Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

з возним і, хоч дуже бідний,

Як треба дати, дасть і гріш послідній,

А нащо, за що дав - і не питає,-

Гей, хто на світі кращу долю має?

 

Гей, хто на світі кращу долю має?

Як той, що все лиш ту науку чує,

Що тільки бідних господь бог карає,

Що ласка божа тільки багачу є,

Що чорт усюди чоловіка кусить,

А бідний все в покусі впасти мусить,

Що хлоп лінюх, п'яниця і св[иня] є,-

Гей, хто на світі кращу долю має?

 

1880

 

VI. «УЖАС НА РУСІ»

 

 

Лихо, сусідо! Ой горе нам, свату!

Світ вже кінчиться! Вже буря гуде!

Чув ти? На нашу нещасную хату,

Кажуть, страшенная змора іде.

 

Десь проявились якісь нігілісти -

Кажуть, що се людоїди, хотять

Русь нашу, матінку, з кашею з'їсти,

Перевернути теперішній лад.

 

Все переве́рнуть униз головами:

Учні професора стануть навчать,

А як азбуки не вміє - різками,

Як він їх нині, будуть його прать.

 

Вірні тоді парастас будуть править,

Але поклони піп битиме сам;

Купчик над склепом сей напис поставить:

«Хто дасть найменше, товар йому дам».

 

Суд буде також для них відповідний:

Неук судитиме вчених панів.

Хто вкрав, а хитро - той вийде свобідний,

В цюпу - хто вкрасти хотів, а не вмів.

 

Красти, ошукувать всім буде вільно,

Чесний заробок - отсе буде встид,

Злодія зловиш в коморі - постій-но!

Злодій тебе до уряду тащить.

 

Не хлоп державі з кривавого поту

Буде, як досі, податки зносить,

Але держава за хлопську роботу

Премії буде рік-річно платить.

 

Волі назадники стеклі запрагнуть,

А ліберали її прокленуть,

Взад поступовці, мов раки, потягнуть,

Прямо вперед невидющі підуть.

 

Вівці муть, кумочку, пастиря пасти,

Яйця муть, кумочку, курку учить;

Люди легальні муть грабити й красти,

Чесних почнуть злодіяки тіснить.

 

Горе, сусідо! Ой лихо нам, свату!

Світ вже валиться! Тріщать вже стовпи!

Треба покинуть і жінку і хату

Та вандрувать на кубанські степи.

 

4 дек[абря] 1880

 

VII. З ЕКЗАМЕНУ

 

 

З іспитової кімнати

Вибіг лютий кандидат;

Збіглось в сінях товари́ство

І давай його питать:

 

«Ну, а що, ти здав екзамен?

Маєш вчительський диплом?»

Він мовчить, лиш чорна хмара

Висить над його чолом.

 

Далі каже: «Ні, камраття,

Правди нині не зійськать!

Той професор зоології -

То тиран і лютий кат!

 

Три завдав мені питання,

Як закон йому велить,

Два я знав, не знав одного,

І він смів мене спалить!

 

- Був ти у саду? - питає.

- Був,- говорю сміло я.

- Бачив ти пчолу? - питає.

- Бачив,- кажу сміло я.

 

- Кілько ж ніг пчола та має?

- Ніг я їй не рахував.-

І за се одно питання

Спік мене, бодай пропав!»

 

13 сент[ября] 1888

 

VIII. БОТОКУДИ

 

 

В февралі і марті 1880 року під сим заголовком написав я був невеличку сатиричну поемку, в котрій під назвою ботокудів осміяв звісну часть нашої галицько-руської інтелігенції і деякі моменти з її історії від 1848 року. За радою М. Драгоманова, я не друкував її досі. Прочитавши тепер рукопись, я побачив, що друкувати сю поемку в цілості не стоїть, хоч деякі її уступи і досі не стратили інтересу. Не хотячи перероблювати цілості в дусі теперішніх моїх поглядів політичних і артистичних, я зважився подати тут тільки деякі шматочки моєї поеми, зліплюючи їх уодно коротенькими прозовими переповідками того, що пропущено. Поема починаєсь апострофою до музи:

 

 

Музо, мученице бідна,

Не від вчора, не віднині

В повитуху зелепугів

Здеградована з богині!

 

Кождий зве тя з того ча́су,

Як Гомер ще довгобразий

Запросив тя скандувати

Гекзаметри для гімназій.

 

Гей, се давня-давня штука,

Ще тоді дівчам була ти,-

Та як з рук до рук пішла,

Стало чорт зна що з дівчати.

 

І багато ти, небого,

Ой, багато нагрішила

І недородків ти много

На сей світ понаводила.

 

Днесь в кого лиш є пустая

Голова, а повне пузо,

І ліниві руки, зараз

Кличе к тобі: «Музо! Музо!»

 

І через таких-то ти

Віру стратила, небого,-

Дехто нині вже за тебе

І гроша не дасть дурного.

 

Жаль мені тебе, та що ж -

Старість, бач, не радість! Лихо

Молодитися старому,

Ліпше вже сидіти тихо.

 

А як ні, то не до співу,

Не до любощів, причудів,

Не до вигадок би братись,

А до серіозних трудів.

 

Далі йде коротка характеристика краю ботокудів; з погляду сих остатніх:

 

В краї тім жиють прикупі

Всумішку троякі люди:

Неприязні елементи,

Бидло й праві ботокуди.

 

Під «неприязними елементами» розуміються поляки, котрих характеристика кінчиться словами:

 

Діл їх якось не видати,

Лиш страшнії чути вісти,

Що всіх правих ботокудів

Вони раді б в каші з’їсти.

 

Бидло - що сказать про нього?

З масті сіре, їсть невпинно

(Як є що), спить, робить, родить,

Ну, і богу душу винно.

 

Але третій люд - герої,

Просвічені, грубо вчені;

Не живляться лободою,

А щодень їдять печені.

 

Ботокуди - то підпори,

То стовпи порядку й віри:

Ла́тають усім сумління,

А в сорочці роблять