Читати книгу - "Голос перепілки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Або ви обидва затулюєте писки, або спите надворі.
– Ого! Ти сказав «писки»? – схопився зі сну Павло, який завжди спав аж до самісінької побудки.
– Гей, Іване! Відмінника пограєш у школі, а ту’ дай змогу хлопцеви дістати подарунок. Іди ліпше спати! – узявся боронити Степана Тодось.
У Степана через Івана щезла охота до всяких проб.[50] Він сумно поплескав Мартина по плечу й почалапав до свого ліжка.
Тодось ніяк не міг заснути. Він знав, що не дістане подарунка, але пісню вивчив: він теж мав дар – казала пані Левська про Тодосів спів. Правда, це було ще перед приключкою із сонним часом.
Діти та їхні вихователі зібралися у великій залі. Учні сиділи на стільцях попід стіною й чекали. Одягнені у святкове вбрання, вони ще раз оглядали свіжонапуцовані черевички, гарно випрасувані біленькі сорочки, поправляли шлейки від штанців і пошепки повторювали свої вірші. Заграла музика. Усі втупилися у двері. Ті врешті-решт розчинилися, і на порозі з’явився червонолиций Святий Миколай у довгому багряному вбранні, високій кармазиновій митрі та з довжелезною дерев’яною патерицею. Доскіпливим позирком він окинув залу, поправив довгу білу бороду й звів брови.
– Чи сюди я мав завітати?
– Так! – почулося зусібіч.
– Чи до чемних?
– Так! – лунало на цілу залу.
– То чи всі були чемні цього року?
– Так, – горлопанили одне наперед одного діти, зиркаючи на повнісінький візок.
– Ну коли так, то будемо дивитися, хто що заслужив сьогодні. А пісні вивчили? А вірші знаєте?
Зала променилася від щастя. Першим ступив на середину Іван Лаба й проказав свій вірш. Святий Миколай заплескав у долоні. Діти відразу підхопили оплески. Свято почалося по-справжньому. Діти одне наперед одного зголошувалися перед Миколаєм. Доспіла й Степанова черга. Він вийшов на середину зали, підвів голову, розклав руки, наче диригент хору, і випустив у світ свою першу в житті «арію», мелодію якої впізнати не міг ніхто. Навіть сам Степан. Пані Левська затулила одне вухо долонею, наче поправляла волосся. Лише Тодось спишна дивився на Мартина.
– Нічого! Хай знають наших!
Тодось теж заспівав пісню й проказав вірша, поглипуючи на пані Левську. Та вона незрушно спозирала то у вікно, то на свої пальці, навіть ані разу не поправивши на шиї хустинку, що вона завжди робила. Пані Зося також гляділа у вікно. Мартин бачив, як вона зітхнула і як сумно зиркнула на пані Левську.
Обіч Миколая ішов Ангел, цурпелячи візок із подарунками.
Кожен спозирав на той сліпучий візок і не дихав.
– Це тобі, Іване! – простягнув Миколай найперший блискотливий згорток Іванові.
– Дякую, – ухопив подарунок Іван.
– А це тобі, Степане!
– Дякую!
– Це тобі, Павле! Це тобі, Олексо! Це тобі, Петре! – промовляв Миколай до кожного, простягаючи лискучі згорточки.
Ангел неквапом ступав далі, погойдуючи крилами й двигаючи за собою візок. Діти затамовували перед ним подих, очікуючи на омріяний згорточок. Коли Ангел приступив до Мартина, хлопець застиг: Ангел раптом виявився не справдешнім, а паном майором, який забирав Мартина від Трохима. Мартин так і не зрушив із місця. «Знав би Тодось!»
– Це тобі, Мартине! – звернувся Миколай до хлопця.
– Дякую! – тихцем прошепотів Мартин. Скільки всього на один день! Мартин тримав у руках лискуче, загорнене у фольгу пуделко[51] й не дихав. Пальці ковзали по сліпучій глянцевій гладіні й завмирали від ледь чутного шелесту. «Це мені?» – токотало в грудях. «Це мені!» – тенькало серце.
Тодось стояв обруч Мартина й уже майже не дихав, поглипуючи на Мартинів глянцевий пакунок. Він так доскіпливо вдивлявся в Миколая, що аж світ ішов йому перекидьки перед очима. Витягував шию, виструнчувався, наче проковтнув палицю. Можливо, пані Левська забула сказати Миколаєві про його витівки в сонний час. Миколай крутнувся до Ангела, якось дивно баламкнув йому рукою, і той видобув зі свого візка довгу тоненьку лозину.
– Це тобі, Теодоре.
Тодосеві руки припнулися до штанів. Він не ворухнув ними, як і не ворухнув
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голос перепілки», після закриття браузера.