Читати книгу - "Клас пані Чайки"

шию. Навіть Каміла, яка прийшла з похоронним настроєм, засміялася, побачивши, як подруга повисла на татовій шиї. А той лише коротко кинув:

— Припини вдавати, наче ти краватка. А завтра поводься пристойно. Щоб мені не довелося за тебе червоніти!

Ох, цей тато! Завжди такий принциповий.

— Гадаєш, Міхал закохався? — спитала Каміла в подруги. Дівчата сиділи в Малгосиній тісній кімнатці.

— Не знаю, — відповіла та.

— Він мені не подобається, — зітхнула Каміла. Вона більше не плакала, але обличчя її було сумне. — Міхал страшенно мене дратує! А взагалі біс із ним, але із Кшисеком вийшло, ніби я думала, що слоник — то подарунок від нього.

— Ти ж справді так думала.

— Але коли це не від нього, було б краще, щоби він не думав, ніби я думала…

— Думала, думала… А що в цьому поганого? Слоник був на лижах? А з ким ти на лижах каталася? Із Кшисеком. Ти мала підставу думати, що це його подарунок. Постався до цього з гумором, та й годі.

— А й справді, — Каміла вдячно глянула на подругу. Уперше здоровий глузд виявила не вона, а Малгося. А все через те, що справа з кіно так гарно владналася!

* * *

У п’ятницю ввечері Малгося й Мацек були в кінотеатрі за півгодини до сеансу. Мацекова мама залишила їх біля каси, де на них чекали заброньовані по телефону квитки. І що робити цілих півгодини? Вони купили поп-корн і кока-колу, сіли за столиком у буфеті.

— Цікаво, як виглядатиме Мелфой, — першою озвалася Малгося.

— А ти анонси бачила? — спитав Мацек, напхавши рота поп-корном.

— Ні, жодного.

— А фотки в газетах?

— Щось не пригадую, аби на них був Мелфой.

— Може, й добре… — хлопець раптово замовк. — Чого ти так роззираєшся? Когось шукаєш?

— Просто дивлюся. Каська кепкувала, мовляв, це дитячий фільм, але дітей прийшло якраз небагато.

— А ти переймаєшся Каською?

— Ні, просто… — Малгося знизала плечима. — Просто вона мене дратує. Ці її кпини… — вона раптово замовкла. Не казати ж Мацекові, що йдеться про дурнуваті жартики про ліфчик. На мить запала мовчанка.

— Ходи, займемо гарні місця, — сказав Мацек, збираючи речі зі столу.

Через дві години вони вийшли, жваво обговорюючи побачене. Фільм сподобався обом. Щоправда, Малгося вважала, наче матч у квідич тривав задовго, ну, і не завжди фільм збігався із книжкою, але настрій твору передано вдало.

— От тільки чому пароль у Грифіндорі був інший? У книжці було «свиняче рило», і мене це завжди смішило, а тут щось таке безглузде, — розповідав Мацек, коли вони сідали до авто. — Уявляєш, ми вдома так видурнялися? Пригадуєш, мамо? Коли дзеленчав домофон, ми питали пароль, а відповідь мала бути «свиняче рило». Та якось я подумав, що то мій вітчим, і кажу в домофон: «Пароль!», а звідти: «Відчини!», то я й бовкнув: «А свиняче рило де?» Виявилося, що то був листоноша.

— Оце-то так! — раптом перебила його Малгося й аж рота роззявила від здивування.

— Що таке?

У дверях кінотеатру стояла Каська, тримаючи за комір куртки восьмирічну дівчинку.

— Це її сестра, — пояснив Мацек.

— Чудова парочка для походу до кіно, — зауважила Малгося не без іронії.

— Ця мала, певне, «дуже доросла, а ліфчик бачить не лише на манекені», — докинув Мацек, передражнюючи Каську так вдало, що Малгося вибухнула сміхом.

Краще бути рудою

Каміла з Малгосею стояли в черзі в шкільній їдальні.

— Як справи, альбіноско? — почувся біля самого вуха Касьчин голос. Каська примостилася у хвості черги. Відколи вона помітила, що будь-який натяк про білий колір волосся викликає в Каміли бурю емоцій, то не зверталася до однокласниці інакше, ніж «альбіноска». Каміла й цього разу намагалася вдавати глуху, але… чула все аж надто добре! Каська відразу це помітила, тому стояла в черзі страшенно задоволена собою. Каміла похнюпила голову, щоб приховати сльози, які бриніли в очах.

— Не варто плакати через Каську, — намагалася втішити подругу Малгося й поплескала Камілу по спині. — Пам’ятаєш, як вона із самого початку прозивала мене «коброю» через мої окуляри? У неї, певне, якісь проблеми.

Підійшов Мацек:

— Вітаю, шляхетні пані, чи не займете чергу вашому покірному слузі? Благаю! Змилуйтеся над голодним, о білолиці!

— Точніше білоголові, Мацеку! — почувся в кінці черги в’їдливий Касьчин голос.

— Самі собі обідайте! — вигукнула Каміла й вибігла з їдальні. Мацек із Малгосею безпорадно стояли біля віконечка, яке саме відчинилося. Куховарка визирнула й, усміхаючись, попросила талони на обід.

— Що це з нею таке? — запитав Мацек. Малгося зробила промовистий жест, показуючи на голову.

— Німб? — не зрозумів Мацек, придивляючись, як Малгося робить рукою коло над головою.

— Не німб, дурнику, а волосся! — засміялася дівчина.

— То й що?

— Ех… — Малгося нетерпляче махнула рукою і взяла тарілку із супом. — Можна, ми візьмемо для подруги? — запитала вона куховарку. — А талон зараз принесемо.

— То, може, я піду по Камілу? — запропонував Мацек.

— Краще я це зроблю, — заперечила Малгося, але цієї хвилини Каміла сама підійшла до столу.

— Пробачте, — мовила вона й почала їсти суп. Кілька хвилин панувала мовчанка.

— Я не мав на увазі нічого поганого, — почав виправдовуватися Мацек, але Каміла лише коротко кинула:

— Я знаю.

Знову замовкли. І лише коли всі доїдали другу страву, Мацек насмілився озватися: