Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

комуністів, військ НКВС і представників радянської влади. У цій війні з обох сторін загинули тисячі людей. Десятки тисяч було заарештовано. Пам’ять про цю боротьбу не тільки досі жива, але й повністю легалізована на території Західної України. Іменами тих, хто боровся проти радянської влади, названі вулиці та площі. У місті Стрий Львівської області відкрито Музей родини Степана Бандери — одного з лідерів антирадянського опору. У Львові створено музей «Тюрма на Лонцького», де можна відвідати катівні НКВС-КДБ, через які пройшли тисячі борців проти комунізму. Дух спротиву комуністичній диктатурі досі сильний на Західній Україні. Тепер — це дух опору будь-якій диктатурі. Цікаво, що за останні двадцять років дух Західної України поширився і на столицю — Київ, і на інші центральні регіони країни. Межі Східної України за останні двадцять років не змінилися. Основою східного регіону є дві найбільш густонаселені «шахтарські» області — Донецька і Луганська. «Продовженням» східного регіону можна назвати Дніпропетровську, Харківську, Запорізьку області, але там Партія регіонів вже не така всесильна, та й народ більш вільнолюбний. 26 січня

Ми в селі. Сонце над снігом. А думки такі: смерть не любить самотності. Тільки президентам самотність звична. Люди з генетичною пам’яттю раба мріють стати рабовласниками. Люди з генетичною пам’яттю вільної людини мріють про свободу для всіх.

Наш друг, колишній сільський телефоніст Вітя разом із колишнім начальником районної в’язниці при відділенні міліції Брусилова Сашком привіз 50 кг картоплі по 5.70 за кіло, ще три відра я купив у сусідки Валі — це картопля для Пе­ті Хазіна. Повертаючись додому з села, завезли спочатку картоплю мамі-Раї.

27 січня. Понеділок

Мінус 16° за Цельсієм, сонце, тиша. Відвіз дітей до школи, зайшов на революцію. Походив між наметами. Поговорив із революціонерами. Настрій у них сьогодні втомлений. У повітрі — усталений запах деревного диму. Біля крайньої залізної бочки, з якої виривається полум’я і дим, стояли п’ятеро людей і, хоч як дивно, мовчали. Мабуть, серед них не було «сторонніх». Між собою вони вже наговоролися. Розмова зазвичай виникає, коли підходить який-небудь співчувальник із запитаннями або брати-по-Майдану. З боку Бессарабки за барикадами в ряд стоять 5—6 машин-кав’ярень. Біля кожної — генератор. Із цих 5—6 автокав’ярень працювала одна. Випив кави. Піднявся до готелю «Україна», вийшов у ефір АРД. На балкончику, на морозі, з Майданом за спиною. О 10 ранку зустрівся зі шведськими журналістами, разом із ними повернувся на барикади. Через півгодини, попрощавшись зі шведами, вирушив до революційних художників і культуртрегерів.

Серед сотні наметів демонстрантів, які стоять тут усередині барикад, є намет із назвою «Мистецький Барбакан». Він живе своїм життям, являючи водночас живу частину Майдану. Тут працює постійна експозиція революційного живопису, в основному дуже анархістського та політизованого, схожого на плакатний живопис часів громадянської війни 1918 року, тут відбуваються виступи поетів і прозаїків, презентації книжок, концерти бардів. Революція завжди дає поштовх мистецтву. Так було 1917 року під час і після Великої Жовтневої революції, так відбувається і нині. На парканах і наметах усередині й зовні барикад приклеєно аркуші паперу з написаними від руки та друкованими на принтері віршами. Російською й українською мовами. Серед активістів Євромайдану є і письменники, і рок-співаки, і навіть видавці. Вони допомагають зміцнювати барикади, встигають писати колонки для веб-сайтів і давати інтерв’ю. Вони живуть революцією, розуміючи: якщо революція програє, то всіх їх чекає суд і можливе тюремне ув’язнення.

Президент Янукович, який п’ять тижнів «не помічав» протестів і не реагував на них, раптом видав указ про підвищення в 5 разів суми Національної премії імені Шевченка для діячів культури, а також оголосив про майже тисячу «президентських» стипендій для прозаїків, поетів, композиторів та інших митців. Його раптову «любов» до діячів мистецтва можна пояснити тільки одним. Йому, напевно, сказали, що ніхто з відомих художників або письменників не хоче виступити на його підтримку, як ніхто з відомих співаків і рокерів не захотів навіть за великі гроші грати для учасників мітингу на підтримку чинної влади. Мистецтво в Україні давно «відокремлено» від державної влади. Ще на самому початку незалежності, 1991 року. Хоча Міністерство культури і працює.

2004 року під час дійсно мирної Помаранчевої революції ми з колегами-письменниками три тижні організовували політичні дискусії представників двох протиборчих сторін у найбільшій книгарні «Наукова думка» на Європейській площі. Люди заходили до магазину грітись, адже тоді, як і сьогодні, на вулиці було мінус 15°— мінус 20°. Тепер цей магазин закритий. На час революції. Справа в тому, що по­близу нього проходить перша лінія барикад, а за ним стоять машини міліції та спецназівці зі щитами та зі зброєю для розгону демонстрантів. Приказка «коли говорять гармати, музи мовчать», що існує в багатьох мовах, «спрацьовує» в Києві тільки частково. Гармати «говорять» ночами тільки в одному місці центральної частини Києва — на вулиці, яка веде до будівлі уряду та парламенту. Щоночі там відбуваються сутички радикалів зі спецназівцями. І ті й інші кидають один в одного коктейлі Молотова. Але у спецназівців є ще карабіни для стрільби гумовими кулями, гранати, здатні поранити, і багато-багато іншого. Крім спецназівців, проти демонстрантів виступають іще якісь «таємні» сили, адже багато людей поранено металевими кульками, кілька вбито з бойової зброї, якої офіційно немає на руках у спецназівців. Десятки активістів і учасників протестів було викрадено вночі людьми в цивільному на машинах із фальшивими номерами. Багатьох із викрадених потім знаходять у міліції, але деяких не знаходять узагалі. Одного з викрадених зна­йшли мертвим у лісі під Києвом зі слідами тортур.

31 січня

Мінус 23° зранку. Школу скасували, але довелось їхати на «1+1» на ранковий блок. Очі-мішки, відчуття вибитої подушки. Невиспаний, я відговорив там, потім допоміг Лізі зрозуміти по телефону податкового інспектора, зайшов до Петі на каву, з Дмитром Гнатенком у «Харбін» на обід і, нарешті, до 15.00 опинився на Володимирській.

Новина вчорашнього вечора і ночі — знайшовся замучений, але живий Дмитро Булатов, якого з 22 грудня катували невідомі, які вимагали відповіді на питання: хто фінансує Автомайдан. Його намагалися розіпнути: на до­лонях дірки чи то від шила, чи то від цвяхів. Він своїх мучителів не бачив, тільки чув. 22-го ввечері його вдарили чимось важким по голові й відвезли. Викинули в Бориспільському районі біля села. Минулого разу вони так само