Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Швеція іще в мирний час долучилася до планування оборони архіпелагу. Вихідним пунктом перемовин було те, що Фінляндія побудує фортифікаційні споруди — це здавалося цілком підсильною справою — і що участь Швеції обмежуватиметься певним внеском у мобільні військово-морські сили. Ці плани містили й те, що населення Аландських островів братиме участь у захисті рідного краю і що треба зробити відповідні зміни в законодавстві.

Під час мюнхенської кризи фінляндсько-шведські перемовини досягли такого поступу, що було ухвалено уніфікувати військові заходи, спрямовані на захист Аландів. Стосувалися вони насамперед перевезення війська морем. На ту пору російський Балтійський флот провадив у Фінській затоці й Балтійському морі маневри, дуже схожі на антинімецькі демонстрації. Розвиток ситуації в балтійському регіоні міг призвести до того, що на архіпелаг довелося б швидко вводити військо і вдаватися до інших заходів, передбачених Аландською конвенцією.

З огляду на загострення загального становища й повільне оновлення матеріально-технічної бази, я дійшов висновку, що треба напружити всі сили, аби пришвидшити заходи для підвищення обороноздатності. Також треба було ще раз поінформувати уряд про найсерйозніші вади. Я сподівався, що останні тижні кризи розкрили очі уряду на важливість заповнити прогалини, які лишилися поза увагою в програмі основних закупівель. Це питання Рада оборони розглянула на початку жовтня 1938 року. Підсумком стало таке подання:

Нещодавні критичні моменти, які змусили нас обміркувати можливе застосування наших збройних сил у їхньому теперішньому стані, показали вкрай невтішну картину, що стосується зброї й амуніції. Фінляндську польову армію доведеться посилати на ворога абсолютно без протитанкової і протиповітряної оборони, за підтримки і якісно, і кількісно слабкої артилерії, а також з великою нестачею особистого спорядження. Якщо, крім того, взяти до уваги, яку амуніцію і зброю має гаданий ворог, безпорадний стан нашої армії стає ще очевиднішим. Те саме стосується й військово-морських і військово-повітряних сил. Коротко кажучи: наші збройні сили в теперішньому вигляді доводиться вважати цілком небоєздатними.

Основна закупівля, яка тепер відбувається, має на меті задовольнити найнагальніші потреби. Часто лунає нагадування, що тепер у нас є т. зв. «екстрена програма», але реалізація її забезпечить збройним силам лише найелементарнішу боєздатність. Цілком можливо, що ми впритул наблизилися до того моменту, коли цю боєздатність буде випробувано. Те, чого ми навчилися за останні тижні, виразно свідчить: часу не вистачить на те, щоб підвищувати обороноздатність стільки років, скільки ми спершу планували. А тому треба всіляко пришвидшувати реалізацію програми основних закупівель і усувати чинники, які заважають її виконанню.

Форсування програми основних закупівель важливе зокрема з тих міркувань, що наша обороноздатність ще й після реалізації програми матиме чимало небезпечних прогалин, про які Рада оборони раніше доповідала Державній раді. Принагідно можна знову навести приклади: неукомплектованість флоту, вади в протиповітряній обороні, а також нечисленність бойових авіапідрозділів. Особливо варто звернути увагу на повільність фортифікаційної роботи на прикордонних теренах, що насамперед зумовлено майже повною відсутністю технічного персоналу.

Коротко кажучи, наша країна на сьогодні нездатна оборонятися. Попри намагання підвищити обороноздатність основними закупівлями, це відбувається так повільно — як і розгляд інших питань, пов’язаних з обороноздатністю, — що таке враження, неначе ми маємо необмежений запас часу.

Поза тим події останніх тижнів свідчать, що цей запас може скінчитися в будь-яку мить.

Крім того, у тексті йшлося про низький рівень вишколу, слабкий матеріальний стан офіцерства, а також брак кадрів. Резерв літного складу військово-повітряних сил був геть недостатнім: він складався з менш як 200 слабенько вишколених пілотів. Зважаючи на те, що лише потреба на перші п’ять місяців війни становила 600 осіб, я наголосив на важливості підвищувати кількість резерву й рівень вишколу. Наприкінці зазначив: якнайбільшу тривогу вселяє те, що досі не затверджено план фортифікації Аландських островів.

У моєму зверненні містилося багато такого, що було висловлено раніше. Але я покладав надії, що цього разу, на тлі тієї кризи, очевидно, ще свіжої в пам’яті уряду, воно викличе енергійні дії, спрямовані на зміцнення оборони.

Що стосується вишколу, я кілька місяців тому подав президентові республіки два меморандуми, у яких звертав увагу на таку дивну річ: останніми роками суми на вишкіл постійно зменшуються. Насамперед це відбувалося з асигнуваннями на навчальну стрільбу, таборові збори й бойові маневри. Їм би годилося не падати, а зростати. Наслідки були помітні вже тепер в очевидному погіршенні рівня вишколу у війську. Я наголосив, що коли основна частина стрілецького навчання відбуватиметься на бойовищі, платити за це доведеться кривавими втратами. Стрільці могли вистріляти лише 97 набоїв на рік супроти 250, які багато країн вважали нормою. Шуцкорівська організація мала лишень 41 набій на рік на одного вояка. Стрілецьке навчання артилерії та флоту теж було неналежним через брак боєприпасів.

Окрема історія була з недостатністю вишколу у військово-повітряних силах. Я звернув увагу на те, що навчальний час, який давався нашим пілотам, — 10 годин на місяць — мінімальний. Як свідчила статистика, за останні роки на 6500 літних годин припадала одна аварія зі смертельним наслідком і одна аварія, що призводила до знищення чи серйозного пошкодження літака. Якби стільки нещасних випадків припадало на вдвічі більшу кількість літних годин, це ще сяк-тяк. Як з’ясувалося, причина більшості аварій — пілоту бракувало впевненості в кермуванні літаком, що своєю чергою було прямим наслідком недостатності асигнувань на пальне. Програма розвитку військово-повітряних сил передбачала перехід на сучасні, швидші літаки, які, звичайно, потребували більшої майстерності пілотування. Якщо не додавати навчальних годин, потенційно кількість аварій збільшиться. Якщо все так і триватиме, війна продемонструє, що щорічною кількамільйонною економією витрат на пальне й мастило було змарновано сотні мільйонів коштів, витрачених на військово-повітряні сили, а тимчасом цей рід війська не став спроможним виконувати свою роль в обороні країни. Кількість доводилося компенсувати якістю, а нестачу авіатехніки — висококваліфікованим штатом, який завдяки ретельному вишколу було можливо вивести на рівень, що відповідав вимогам сучасної війни.

Далі я зазначив, що термін служби в СССР, залежно від роду війська, становить 2–4 роки супроти одного року у Фінляндії. Я навів такий ілюстративний приклад: в оборонному бюджеті Швеції сума асигнувань на вишкіл, якщо перерахувати на фінляндські гроші, — 210 мільйонів, а в нас — 65 мільйонів. Коли у Фінляндії на маневри армії, військово-морських та військово-повітряних сил асигновано 5,5 мільйона, у Швеції відповідна цифра лише на армію становить 25 мільйонів на рік. Ще 60 мільйонів іде на маневри флоту, включно з пальним, а 35 — на навчальні польоти.

Подання завершувалося заувагою: найпершою умовою того, щоб вишколювання стало ефективним і давало задовільні результати, є залучення належного штату —