Читати книгу - "Вересові меди"

198
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 95
Перейти на сторінку:
У них в роду всі музики, і всі вельми сопілки любили. А в него тих дудок яких тіко не було – і калинові, і ліщинові, і бузинові, і яворові… З чого б не втяв гіллячку – сопілку собі змайструє. Біля такого хлопа і дівчєт – як сопілок. А Митро на Катерину, сусідку свою, вельми заглядався. Еге ж, на ту, що потім у Книг невісткою стала, Юркову матір. Катерина в молодості писаною кралею була. Настина гарна, але Катерина ще хоріша – пишна, білотіла, як тая панна. Аж сохла твоя мама від тих Митрових позирків на Катерину, ночами не спала, подушку сльозами поливала. Зелена ще була, а вже заповзялася, щоб по-неїному вийшло, щоб тіко неїним став Митро. А вона ж як щось надумає, то так і мусить бути.

Не скажу вже достеменно, чи то їй вдалося якось тую суперницю відсунути, чи так уже судьба карти розкинула. Пішов про Катерину злецький поговір, покружляв селом, як чарка за столом. Дівка – в сльози, навіть хотіла руки на себе накласти, але рідня не дала, спасла від гріха великого. Бо накласти на себе руки – то найбільший гріх, з яким ніякий инший не мона рівняти. Але Митро од неї тоді одкинувся та й почав уже по-дорослому з Настиною зустрічатися. Тіко така ота любов їхня якась притлумлена – ні тобі довше постояти, ні поговорити, ні піти десь разом на гостину. Прибіжать на здибанку, цьом-цьом потайки – та й по домах. Бо Ярина вельми суворою була, така вже гнівлива, що при ній і двері рипнути боялися. Не спускала вона ока з Настини. Забариться та, бувало, на годину, а крику на цілий день.

Митрові такі потайні здибанки не до шмиги. У хлопця кров грає, йому по-справдешньому гуляти хочеться. Він би й оженився. Так Ярина й слухати не хоче: Настині тільки сімнайцять літ, ще вспіється, вона ще й на придане не наткала і не навишивала. Та й зять не такий, якого б Ярина хотіла. Ну що у тих Ясницьких є? Землі – аби тіко своїх п’ять ротів нагодувати. Двоє коней, одна корова і та мало молока дає. А де молоді жити будуть? Де? Вона зятя в прийми не пустить. О ні!

Певне, вже тоді намислила собі Ярина, що хутір має Хотинці зостатися. Вже тоді вона того хутора, як тую мишоловку, на свого ще не впольованого зятя розставляла. Так буде по-правді, щитала. У Хотинки – ні вроди, ні талану, хіба тіко на хутір хтось позариться. А Настина гарна, здорова, на слово гостра – може собі й одинака якогось з гарною хатою, з великою господаркою знайти і в невістки піти.

Настина у сльози: а коли ж їй вишивати, як за роботою коло землі світу білого не видно? А нащо ж їй инший чоловік, як вона цього любить? Та вона так ніколи весіллє не справить! Так і будуть вдвох з Хотинкою віку доживати на хуторі. Поплакала, понарікала, а тоді сльози витерла, ногою тупнула:

– Як не так, то буде інак.

– А як? – питає Ярина.

– А побачите! – відказує Настина.

Перед Покровою сказала Настина Митрові, що груба[34]. Скоро вже три місяці, ще трохи – й не мона буде приховати від людей. Хлопець сам не свій: було в них, було, ще на косовицю. Він не відмовляється – довела дівка своїми пристрасними поцілунками та обіймами його гарєчу кров до кипіння, втратили вони тоді обоє голови, згрішили. Хіба мона забути те кохання на пахучому сіні? Але теперка…

Настина аж знавісніла. Авжеж, вона знає, з ким він теперка. Казала неїна тітка, що Митро Ясницький помирився з Катериною – бодай вона зозулі не почула! – зновика до неї ходить, хоче за жінку брати. А як же вона, Настина? А як же їхня дитина?

Митро раків пече, руками розводить. Та хіба він що? Та хіба він проти? Він же й раніш хотів. Та ж неїна мати не дозволила, наглядає собі иншого зятя – багатшого, вдатнішого, їдинака з хатою. А де йому взяти оте багатство? Та він хоч не багатий, але не з лопуцька роблений, у нього теж свій гонор є. От з Катериною все по-иншому. У Катерини його і приймають, і шанують, і за свого мають. І його батьки до Катерини вельми прихильні. Але якщо дитина… Що ж він, анциболот якийсь, щоб отак покинути?.. Та й Настину він любить, авжеж, любить.

Ярина як почула, об поли вдарила. Але що вже вдієш? Не ростити ж їм самим на хуторі ще й бахура[35]. Тим більш що Митро не відмовляється від дитини. Весіллє справили, хоч Митрова родина не хотіла Настину. За Покровою прийшло Різдво, за Різдвом – Великдень. А живіт у Настини так і не виріс. Не виріс і за дванайцять годочків потому. Казали, Митра прикро зачепила та Настинина хитрість, він дуже любив дітей, радий був би, аби їх з десяток біля нього бігало. А не було ні їдного.

Хату свою Митро з Настиною самі поставили. Тато твій тоді деревину з лісу возив, і йому колода на праву ногу впала. Відтоді він трохи накульгує. Воно, мо’, й на краще вийшло, бо через те його не взяли воювати. А скіко чоловіків з теї клятої войни не вернулися…

І в хаті, і коло хати у молодих Ясницьких – все як у людей. Але для кого старатися, кому колись зоставити? Якийсь час став Митро до чарки заглядати. Потім геть розладилося у нього з Настиною. Зібрався він до Катерини пристати. Авжеж, до Книги. Як неїного чоловіка на початку войни, ще в штирнадцятому році, вбили, вона з трьома дітьми зосталася. Я тобі вже казала. Юркові, отому, з яким

1 ... 18 19 20 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вересові меди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вересові меди"