Читати книгу - "Щоденники дракона"

— Е, ні! Для цього є портові робітники. Вони фахівці у своїй справі. Бачите, на борту й команди нема. Троє матросів, Брон та я. Всі інші зійшли на берег, відпочивають, що і вам раджу зробити. А вже в морі будете навчатися. Там ще й відпочинку будете просити! В екіпажі всі мають вчитися заміняти одне одного.

Розпрощавшись, друзі побрели пірсом до берега. Вийшовши на набережну, Равеш сказав:

— Не знаю, як ви, а на мою думку треба піти на базар, накупити більше фруктів та наїстися ними перед дорогою. Там, на кораблі, навряд щось буде крім м’яса та риби.

Маарі у відповідь розсміялася:

— Ну, ти даєш! Ми ж пливемо до тропіків! А у океані є острови, і їх там не так вже й мало. Я ще не забула того, чому нас навчали у школі. А там дивися — і Асарх поруч. Втім, я не проти фруктів. Пішли до базару!

Розділ сьомий

— Здрастуй, море, земля — прощавай!.. Наша домівка тепер у човні… Хай вітер та хвилі добрими будуть, і хай нам покажуть далекі краї! — віршував Ламеніль.

Вже на світанку друзі стояли на пірсі, чекаючи шлюпку з «Фівера». Маарісаа відгукнулася:

— Хай вітер несе за виднокруг наше легке суденце. Коли ще побачимо землю свою, заспокоїмо своє серце?

Равеш мовчки сидів на краєчку пірса, стругав якусь паличку, аж поки не прийшли перші шлюпки з «Фівера» забирати команду на корабель, що вже стояв на рейді. Біля пірсу було надто мілко для завантаженого корабля такого класу.

Шлюпка відійшла від берега і матроси, які сиділи на веслах, погребли до корабля. З борту звисав мотузяний трап, і знайомий вже нашим друзям боцман Брон повів їх розміщуватися згідно з визначеним на кораблі порядком. Розклавши свій скромний багаж, вони притьма кинулися на палубу.

Скоро до борту підійшла друга шлюпка, за нею третя. Коли всі члени команди зібралися на борту, метушня потроху вляглася. Боцман звірився зі списками і пішов з доповіддю до капітана. Драгай у парадному костюмі піднявся на місток і привітав усіх з початком рейсу. Побажав усім менше штормів та більше риби. Тоді наказав команді зайняти місця і підняти на щоглі сигнал: «Вимагаю буксир!»

Підійшов старенький пароплавчик, попихкуючи смолистим димком. Матроси, вибравши стояночні якорі, закріпили буксирний трос і плавання почалося.

Поволі повз бортів пропливли верфі, з яких їм махали руками та капелюхами. З рибальських човнів лунали побажання щастя та успіху. Ось уже й протока Східна покивала на прощання останніми прибережними деревцями. Скоро й маяки лишилися за кормою, і корабель загойдався на високій океанській хвилі.

Буксир вивів шхуну на п’ять миль у відкрите море й застопорив хід. Вже віддано буксирний трос і пароплав, що повертається до порту, стає останнім нагадуванням про щойно покинутий берег. Вітрила піднято, береговий бриз плавно розганяє «Фівер».

Для наших друзів все навкруги незнайоме. Шерех хвиль, які розрізає форштевень, посвист вітру у снастях, погойдування палуби. Пройшовшись по палубі від носа до корми і назад, вони зупинились біля бушприту й жадібно дивилися на горизонт.

Скоро боцман зібрав усіх рибалок та рибообробниць і поділили їх на вахти. Почалися заняття. На першому всі були разом, оскільки вивчали загальні правила поведінки на борту та знайомилися з робочими місцями. Тоді їх поділили на групи. Всі отримали робочий одяг. Маарісаа з іншими жінками лишилася біля обробних столів. Тут їм показували малюнки різних риб та розповідали, як яку рибу треба обробляти.

Рав та Лам з іншими рибалками зібралися біля човнів. Їх навчали керувати шлюпкою, вправлятися зі щоглою та вітрилом, ставити та знімати сіті. На один човен з нашими друзями поставили досвідченого гнома на ім’я Пімел, який вже ходив з Драгаєм рейсів п’ять чи шість. Він був безмежно веселим балакуном і вже за кілька годин наші рибалки-початківці наслухались від нього стільки всячини, що перестали розуміти, коли він жартує, а коли говорить серйозно. Одне тільки не викликало сумніву: Пім дійсно був гарним рибалкою.

За справами не побачили, як настав вечір. Заняття скінчились, і боцман покликав усіх на вечерю. Тоді прийшов час відпочинку. І Друзі, знову приліпилися до борту корабля і не переставали збагачуватися новими враженнями від побаченого.

Коли зайшло сонце і небо всипалося густими зорями. Маарісаа вже відверто стала позіхати і друзі пішли вкладатися. Океанські хвилі, гойдаючи корабель, приколихали їх швидко, як дітей у колисці. Цієї ночі друзям наснилися приємні, легкі сни. А Равеш взагалі спав, як забитий. Навіть не ворухнувся ні разу.

Зате пробудження було не таким приємним. Кожен відчував, що корабель йде зовсім не так спокійно, як учора. Бувалі рибалки заспокоїли новачків, пояснивши, що у цих місцях поперек курсу корабля проходить могутня океанська течія. Через це судно час від часу кидає то в один бік, то в інший.

Цього дня Равеш уперше в житті відмовився від сніданку. До початку занять він лежав у своєму ліжку, тоді з зусиллями одягнувся і виповз на палубу. Сьогодні їх вчили в’язати вузли, ремонтувати сіті, точити рибальські гачки.

З великими труднощами Рав приховав від інших свій стан. Соромно було зізнатися, що постійна качка вимотує з нього душу. Коли покликали на обід, він забився в кут біля якірних лебідок і сидів, сховавши голову, щоб не бачити ні корабля, ні моря, ні неба. Лам нарешті помітив муки свого друга. Зрозумівши його стан, ельф звернувся до Піма за допомогою. Той у свою чергу розібрався із станом гнома й покликав на поміч Брона. Боцман, який за своє життя лікував морську хворобу сотні разів, чекати не став. Удвох із Пімелом вони підійшли до стражденного Рава і пошепки щось до нього заговорили. Роз’яснивши, що треба робити, вони встали разом, взялися за руки, наче готуючись до танцю, і почали мовою магії виспівувати якесь закляття. Рав, відкрив свою свідомість і почав отримувати від них потрібну додаткову енергію. Закляття проспівали тричі, тоді боцман дав сьорбнути Равові якогось пійла з невеликої пляшечки. Вочевидь воно було страшенно гірке, бо той страшно скривився. Але нудоту йому одразу немов рукою зняло. Перше, що відчув гном — це звірячий голод. Брон, що був готовий до таких наслідків, одразу повів його в камбуз, до харчів…

А потім увесь день Равеш сумував про втрачений сніданок.

За виснажливим навчанням та короткими відпочинками минали дні за днями. «Фівер», дитя сотень тисяч років розвитку суднобудування на Нілмар, здавався справжнім дивом. Розкидаючи форштевнем фонтани сяючих бризок, він легко