Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

існували раніше в тій чи іншій формі. Одним із перших був Rainbow Mansion, організований спіробітниками NASA 2006 року, які намагалися розділити між собою витрати на життя. Просторий будинок став домівкою приблизно для п’ятдесяти айтішників упродовж останніх кількох років. Хоча перші мешканці особняка були з NASA, за кілька місяців вони почали заохочувати людей з Apple, Google, Стенфордського університету та німецької міжнародної софтової компанії SAP. Він став першим із колівінґових будинків зі спільною орендою, в якому мешканці разом працювали, їли та розважалися. Тодішній технічний директор NASA Кріс Кемп організував один із перших таких будинків 2006 року.

«Ми розуміли, що територія Затоки рясніє гігантськими особняками, і подумали, що знайдемо такий в крейґлисті», — згадує Кемп, худорлявий 33-річний чоловік із колючим волоссям, світло-блакитними очима і окулярами з тонкою оправою. Мало хто мав автомобілі, тому вони зрозуміли, що спільне проживання ефективніше для роботи. Коли вони знайшли достатньо великий будинок у відповідному місці — 18-кімнатний, вкритий черепицею особняк на Рейнбоу-драйв у Пало-Альто, — він уже був дизайнований у стилі 1990-х років, з роялем і персональним кінотеатром. П’ятеро учасників групи з восьми осіб, які мешкали там, об’єднали кошти для гарантійного депозиту першого й останнього місяця — загалом 50 тисяч доларів. Єдиний недолік перебування великої кількості людей у такому великому будинку те, що вони оплачували електроенергію і воду за найвищими тарифами. Крім того, сусідам були не до вподоби вечірки, які регулярно влаштовували в будинку для сотень працівників компанії. Однак співмешканці залишилися. Їм подобалася можливість влаштовувати спонтанні тусовки, на яких обговорювали роботу й ідеї.

Селестін Джонсон також мешкала в Rainbow Mansion, коли вперше з’явилася в цих околицях. Нині вона обертається на орбіті Еріка Шмідта. Для багатьох новачків тяжіння до визнаних постатей було правильним шляхом уперед. Він став її визнаною постаттю, і Селестін проникла у світ Innovation Endeavors — почасти через її колівінґові комуни.

Джонсон працювала у команді Соціальної корпоративної відповідальності в Apple, якщо конкретніше — відповідальністю у сфері прав людини та охорони навколишнього середовища. Коли вона приїхала до Rainbow Mansion, то застала вісьмох співмешканців-чоловіків, які дивилися документальний серіал «Планета Земля» під чотиригранником 1,5 на 1,5 метра, змайстрованим з рулонів туалетного паперу, що звисав зі стелі. Там і тут у вітальні валялися телескопи, що належали кільком хлопцям, які працювали на NASA. А ще там був діджеріду — інструмент, зроблений одним із них із цукрової тростини.

Джонсон знайшла цю колівінґову комуну в Купер­тіно, відповівши на оголошення з каталогу крейґлиста, у якому шукали співмешканку в «інтелектуальній спільноті, яка змінюватиме світ». Після низки телефонних інтерв’ю з мешканцями, які запитали її про те, що вона робить, щоб змінити світ, як і чому вона планує це здійснити, а потім і особистого інтерв’ю, Джонсон запропонували власну кімнату з лискучою дерев’яною підлогою. Будинок був переповнений, але шум не завдавав клопоту. Її сусід перетворив свою кімнату на залу для медитації, обладнавши її фальшпідлогою і матами татамі. «Я подумала, що потрапила в кімнату для обслуги, — згадує вона. — Однак це була кімната виправданого розміру» — особливо порівняно із найбільшою спальнею, в якій одного разу мешкало четверо людей, включно з іще одним у туалеті.

Вік мешканців коливався від пізнього підліткового до 35-річного віку, а будинки за п’ять мільйонів доларів, забиті телескопами, терміналами й іншими хайтеківськими іграшками і всякою всячиною — від більярда й датчиків до ставка із золотими рибками — немовби походили з програми «Реальний світ» на MTV, от тільки замість плазмових телевізорів були білі дошки. Співвідношення чоловіків до жінок було у пропорції 10 до 1.

Ця нова хвиля спільного проживання посилилася, коли у середині нульових почалося зростання Facebook і Google, а компанії Кремнієвої долини і венчурні компанії заохочували своїх працівників жити і програмувати разом. Інкубатор Пола Ґрема Y Combinator дав підприємцям початковий капітал з умовою, що працівники житимуть неподалік роботи, а Долина щороку притягуватиме нових юних талантів. Спираючись на цю модель, інвестори та технологічні компанії почали використовувати житло як місце не лише для спання, а й для мозкових штурмів.

На сьогодні Google, Innovation Endeavors і низка венчурних компаній на Сенд-Хілл-роуд мають своїх інженерів у таких колівінґових комунах, як Blackbox Mansion — напозір традиційний сімейний будинок, вкритий черепицею, у якому можна зарезервувати місце лише через Airbnb, онлайн-ресурс для оренди нерухомості під житло і на час відпустки, і DevHouse — івент-компанію, названу на честь цього феномену, яка організовує заходи для нетворкінгу серед айтішників. UpWest Labs — ізраїльський інвестиційний фонд — і Innovation Endeavors організовували свої приміщення для життя і роботи як інкубатори для бізнес-ідей.

Правила бізнесу суворі («Бери участь у зустрічах, на які ти підписаний. Повідом персонал, якщо не можеш бути присутнім»), тимчасом як правила міжособистісного спілкування часто написано звичним університетським жаргоном («Мешканці не можуть заходити до кімнат одне одного, якщо їх не запросив мешканець тієї кімнати»).

Лідерство і розподіл обов’язків щодо приготування їжі часто залишаються на власний розсуд. Щовечора після великого походу до Costco за продуктами, щоб забити холодильник Sub-Zero, який із заповненням будинку незабаром збільшиться, підприємці позмінно виконують кухонні обов’язки. Колишній працівник NASA Кемп каже, що це завдання зазвичай доручають співмешканцям-веганам або вегетаріанцям, які хочуть упевнитися, що «ніхто не кине шматок корови на гриль». У перші кілька років Кемп був лідером комуни, але потім гору почали брати нові люди. «Найцікавіші люди останні, кому тобі хочеться нагадувати про вчасну сплату оренди, — згадує він. — Тому як найвідповідальніша особа, я насправді був найменш цікавим».

Після перетворення медіа-зали на другому поверсі на хостел, вони дозволили друзям друзів і місцевим стажерам використовувати цей простір, тоді як підприємці, неспроможні заплатити місячну оренду, могли опинитися на матрацах або двоярусних ліжках. «Економіка не була головним чинником для цього будинку», — розповідає Кемп. Якщо гості були креативні і робили внесок у культуру будинку, вони могли й не платити багато. Замість запитання, чи спроможні вони на це, запитання Кемпа завжди були такими: «Чи роб­лять ці люди щось важливе?» та «Чи хочуть вони додати щось до характеру та життя цього будинку?»

Кемп розумів, що якщо ідея багатородинного будинку не спрацює, він спробує створити будинок для персоналу, який працюватиме тут раз на кілька тижнів. Він сподівався створити щось на кшталт тимчасової комуни підприємців, які змінюватимуть один одного, такий собі гігантський будинок, де різні люди матимуть приватні кімнати і де зможуть залишити свої речі. «Тоді б вони мали відчуття спільноти, а також більше приватності й культурно багатший простір», — сказав Кемп.

Хоча досі влада справі не сприяла. Коли Google спробував побудувати поблизу