Читати книгу - "Пульсари"

невідомо звідки нові. Вчені обговорюють гіпотези і про космічне (про «кару небесну»?) походження вірусів. Збудники хвороб та їх розповсюджувачі — комахи, гризуни, бактерії — пристосовуються до найновіших отрут і не збираються поступатися людині земною кулею. Ростуть списки Нобелівських лауреатів, які воюють з хворобами, та водночас збільшуються й кладовища передчасно померлих. Іванова знала стражденну історію своєї науки, однак досі сприймала її відсторонено. Сьогодні ж вона ніби стала літописцем, але не споглядальником, а учасником — і від неї залежить, якою буде прийдешня наука.

Думка про те, що після випробувань композиту на собаках треба дослідити його на людському організмі, точніше кажучи — на собі, була закономірною й логічною. Вставити чорний зуб. Ніякого героїзму тут, та й небезпека мінімальна, — переконувала себе Іванова, — адже досі графітові «врощення» шкоди організмові не завдавали. Одне на заваді — порожнього місця у неї в роті немає. Доведеться виривати здоровий зуб. Архіболяче, жаль себе, і люди сміятимуться. «Що це за релікт винайшовся, яку одержиму Іванова із себе корчить?» — запитуватимуть у ректораті, коли дізнаються. І все-таки доведеться виривати здоровий зуб.

Але як? Апендицит, як засвідчив один хірург за Полярним колом, можна собі вирізати власноручно. Значить, і зуб можна так вирвати, міркувала Іванова. Треба лише добряче його розхитати, а тоді вже тягти впираючись… У що ж упираючись? Для маленької (сорок шостий розмір одежі носить), небагатої на фізичні сили Ірини це було питання суттєве. Може, накинути на кутній петлю з рибальської волосіні, прив’язати до дверей, та й… Але ж буде боляче… і де взяти волосінь таку міцну, щоб нею здорового кутнього видерти? Чи звернутися в поліклініку? Так почнуться розпитування, охи. Не візьме хірург на свою душу такого гріха, порадить вставити зуба комусь із хворих, хто в цьому потребу має. А може, й на таку пораду не зважиться.

— Видирайте мого кутнього, — запропонувала Марія, бачачи терзання Ірини. Але в Маріїному голосі не було тієї рішучості, що виказувала б несхитну готовність до самопожертви. Принаймні не відчувалося в її словах твердості, з якою (Іванова була в тому впевнена) 13 вересня 1900 року Джесс Лезер підставив свою руку москітам, що перед тим впивалися кров’ю заражених на пропасницю. Помер після цього 34-річний експериментатор…

— Ні, люба, тобі ще заміж треба.

— Так кутнього ж деріть, кутнього, — входила в азарт Марія. — Мій наречений любить зазирати в каструлю, а не в рот. Так що і не помітить…

— Ти — народна цінність, як і всяка роботяща жінка, — спробувала жартувати Ірина, думаючи, що вона охоче вставила б пробного зуба якомусь дармоїдові, спекулянтові чи казнокрадові, щоб хоч таким чином компенсувати суспільству їхнє існування.

А взагалі пошуки піддослідного — це стратегічно неправильний підхід до справи. Давно пора покінчити з такими жертвами. Ця думка Іванової черкнулася раптом об іншу, давно виношувану, — що в принципі потрібен би живий людський орган-манекен, на якому можна було б випробовувати нові препарати, провадити досліди. Аварій ще трапляється чимало, а що було б, якби відокремлена рука, нога, печінка або, скажімо, око людське жили в лабораторії хоча б упродовж місяця? Ніхто не підкаже, що було б. Самому треба пробувати… Спустившись із захмарних висот мрійника до буднів експериментатора, Ірина запитала одразу ж, чи не могла б Марійка зробити в кузні Швидкого трубочки-провіднички із «ваву».

— Ну, припустімо, можу… І що тоді?

— Зростимо судини з трубками і підведемо до штучного серця. А нерви, можливо, пощастить сплавити з дротами і приєднати до апарата «штучний мозок».  — Іванова й сама ще до кінця не знала, «що тоді?», вона лише намацувала стежку і йшла, немов сліпий по льоду. Але в якийсь момент раптом уявила живу людську ногу чи руку, з’єднану з металевим тулубом. Стало моторошно, немов упала на тому льоду і забилася. Слабкодухість, поставила сама собі діагноз. Середньовічним ескулапам теж, певне, ставало моторошно від думки про вторгнення скальпелем у живе людське тіло. Але ж перейшли це. Сьогодні пора думати про манекен для експериментів — це гуманно, це необхідно й можливо. Та уява знову штампувала робота з металевим тулубом і людською рукою. Не одного, а цілу колону роботів, ні, дві колони, а між ними конвейєр, і живі «золоті» руки, що день і ніч невтомно і безвідмовно монтують радіоапаратуру. А по вулицях міста ходять тим часом безрукі чоловіки, яким нічим ні голосувати, ні келиха тримати, ні ґудзики застібати.

І живий манекен для блага людства, і роботи для того ж блага. А безрукі чоловіки — теж благо? Без пальців на стадіоні не дуже посвистиш, у доміно нічим грати — ото сидітимуть удома та дітей виховуватимуть, смирно сидітимуть, бо нічим битися!

Отож недарма моторошно стало, виправдовується перед собою Ірина, бо як тільки вдасться приживити автоматові першу живу руку — ще одна пастка чатуватиме людство. Спершу десь у підземеллі мафія спорудить цех з напівживими, але бездумними дешевими роботами, потім у диктаторській вотчині з’являться такі заводи, а потім… Голови не завжди потрібні, інколи й просто зайві. То чому не встановити на живій шиї портативний комп’ютер? Такий автомат буде дешевшим за промислового робота. Банзай! Дранг нах Остен! А хто винен? Якась Іванова, що першою надумала оживити руку й пришити її до ящика. Недарма моторошно стало.

— Знаєте, — казала на це Марія, — у техніці є термін — «апроксимація». От, наприклад, винахідник запускає в тарілці з водою паперового кораблика, хукає на нього, показує всім, як він плаває, а потім каже: «Аналогічно збудований авіаносець, за цим принципом, з невеличким відхиленням від моделі, конструюється і підводний човен. До роботи, друзі». Тобто роблять дріб’язковий експеримент, а його результати проектують углиб і вшир, та ще й хваляться або залякують винаходом. Наш вахтер ще точніше визначає апроксимацію, — сміється Марія. — Він каже: курка в гнізді, яйце звісно де, а господар бігає з гарячою пательнею, на яєчню запрошуючи.

Така гаряча яєчня уявилася Ірині… Звичайно, приживити до апарата руку, зберегти її бодай тиждень — складне завдання. Тисячі судинок і нервів.