Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

Одразу за входом починалися нерівні гвинтові сходи. Світло ліхтаря сполохало кількох кажанів. Тримаючись за стіну, Нод обережно спустився до самого низу і опинився на маленькому майданчику, під яким хлюпотіло море. Тут панували густі сутінки, проте звідкілясь пробивалося світло. Схоже, зі щілин у скелі. Вода унизу швидко прибувала — почався прилив. Оглянувши підлогу, хлопець побачив, що лінія приливу — межа між світлою та темною частинами — вища за уступ. Отже, у максимумі вода заливає низ потаємних сходів.

Поряд стояв обтесаний стовпчик — кнехт для швартового кінця. Вочевидь, колись сюди приставали човни, міркував Нод. Виявляється, всередині скелі була природна печера! Нею користувалися, вочевидь, для якихось таємних каботажних операцій, простіше сказати, для контрабанди, якою займалися його пращури, мабуть, ще до еміграції батька Тани Яната до Ланоду. Напевне, Янат робив те саме, і коли повернувся. Отже, він, Нод Кунстад, дійсно не лише високородний герцог, а ще і спадковий контрабандист. Швидше за все, і хату збудували у цій мальовничій місцині зовсім не з естетичних, а з цілком прагматичних міркувань — будівничі знали, що з виду монолітна скеля ховає у собі таку зручну печеру.

Ще раз оглянувши у розсіяному світлі ліхтаря стіни печери, причал та сходи, Нод повернувся до льоху. Піднявши важіль, закрив таємний лаз, замаскував якір камінням і вийшов до хати. Підхопивши наплічник, позачиняв усі двері, замкнув дім і пішов до таверни.

Дорогою хлопець за сільським звичаєм намагався вітатися з численними надвечір перехожими, проте майже усі чоловіки від нього відверталися або буркотіли щось собі під ніс. Жінки були ледь трохи привітніші. Лише діти голосно здоровкалися першими, та дитячої привітності не вистачало, щоб виправдати твердження старости про «усенародну повагу до родини Кунстадів у Кунстаді». Проте один непоказний чолов'яга сам підійшов до Нода, улесливо усміхаючись. Виявилося — помічник старости. Він провів хлопця до самої таверни і нав'язав своє товариство за вечерею. Весь час торохтів, якою визначною є родина Кунстадів і як це добре, що курсант вирішив навідати батьківщину пращурів. Помічник до смішного нагадував свого начальника, але з того, як ставилися до нього подавальниця та відвідувачі, було зрозуміло, що його тут вважають за ніщо.

Вечеря була ще смачнішою за обід. Подавальниця намагалася умовити його попоїсти у себе нагорі (мовляв, у залі буде багато п'яних рибалок — чого б лихого не трапилося), та Нод навідріз відмовився. На щастя, обійшлося лише косими поглядами, бо за шинквасом пив на самоті небіж старости, про що Нодові півголосом повідомив помічник старости. У присутності родича сільського начальника чіплятися до столичного курсанта ніхто не наважився.

Після вечері, повернувшись до кімнати, втомлений Нод миттєво заснув. Горанг не забарився прийти — він знову промовляв зі свого портрета.

— То кажеш, що я божевільний? — ствердно запитав покійний король, продовжуючи їх розмову в автобусі. — Твоя правда — був, поки не перейшов межі вічності. А тут ми усі перетворюємося на геть чисто адекватних, аж до нудоти. Сам колись переконаєшся. Сподіваюся, що нескоро. Слухай, курсанте, сюди! Кажу тобі, що у моєму-твоєму Ланоді знову виникла династична криза, як колись після моєї смерті.

— Ваша величність мають на меті прочитати мені політичну лекцію, як в училищі?

— Наша величність справді мають на меті роз'яснити Вашій, допоки підпільній величності особливості поточного придворного моменту. Отож, нині, як тобі, може, відомо, у Ланоді на престолі перебуває жінка — королева Ауранія. Вона — останній нащадок Гирлонської династії на Ланодському троні. По чоловічій лінії династія перервалася на її батькові — Фантері II. Законних спадкоємців королева не має. Її чоловік, принц-консорт Альстанд з імператорської родини Межимор'я, був ще тим жеребцем, але темпераментна Ауранія ще до шлюбу народила хлопця від придворного гренадера. Таємні пологи були важкими, і після них вона вже не може мати дітей. Цей бастард — її єдиний син, проте його неможливо визнати законним спадкоємцем. Ауранія має оголосити спадкоємцем когось із найближчих родичів. Рівноважних претендентів двоє — з Гирлона та Межимор'я. Звісно, за другим — уся сила могутньої Імперії, але ланодська знать справедливо непокоїться, що це означатиме поглинання Королівства Імперією. Ауранія перебуває під величезним тиском придворних, які вимагають оголосити спадкоємцем слабшого претендента — гирлонського княжича Авура. Він носить те ж ім'я, що і його батько, правлячий князь Авур IX. Проте того княжича досі ніхто не бачив — князівська родина переховує його від усіх...

— А я тут до чого? — Нод перевернувся з боку на бік на рипучому ліжку.

— До того! — передражнив його Горанг. — Твоє походження покладає клопіт про Королівство на тебе. Щоб ти знав, клопоти — невід'ємний додаток до цього, — король, поклавши скіпетр, обома руками шанобливо здійняв з подушки корону.

— Можна поміряти цю зубату беретку? — знахабнів Нод.

— Ще чого! До законної коронації не чіпай! І не смій називати корону зневажливими словами! Маєш якомога швидше прибути до Ланоду!

— Вибратися з Республіки за кордон у мене немає жодної змоги.

— А потайки?

— Злапають і до концтабору запроторять!

— Думай, курсанте, думай! А наразі відсипайся, — і привид зник.

За сніданком, розпитавши у подавальниці шлях до пляжу, де купається місцева молодь, Нод пішов на домовлену зустріч із Рамиром та Кинавом. Йти довелося через усе селище, знову наражаючись на зацікавлено-непривітні погляди кунстадців. Виявилося, пляж являє собою вузьку смугу сірої гальки, яка цілком заливається під час приливу. Над пляжем шумів платановий гайок. Людей там геть не було. Розстеливши прихоплене з таверни покривало, Нод поклав на нього наплічник, прикривши його сорочкою, скинув штани, вдягнув плавки і рушив до води. Вона сягала нижньої точки відливу, тож пройти довелося чимало. Море приємно холодило тіло, сонце засліплювало очі, а далеко на обрії ледь помітною смугою вже з'являвся хмарний фронт. За кілька хвилин мав початися прилив. Нодові спало на думку піднятися до берега разом із приливною хвилею, проте він відмовився від цієї ідеї — довелося б задовго пробути у воді.

Поглянувши у той бік, де залишив свої речі, Нод раптом побачив підлітка, який підняв його сорочку. Необачно крикнув на нього, і хлопець, схопивши наплічник, стрімголов кинувся навтьоки. Нод щодуху поплив до берега, з відчаєм усвідомлюючи, що відстань завелика, і він не має жодних шансів босоніж по мокрому камінню наздогнати злодюгу. Коли Нод добіг до покривала, підліток вже видирався на кам'янистий уступ, що відділяв пляж від