Читати книгу - "Походження українського народу"

по Різдві другий період античної доби – період інтенсивного росту хліборобства, високого розвитку тубільного ремесла й значного поширення торгівлі.

Вершництво, яке переважало за скитської доби, остаточно зникає в цей період в Наддніпров’ї. Ні Черняхівський, ні Маслівський могильники не дають і найменшого натяку на існування в межах даних громад будь-якого вершницького прошарку. Вершництву як соціяльному або ж як господарчому явищу немає місця в Наддніпров’ї в ці століття. Великостадне скотарство відмерло. Хлібороб остільки зміцнів економічно й господарче, що на переважній, якщо не виключній, території України не лишив достатнього місця для випасу великих стад худоби й табунів коней. В країні густо заселеній не було де розгорнутися й поширитися скотарству вершників. В міжсіллї паслися невеликі стада хлібороб[ські].

На одній з попередніх сторінок я мимохідь вказав на теренові простори, охоплені в ці століття поширення матеріяльної культури черняхівського типу. Я відзначив також і те, що вони збігаються з теперішніми етнографічними межами українського народу. В даному конспекті я хотів би вказати на те, про що була мова безпосередньо перед цим, а саме, що матеріяльна культура І–V ст. на Україні була культурою хліборобської людности.

Я вже говорив про зміну хліборобських і вершницьких епох в історії Наддніпров’я. З цього погляду дуже характерні також і теренові зміни, що сталися протягом тисячоліть.

За античної доби в І–V ст. по Різдві Україна консолідується, як сказано, в тих самих територіяль-них межах, що згодом стануть етнографічними межами українського народу.

В епоху трипілля тодішнє хліборобське населення України освоїло приблизно той же терен, хоч і дещо в вужчих рямках. В кожнім разі воно виявило тенденцію поширюватись в тих же напрямках, не переступаючи, однак, на північ смуги Десни й досягаючи на Лівобережжі границь, які на сьогодні архелогічними розкопами ще тим часом не устійнені навіть приблизно. Для трипільської доби характерне тяжіння: з одного боку, до Анау й Малої Азії, а з другого боку, до Наддунав’я, областей, позначених, як і Україна, наявністю культури мальованої кераміки.

Вершництво, відповідно до своєї прямої функції, за наступної, післятрипільської епохи, та особливо за пізнішої, скитської доби, вийшло далеко за кордони Дністра–Донця. Як ми вже згадували, вершництво скотарів – копове, воно імперіялістичне, призводить до конгломерації народів і до поширення теренових меж. Воно не консолідує людність, а, навпаки, розсіює її. «Кавалерійська імперія скитів» мала свого часу таку саму розтяглість, як і пізніше подібні інші формації, приміром, алани, які деякий час панували на просторі від Межиріччя (за Аральським морем) і до Дунаю.

Хліборобство, опановуючи знов соціяльно-господарчу ситуацію на Україні за античної доби з V–IV ст. перед Різдвом, не тільки повернуло в перші століття по Різдві Україну в її передскитські, тринільські теренові межі, але усунуло з даної території ту етнічну строкатість, яка була ознакою євразійської Скитії, роздяглої в лісостепах од Альп Європи до Обі в Азії.

Антична епоха не знала яскравих, сказати б, відрубних соціяльних противенств скитської доби, бідняка-хлібороба й багатія-скотаря – вершника. Ні Пересічнянський могильник на Харківщині, ні Чер-няхівський на Київщині або Привільнянський в порожистій смузі Дніпра не дають матеріялів, які дозволили б говорити про існування соціяльно й господарче відмінної верхівки. Поховання хліборобів майже рівнозначні одне одному.

Деякі з поховань в Маслові мають замість бронзових фібул золоті. Верхівка, що прикрашає себе золотими прикрасами, існує, вона виділялась, але не такою мірою, щоб накопичити для себе скарби Куль-Оби або Чортомлика.

Між верхівкою скитської доби і античної є ґрунтовна різниця, бо ця друга існує поруч з своїми спів-племенцями, а не окремо від них.

Антична доба, усунувши з соціяльно-господарчого життя противенства попередньої, уніфікувала людність, однотипізувала населення на території Дністра – Донця – Десни – Моря. Територія звузилася, людність сконцентрувалася. Як ми вже сказали, матеріяльна культура під Харковом однотипна з культурою могильників під Ковелем на Волині.

Концентрація людности, однотипної в своїй матеріяльній культурі, однозначної соціяльно, процес її господарчої й соціяльної уніфікації на протязі майже тисячоліття – все це повинно було позначитися на етногенетичних процесах, які почалися в цей час на даній території.

Протягом цих століть на території від Дністра до Донця і від. Моря до Десни витворювався колосальтій людський масив, соціяльно й господарчо однзначний, що перебував під безпосереднім впливом античного середземноморського світу.

Тисячолітня консолідація господарче й соціяльно тотожнього населення на певній території є факт і фактор, повз який не може пройти жаден дослідник етногенетичних процесів.

Вершніщтво в післятрнпільську (передскитську) та особливо скитську добу розхитало ту етнічну суцільність, яка була властива людності України за часів трипілля. Хліборобство античної доби витворило знов нову етнічну одність, на яку доводиться вважати, переходячи від праісторії й передісторії ло історії.

Матеріяльна культура Черняхова, Маслова, Пересічнянського могильника зникає на Україні десь коло середини першого тисячоліття по Різдві.

З V–VI ст. спочатку візантійські письменники, а тоді арабські джерела починають говорити про слов’ян на території України. Слід сказати, що матеріяльна культура слов’ян V–IX ст. і наступна культура князівських городищ Х–XIII ст. не тотожні з культурою Черняхова або Маслова. Кераміка з Чорної могили в Чернігові, або Княжої гори на Росі під Сахнівкою, чи Райків на Гнилопаті під Бердичевом не є керамікою Черняхова.

Антична доба закінчується десь в IV–V ст. І слов’янська починається в V–VI, заступаючи першу. Між цими двома добами стався розрив. І цей факт зникнення на всьому просторі Наддніпров’я культури черняхівського типу слід вважати за вирішальний в історії України першого тисячоліття по Різдві.

Антична культура на Україні вигибає, її заступає інша, грунтовно відмінна від неї. В житті людности Наддніпров’я відбувається злам, приходить криза, стає катастрофа, обсяг якої ми можемо уявити собі лише в той спосіб, що цілком чітко скажемо собі: культура античної доби й культура слов’янської доби – це культура, що різко відрізняється одна від одної.

Хто винищив тодішню людність України? Гуни, готи, монголи й турки, вершники, що йшли з Азії?.. На це важко відповісти сьогодні. В кожнім разі процеси, властиві часам великого переселення народів, призвели до занепаду матеріяльної культури античної доби і до знищення тієї хліборобської людности,