Читати книгу - "Дворіччя. Книга українця"

людіє, мисліте нашъ онъ покой. Рци слово твердо — укъ фьретъ херъ. Ци, черв, ша, єр, юсъ, ятъ.

Сучасною українською мовою: Я букви знаю! Слово — добро єсть. Трудіться старанно, земляни, як подобає людям розумним. Пізнавайте світобудову! Несіть слово переконливо, знання — дарунок Божий! Дерзайте, учітесь, щоб сущого світло осягнути!

Є вагомі підстави вважати Праслов’янську Азбуку одним з перших і найлаконічніших в історії сучасної цивілізації підручником. Підручником закодованим. Призначеним тільки для тих, хто «розуміє образ і знає силу букв».

«Давні українці були серед перших, хто володів Словом. І Кирилиця — тому підтвердження. Правда, ми ще не збагнули її Божественної суті й українського прототипу, бо для цього лише сьогодні приходить час. „Аз“, „Буки“, „Веди“, „Глаголь“ і т. д. — самодостатній механізм для формування будь-якої теорії».

Так вважає волинський художник, педагог та оригінальний мислитель Орест Хмельовський. Це лише одне з його відкриттів. З деякими іншими гіпотезами Орестової «Теорії образотворення» ми ще матимемо нагоду познайомитися у цій книзі.

Повернімося ж до забутого Азбучного послання праукраїнців. Володіючи ним, наші волхви-мудреці мали універсальний метод зберігання інформації. Вони могли передавати накопичені тисячоліттями знання. А їх обсяг і глибина були значно більшими, ніж вважалося донедавна. Передавалась ця мудрість української правди усно, з уст в уста, і не широкому загалу. Ми ще й зараз мало знаємо, скажімо, про дванадцять Вустинських Книг сліпих українських кобзарів. Книги ці століттями жили у пам’яті мандруючих епічних співців. Дещо з цих вустиниць перейшло у XVIII столітті в рукописні Кахтирські книги, суворо заборонені і жорстоко нищені Московією. Але Тарас Шевченко ще мав щастя тримати ці книги у своїх руках, плакати над ними, слухати сліпих кобзарів. І тому свою головну книгу він назвав «Кобзар». І почав її з «Реве та стогне Дніпр широкий»...

***

Текст написаний по-журналістськи, десятиліття назад. Тепер я маю що до нього додати.

Крішна твердив: «Я — буква А». Ісус Христос каже: «Я є Альфа і Омега». Про те, що буква А мала якесь таємне містичне значення, свідчать суворі слова, приписані Ісусу в «неканонічному» Євангелії від Хоми: «І він подивився на вчителя Закхея і сказав йому: „Ти, що не знаєш природи альфи, як ти можеш вчити дітей беті? Ти лицемір! Спочатку навчи А, якщо знаєш, і тоді ми повірим тобі в тім, що стосується Б“».

Зауважу, що у багатьох так званих неканонічних (апокрифічних) давніх текстах (а хто, яке «політбюро» встановило критерій канонічності!?) є справжні перли Божественної мудрості. Ось, наприклад, з чотирьох канонічних євангелій нам відомо, що Син Божий дає суперлаконічний рецепт тим, хто хоче потрапити у царство небесне: «Виконуй заповіді!». А ось його загадкові слова з апокрифічного тексту про те, коли ж прийде довгоочікуване царство небесне: «Копи двоє стануть одним, зовнішнє уподобиться внутрішньому а чоловіче начало з’єднається з жіночим».

Є над чим задуматись... Думайте, брати мої, учітеся, читайте!

Ось донедавна ми мали три переклади Біблії українською мовою: перший — Пантелеймона Куліша, який видрукували у Відні 1903 року, вже після його смерті (деякі книги переклали Іван Нечуй-Левицький та Іван Пулюй); другий зробив у 20-30 роках XX століття професор Іван Огієнко, який пізніше став митрополитом Іларіоном; автором третього перекладу, виданого 1963 року, є отець Іван Хоменко.

В усіх цих трьох перекладах одне людиновбивче місце книги Естер подано однаково: «І позабивали вони між своїми ненависниками сімдесят і п’ять тисяч...». Перед цим юдеї убили десятьох синів Амана, а потім ще й, з волі Естер, повісили їх мертві тіла. Такої сили «чари», за Біблією, напустила ця жидівка на перського царя Артаксеркса.

І ось у 2011 році Українське Біблійне Товариство видає четвертий повний переклад Біблії ієромонаха о. Рафаїла (Романа Турконяка). Книгу чомусь видрукували на проспекті Леніна (!!) у російському місті Тверь. Відкриваю цей Турконяків «ленінський» переклад книги Естер і очам своїм не вірю: «Бо вигубили з них десять тисяч п’ятьсот...». Як так?! Усі попередні українські (і російські!) переклади Біблії одностайні в тім, що євреї убили щонайменше 75 тисяч ні в чому не винних підлеглих похітливого царя Артаксеркса, а ієромонах Рафаїл настоює на зовсім іншій, набагато меншій, цифрі жертв — 10,5 тисячі!

Є в цього отця-перекладача ще й так званий второканонічний додаток до книги Естер, де юдей Мордехай твердить, що вбивство жидами 75 тисяч ні в чому не винних людей «сталося від Бога». Звісно, від їх юдейського бога, який, цитую: «зробив два жереби, один — Божому народові, а один — усім народам». Отож, дорогі мої брати і сестри, книга Естер твердить, що проти «обраного» жидівського народу усі інші народи анічогісінько не варті.

Останній штрих (а точніше — цвях у труну) Турконякового перекладу книги Естер: «Бо вигубили з них десять тисяч п’ятьсот на тринадцятий день адара, та не пограбували нікого». (Яка ж то милість до вже убитих!). «Вони спочили чотирнадцятого дня того місяця і тримали його як день спочинку, з радістю і веселістю».

Радісно і весело було юдеям після такого страхітливого масового убивства. Неминучим історичним бумерангом цього злодіяння стали для «обраних» єврейські погроми в різні часи у різних країнах, Адольф Гітлер...

До свята Пурім, придуманого «на честь» цього масового вигублення (Пурім — національне свято євреїв, його відзначають між 20 лютого і 25 березня, день святкування змінюється відповідно до місячного календаря), жидівка Клара Ейснер-Цеткін заснувала у 1910 році так званий міжнародний день солідарності жінок у боротьбі за рівність (усі жінки рівні, але бувають і рівніші!) — 8 березня.

Зовсім не випадково саме у дні цього юдейського свята у Нюрнберзі вели на шибеницю керівників Третього Рейху. Євреям треба було б засунути десятим у петлю ще й мертвого Германа Герінга. Була б повна аналогія з біблійною книгою Естер, в якій описано, як вішали десятьох вже мертвих синів Амана...

(Повного аналогією злочинних діянь Естер і Мордехая в Персії є місія Малки і Дабрана в Києві, яких чорні монахи виводять у своїх літописах під ніжними слов’янськими іменами Малуші і