Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

легкий стукіт у вікно. Це була ще одна мешканка Дріоди, дуже схожа на Зіту, але багато молодша, ще зовсім дитина. Як на земний вік, їй можна було дати років десять-дванадцять. Роман подумав, що це може бути Зітина донька. Дівчинка принесла сніданок, що складався з салату, який потім, коли його спробували, виявився, на диво, смачним, кількох великих рогаликів та знову молока. Пірату дістались шматочки м’яса та молочна каша. Поставивши все на стіл, вона, з поклоном, вийшла і відразу ж зникла, ніби розтанувши у повітрі. Роман тільки здвигнув плечима, побачивши це, і вже нічому не дивуючись.

— Тут не дуже й потовстішаєш, — жуючи смачний, та ще й духмяний, ніби він був з пелюсток квітів, салат, — зауважила Тася.

— Ти ж чув, як Зіта казала, що все тут у них надзвичайно корисне та поживне.

— І м’ясо вчора було не справжнє, — обізвалась на його слова сестра. — Але яке ніжне та соковите. Дарма, що тільки відтворене на зразок нашого.

Пірат теж поїв з величезним задоволенням і зараз лежав на животі, широко розкинувши задні лапи.

— Цікаво, яка у нас на сьогодні програма? Певне, будемо оглядати їхнє містечко?

— А я би хотіла оглянути їхню дуже екзотичну, на мій погляд, природу.

— Та тут потрібен провідник, бо можна легко заблукати, — сказав, дивлячись на себе у дзеркальну шафу, Роман.

— Так, без провідника ніяк не обійтись, — згодилась з ним Тася. — Надто вже густий ліс та високі дерева. Ми ніби потрапили у земну Африку, ні, швидше Індію, Непал чи Сінгапур. Як розповідав батько, там саме така природа.

І раптом у Романовій голові почала з’являтись інформація, що вони всі мають зараз прийти на якусь базу, де їм видадуть все необхідне для того, щоб діти змогли самостійно оглянути, і, навіть, якщо захочуть, дослідити флору та фауну Дріоди.

— Це було би навіть дуже непогано, — промовив, прослухавши інформацію, Рома, — але ж як щодо провідника?

— Вони будуть тримати з нами зв’язок так само, як зараз надиктовують тобі адресу бази, це точно.

Діти швиденько вдягли спеціальні кепки та капці. Своє обмундирування отримав і Пірат. Слідом за Романом, якому була відома адреса, Тася та собачка рушили у дорогу.

Шлях пролягав попід ліс. Дерева давали доволі відчутну тінь, бо без неї було би набагато спекотніше.

— Вважай, що здійснили подорож у Сахару, якщо тут ще не гарячіше.

— Еге ж, — підтримав сестру Роман.

Йти довелось довгенько. Та скоро перед дітьми замайоріла велика та довга сіра будівля. У широко відчинених дверях їх зустрів Зіб. Вони щиро привітались, як давні знайомі.

— Скажіть, як ви ставитесь до того, щоб самим, без нашої допомоги, оглянути наші красоти та познайомитись з тваринним та рослинним світом? Ми пропонуємо вам дуже цікаву та захоплюючу подорож у глибини Дріоди. З вами буде підтримуватись безперервний зв’язок. В екстрених випадках ми терміново прийдемо на допомогу. Я гарантую, це буде надзвичайно цікава пригода. Все, що вам потрібно для подорожі, зараз візьмете на базі. Плюс вам ще дадуть віслючка, правда, трохи більшого та сильнішого, ніж ваші земні. Він возитиме вас у невеличкому фургончику, а також все, що ми зараз туди покладемо. Тепер вибирайте те, що вам буде потрібно.

Більш досвідчений Роман одразу ж зрозумів, що їм пропонують справді карколомну, захоплюючу, сповнену справжніх пригод та романтики, та ще й не надто важку подорож. Він одразу ж почав відбирати все, що може знадобитись: спальні мішки, легкі мати, на яких, як їм підказав Зіб, буде дуже зручно спати, бухту канату, лопати, кирки, маленьку саперську лопатку, компас, казанок, ложки, кухлі та ще багато іншого. Взяв також кілька перемін одежі, що добре захищала від палючого проміння Раміду, бо була виготовлена зі спеціального матеріалу, по ще одній парі капців з магнітиками, великий запас їжі у великому, але надзвичайно легкому холодильнику на сильних акумуляторах. Також Роман взяв протимоскітну сітку, хоч Зіб і переконував хлопця, що їхні комахи не жалять, водонепроникний годинник та багато інших потрібних речей. Все це вони спакували у кілька мішків та винесли надвір, де на них вже чекав віслючок, який тяг за собою невеликий, зручний фургон, з темно-зеленим тентом.

— Хай Великий та Мудрий Творець допомагає вам, — міцно потис дітям руки Зіб, а Пірата лагідно погладив, за що той лизнув його в обличчя.

Вони повкладали мішки у фургон, Роман взяв у руки віжки та легенько прикрикнув на віслючка, якого Тася відразу ж охрестила Террі. Маленька кавалькада мандрівників рушила у дорогу.

Спочатку шлях пролягав вологим тропічним лісом, який, з другого, вже більш прискіпливого, погляду, виявився зовсім не таким страшним, як тоді, недалеко від їхнього будинку. Віття дерев м’яко колихалось на легенькому вітерці, тваринки, схожі на земних мавпочок, гойдались на ліанах, що міцно обвивали товстелезні стовбури вічнозелених дерев. У листі цвірінькали сотні різнобарвних пташок, і скоро від їхнього галасу почало дзвеніти у голові.

— А куди ми зараз прямуємо? — зацікавлено запитала Тася.

— Зіб говорив, що десь тут протікає велика повновода річка, на якій є видовищний водоспад. Хотілося б подивитись, ви не проти?

Тася та Пірат згідно закивали головами, собачка ще й голосно гавкнула.

Через деякий час ліс закінчився і потяглись широкі поля,