде син, не вагайтеся, не слухайте нікого й ні з ким не радьтесь, а сміливо називайте його Павлом. Не слухайте всі ці незліченні теревені (а не можна було просто домовитися з родичами, га?), мовляв, «усе життя буде павликом-равликом», цікаво, чи краще Вова-корова, Микола-дівка гола, Василь-кисіль, Іван-баран, Кирило-мудило, Тарасик-підор… і таке інше? Ну, побуде дитина деякий час равликом, ніхто від цього не вмирав, навіть справжні равлики. Ніхто не вмирає тільки від того, що воно равлик. Зате коли хлопець стане дорослим, Фортуна ніколи не повернеться до нього дупою, може, тільки на якусь мить, якщо щось у неї там свербить. Павло — це магічне ім’я. Павли — люди, котрим завжди везе. Можете мені повірити. Я не знаю жодного Павла-нездари, все в них виходить, як по нотах у справного музиканта. Вміють мужики підкорити Всесвіт. Так що, майбутні матусі, а також дівчата, котрим кортить заміж і котрі от-от, зважте на мої слова, перші — робіть Павлів, інші — теж робіть Павлів у певному розумінні. Народжувайте та одружувайтесь! Усе!

Завжди, особливо в наш неспокійний час, людей цікавило важливе питання: звідки в декого, такого самого, як вони, така неймовірна кількість грошви? Як вони так примудрилися, невже не крали, невже їм це не подарувала тітонька, що так вчасно віддала Богові душу в Канаді, заповівши коханому небіжчику, якого ніколи не бачила й навіть не підозрювала про його існування, мільярди і голу китайську собачку? Невже вони не продали власну дупу або піхву якомусь багатому байдиканю, огидному, наче кротячий зад? Невже це не звалилося на їхню голову завдяки тому, що вони вкрали в сусіди в купейному вагоні ювілейний квиток ювілейної лотереї, який виявився виграшним?

Правда полягає в тому, що жодна людина з тих, у кого є гроші, ніколи не зізнається, яким чином вона їх отримала. Може, хтось із дослідників напише брошуру чи вони (мільйонери) самі задиктують мемуари, чергову дурість на кшталт: «Як стати мільйонером. Підручник для ледарів» або «600 порівняно чесних методів відмити гроші». Але зазвичай такі люди говорять: «Я починав із того, що продавав ґудзики (газети, черевики, тканину, цуциків, мертвого віслюка вуха) або здавав порожні пляшки та бляшанки, в’язав жакети, шив джинси, писав твори для абітурієнтів, гарував у конструкторських бюро».

Чи таке ще можуть сказати: «Я була секретаркою, була дуже розумна, знала мови й завжди вірила в кращу долю». Або таке: «Ми починали все це як авантюру, три людини, ніякого обладнання, на автобусі доїхали до Чернігівської ткацької фабрики, це була наша перша спроба, завдяки нашому талантові та здібностями ми зшили цілу колекцію, маючи мінімальні затрати, а після показу прокинулися видатними модельєрами». Чи навіть таке: «Що сказати. Нам просто пощастило». Ага. «Машенько, як же ж ти, відмінниця, шкільна активістка, переможниця кількох олімпіад — і стала елітною повією?» «Що вам відповісти, Зінаїдо Євгенівно, та, мабуть, просто пощастило».

Чому все так відбувається, чому паралельно існують такі люди, що живуть жирно, а є такі, що ледь зводять кінці із кінцями, адже ми такі однакові? У нашому житті є стільки речей, що повністю збігаються? Ми всі встаємо вранці, хто раніше, хто — пізніше, ми харчуємося, ми п’ємо, ми вдягаємося, ми гуляємо, ми ходимо в клозети, ми плачемо, ми сміємося, ми заздримо, ми закохуємося, ми розчаровуємося, ми сподіваємося, ми чекаємо на краще життя, ми лягаємо спати.

У чому полягає різниця? В мотивації, у поштовхах. Візьмемо їжу. Мотивація перша. «Я їм тому, що хочу жерти». Мотивація друга. «Я їм, тому що потрібно жерти». Мотивація третя. «Я їм, тому що мені подобається жерти». Мотивація четверта. «Я їм, тому що завтра жерти в мене може й не бути». А ще є до біса похідних мотивацій.

Павло Д. їв, тому що був ненажерою. Він завжди був активним молодим парубком, дуже заповзятливою натурою, мав дар переконання. А коли себе переконувати ні в чому потреби немає, а інші люди переконуються так