Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Отак я й живу…
Хлопець тільки кивнув головою. Вони сиділи якийсь час мовчки і дивились одне на одного. Десь гримів кухонний посуд. У батареях парового опалення щось гурчало.
Майя зіскочила із стільця, підійшла до вікна і затягнула фіранки.
— Я ввімкну світло. А то мама ще подумає…
— Що вона подумає?
— Нічого, дурнику, — засміялася Майя і ввімкнула червоно-жовту лампу. Кімната, одразу ж стала меншою, теплішою і сповнилася тінями. Аарне відчув себе справді краще.
Раптом з коридора долинув якийсь шелест. Хтось чистив лінолеум. Аарне пересмикнуло. Мабуть, це витирали його сліди…
Майя нічого не помітила, вона собі весело теревенила. Аарне прислухався, але в коридорі все стихло. У сусідній кімнаті увімкнули радіо.
Аарне неуважно відповідав на запитання Майї. За чверть години він прошепотів:
— Ходімо! Проведи мене трохи!
Майя здивувалась, усмішка одразу зникла з її обличчя. Вона спитала:
— Так швидко? Ти кудись поспішаєш?
— Ні, але… звісно… так, я маю йти, розумієш? Будь ласка, ходімо надвір! Просто трохи прогуляємось…
— Тобі тут не подобається?
Майя зазирала у вічі хлопцеві. Аарне глянув у вікно і повторив ще наполегливіше:
— Ходімо, прошу тебе!
— Куди? Мені не можна так пізно виходити. Не дозволяють… Розумієш? Якби я була вдома сама, то, може, пішла б…
— Хіба це пізно? Ще тільки восьма година…
— Все одно… я не можу. Сьогодні не можу, зрозумій мене…
Майя раптом кивнула головою на двері і прошепотіла:
— Тс-с… Батько йде…
Справді, наближались кроки, двері відчинились, і на порозі став незграбний чоловік з лискучою головою, у шовковій сорочці і світло-коричневих штанях.
Аарне встав і привітався.
Чоловік глянув на нього сонними очима, кивнув головою і промимрив:
— Здрастуй-здрастуй…
Тоді обернувся до дочки:
— Майю, будь ласка, допоможи мамі накрити на стіл. Сьогодні до нас прийдуть Рооп з дружиною.
Майя підвелася. Аарне зрозумів, що він тут зайвий, і, шукаючи допомоги, глянув на Майю. Та швидко сказала:
— Зачекай трошки, я зараз прийду і проведу тебе. — І зникла за дверима.
Аарне стояв посеред кімнати. По радіо передавали якийсь оперний хор. Кімната нерухомо дрімала у червоно-жовтому світлі, чекаючи на пана Роопа і його дружину.
«Тепер я можу піти», — подумав Аарне.
Цієї ж миті повернулася Майя.
Вони вийшли у передпокій. Аарне надів пальто і глянув на дівчину. Вона широко розплющеними очима дивилась на хлопця. Аарне пригорнув її до себе і торкнувся губами волосся…
…Раптом на їхні обличчя впало немилосердно яскраве сівтло, нагадуючи про реальність. Вони відскочили одне від одного. Аарне відчув під руками холодну шорстку штукатурку і не міг ні про що думати. Враз у дверях з’явилася постать Майїної матері.
Вона трохи постояла мовчки, потім привітно всміхнулась і мовила, підкреслюючи кожне слово.
— Майю, ти ще довго? Іди поможи мені!
— До побачення, — сказав Аарне пошерхлими губами.
— До побачення, — відповіла жінка. — Заходьте ще до нас!
Двері зачинилися.
Був звичайний зимовий вечір.
ПРИНЦИПОВИЙ ДЕНЬ
— Я дуже рада, — сказала тітонька Іда.
— Чому?
— Я рада, що ти вже майже тиждень не засмучуєш мене. Інколи ти можеш бути хорошим хлопцем.
Аарне не відповів.
— Можеш, правда ж?
— Можливо…
Тітонька всміхнулася.
— В усякому разі гарячка у тебе, здається, вже минає. Сьогодні ти йшов легко й весело; я ж добре вивчила твою ходу. Так. Я колись і мамі твоїй казала: час усе вилікує.
— Що вилікує?
— Ну, з цією дівчиною.
— З якою дівчиною?
— Аарне, ти хочеш знову мене засмутити, — образилась тітонька і багатозначно додала: — Ти тепер сам розумієш, як усе це було нерозумно? Жоден джентльмен не поводиться так… Це тобі просто не личить, Аарне…
— Про що ти весь час говориш?
— Аарне, навіщо нам грати в піжмурки? Не думай, що я нічого не знаю… Наше місто таке маленьке, що тут нічого не приховаєш… Я знаю більше, ніж ти думаєш. Пані Лійм бачила, як ти в парку цілувався з цією дівчиною…
Щось брязнуло. По підлозі розлетілися скалки статуетки «Хлопчик, що виймає колючку». Аарне поворухнувся
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прощавай, рудий кіт», після закриття браузера.