Читати книгу - "Оповідання"

він робити що-небудь іще чи тільки козиряти і рапортувати? — мовив начальник, обходячи навколо робота і позираючи на нього… як собака на стовпчик.

— Функції, експлуатація, а також розумні дії, на які здатні поліцейські експериментальні роботи, описані в інструкції на сторінках 184–213.

Голос Неда на хвилину заглух — робот пірнув у ящик і появився із згаданою книжищею.

— Докладне пояснення тих же пунктів можна знайти також на сторінках з 1035-ї по 1267-му включно.

Начальник, який за одним заходом насилу дочитував до кінця гумористичну сторінку журналу, покрутив товстенну книгу у руках з таким виглядом, наче вона могла його вкусити. Прикинувши її вагу і помацавши палітурку, він шпурнув її мені на стіл.

— Розберися з цим, — наказав він мені, йдучи до свого кабінету. — І з роботом також. Зроби що-небудь…

Начальник був неспроможний довго зосереджуватися на якійсь справі, а цим разом йому довелося напружити увагу до краю.

Задля цікавості я погортав книгу. От уже з ким мені не доводилося ніколи мати справи, то це з роботами, і тому я знав про них не більше, ніж будь-який простий смертний. Можливо, навіть менше. У книзі вмістилася сила-силенна сторінок дрібного друку з хитромудрими формулами, електричними схемами та діаграмами в дев’ять кольорів і таке інше. Вивчення її вимагало особливої уваги, до чого в той час я не був здатний. Різко закривши книгу, я звернув погляд на нового службовця міста Найнпорта.

— За дверима стоїть віник. Знаєш, як з ним обходитися?

— Так, сер.

— Тоді підмети кімнату, стараючись при цьому здіймати якомога менше пилюки.

Упорався він чудово.

Я спостерігав, як машина вартістю сто двадцять тисяч згрібає докупи недопалки і пісок, і думав, чому ж її послали до Найнпорта. Напевно, тому, що в усій Сонячній системі не було більш крихітного і незначного поліцейського підрозділу, ніж наш. Інженери, мабуть, вважали, що для польових випробувань якраз це й потрібно. Навіть якщо ця штука вибухне, нікому до неї не буде ніякого діла. Потім хтось колись отримає повідомлення про неї. Що ж, місце вибрано правильно. Найнпорт якраз загубився в безвісності.

Саме тому, певна річ, і я тут. Єдиний справжній поліцейський. Бодай один такий чоловік обов’язково потрібен, аби була видимість, наче робиться діло. У начальника Алонцо Крейґа тільки й вистачає розуму на те, щоб не упускати гроші, коли йому тичуть хабара. Є в нас і двоє постових. Один старий і постійно п’яний. У другого ще молоко на губах не обсохло. Я служив десять років у столичній поліції, на Землі. Чому я пішов — це вже моя особиста справа. Я вже давно заплатив за колишні помилки, забравшися сюди, у Найнпорт.

Найнпорт не місто, це лише місце, де зупиняються по дорозі. Постійно тут мешкають лише ті, хто обслуговує проїжджаючих: власники готелів, шулери, повії, бармени і таке інше.

Є і космопорт, але туди сідають тільки вантажні ракети. Щоб забрати метал із тих копалень, які ще працюють. Деякі поселенці приїздять сюди за провіантом. Найнпорт можна назвати містом, що так і не побачило справжнього життя. Добре, коли через сотню років на цьому місці бодай щось стирчатиме з піску на знак того, що Найнпорт колись існував. Мене тоді вже не буде, і тому мені наплювати…

Я повернувся до реєстраційної книги. В камерах сидять п’ятеро п’яних — середній вилов. Доки я записував їх, Фетс притягнув шостого.

— Замкнувся в дамському туалеті в космопорті і виявив опір під час арешту, — доповів він.

— Порушення громадського порядку у п’яному вигляді. Тягни його в камеру.

Фетс повів свою жертву, похитуючись їй у такт. Я завжди дивом дивувався, спостерігаючи, як Фетс поводиться з п’яним, — звичайно, в нього було залито за галстук більше, ніж у них. Я ніколи не бачив його ані п’яним, як хлющ, ані повністю тверезим. Незважаючи на це, його каламутні очі ніколи не підводили — чи то він вартував біля камер, чи то ловив п’яних. Це він робив чудово. До яких би закамарків вони не заповзали, він знаходив їх. Безперечно тому, що інстинкт вів їх у одне й те ж місце.

Фете хряснув дверима шостої камери і, виписуючи кренделі, повернувся назад.

— Що це? — він показав на робота.

— Це робот. Я забув номер, який дала йому мама на заводі, і тому ми звемо його Недом. Він тепер працює у нас.

— Ну й молодець! Нехай почистить камери після того, як ми викинемо звідти шантрапу.

— Це мій обов’язок, — сказав Біллі, входячи до кімнати. Він стискував поліцейський дубець і похмуро дивився з-під козирка форменого кашкета. Біллі був не те щоб дурний, просто природа наділила його зайвою силонькою за рахунок розуму.

— Тепер це обов’язок Неда, бо ти отримав підвищення. Будеш допомагати мені.

Біллі часом буває дуже корисний, і я цінував його атлетичну статуру. Моє пояснення підбадьорило його, він усівся поряд із Фетсом і став дивитися, як Нед підмітає підлогу.

Так справи йшли десь із тиждень. Ми спостерігали за тим, як Нед підмітає і чистить, доки відділення не почало набувати явно стерильного вигляду. Начальник, що завжди дбав про порядок, виявив, що Нед може підшити цілу тонну доповідних та інших паперів, які захаращували його кабінет. Роботи в Неда виявилося багато, і ми так звикли до нього, що майже не помічали його присутності. Я знав, що він відніс свою фанерну домовину на склад і влаштував собі там щось схоже на затишну маленьку спальню. Решта мене не цікавила.

Інструкція щодо робота була похована в моєму столі, і я ні разу не заглянув до неї. Якби я це зробив, то мав би певне уявлення про великі зміни, що ждали нас попереду. Ніхто з нас не знав нічого про те, що робот може та чого не може робити. Нед чудово справлявся з обов’язками прибиральниці-діловода і цим обмежувався. Діло не пішло б далі, якби начальник не був занадто лінивий. Із цього все й почалось.

Було близько