Читати книгу - "Жнець, Террі Пратчетт"

зняв капелюха і покопирсався в загостреному кінчику. — Накрапати тобі?

— Алкоголь — це сильце для духа. Сигаретку не бажаєш? Я гадаю, ви собі в цьому не відмовляєте.

— Тільки не я. Знав би ти, що ця штука робить із твоїми легенями...

Ридикуль відкрутив самий кінчик капелюха і налив у нього добрячу порцію бренді.

— Тож, — сказав він, — що трапилося?

— Злетів у повітря алтар і впав на нас.

— Люстра сама відкрутилася. Все саме повідкручувалося. Знаєш, я побачив цілий костюм, який пробіг повз нас дорогою сюди. Дві пари штанів за сім доларів!

— Гм. Ти помітив етикетку?

— А ще все пульсує. Ти помітив, як усе пульсує?

— Ми думали, це ваша робота.

— Це не магія. Припускаю, боги засмучені не більше, ніж зазвичай?

— Явно ні.

За ними жерці й чарівники волали в унісон.

Верховний жрець підсунувся трохи ближче.

— Гадаю, я знайду в собі сили опанувати й здолати одненьке маленьке сильце, — сказав він, — я так не почувався, відколи до моєї пастви приєдналася пані Кекс.

— Пані Кекс? Хто така пані Кекс?

— У вас є ці... огидні Потвори з Підземельних Вимірів і просто потвори, так? Жахливі потенційні ризики вашої богопротивної професії? — сказав Верховний жрець.

— Так.

— А в нас є особа на ім’я пані Кекс.

Ридикуль питально подивився на нього.

— Не питай, — сказав жрець, здригаючись. — Просто будь вдячний, що ніколи не дізнаєшся.

Ридикуль мовчки передав йому бренді.

— Лише між нами, — сказав жрець. — Ти маєш щодо цього всього якісь міркування? Варта намагається розшукати Його Світлість. Ти знаєш, що він захоче відповідей. А я навіть не впевнений, що знаю запитання.

— Не магія і не боги, — сказав Ридикуль. — Можеш передати сильце назад? Дякую. Не магія і не боги. Це лишає нам небагато варіантів, правда?

— Я припускаю, це не якийсь різновид магії, про який ви не знаєте?

— Якщо це він, ми про нього не знаємо.

— Твоя правда, — здався жрець.

— Я припускаю, це не боги намислили трошки по-безбожити? — сказав Ридикуль, присмоктуючись до останнього ковтка. — Може, хтось із них трохи погиркався, абощо? Бешкетують із золотими путивочками, абощо?

— На божественному фронті зараз дуже тихо, — сказав Верховний жрець. Поки він говорив, очі його оскліли, ніби він читав із титрів всередині голови, — Далекозорій, богиня черевиків, гадає, що Сандалій, бог коридорів, є давно втраченим братом-близнюком Чорносливки, бога несезонних фруктів. Хто підклав козу в ліжко крокодилобога Оффлера? Чи сфабрикував Оффлер альянс із Семируким Секом? Тим часом Гокі й Джокстер вдалися до старих трюків...

— Так, так, гаразд, — сказав Ридикуль, — особисто я ніколи не міг себе присилувати цікавитися усім цим неподобством.

За ними Декан намагався завадити спробам Лектора з Новітніх рун перетворити жерця крокодилобога Оффлера на набір крокодилових чемоданів, а в Скарбія цебеніла кров із носа від вдалого удару кадилом.

— Що нам потрібно тут показати, — сказав Ридикуль, — так це об’єднаний фронт. Правда?

— Згоден, — сказав Верховний жрець.

— Правильно. Наразі.

Маленький килимок хвилеподібно проплив на рівні очей. Верховний жрець передав назад пляшку бренді.

— Між іншим, мама казала, що ти давно не писав, — сказав він.

— Так... — решта чарівників здивувалася із присоромленого і покаянного вигляду Архіректора, — я був зайнятий. Ти знаєш, як це буває.

— Вона наказала переконатися, що ти пам’ятаєш: вона чекає нас обох на ланч на Вепродень.

— Я не забув, — похмуро сказав Ридикуль. — Чекаю — не дочекаюся, — він повернувся до купи-малої за їхніми спинами.

— Хлопці, закругляйтесь, — сказав він.

— Братіє! Спом’яніться! — заволав Верховний жрець.

Верховний верховик послабив затиск навколо голови первосвященика Непевного культу. Двійко вікаріїв припинили хвицяти Скарбія. Відбулося загальне впорядження одягу, пошук капелюхів і приступ присоромленого покашлювання.

— Так краще, — сказав Ридикуль. — Ну ж бо, його високопреосвященство Верховний жрець і я вирішили...

Декан зиркнув на дуже маленького єпископа:

— Він мене хвицьнув! Він мене хвицьнув!

— О-о-о! Я й не думав цього робити, сину мій!

— Ти збіса і думав, і робив, — прошипів Декан. — Потай, щоб вони не бачили!

— ...вирішили, — повторив Ридикуль, глипнувши на Декана, — прагнучи владнати поточні заворушення в дусі братерства й доброзичливості, і це стосується і тебе, Верховний верховику.

— Нічого не можу вдіяти! Він мене штовхнув!

— Що ж! Хай буде тобі відпущено! — рішуче сказав Архідиякон Пацьорковий.

Десь зверху почувся тріск. Канапа галопом злетіла вниз сходами і протаранила двері зали.

— Гадаю, варта, певно, й досі намагається звільнити Патриція, — сказав Верховний жрець. — Очевидно, навіть його секретні переходи себе замкнули.

— Геть усі? Я гадав, шельмуватий дідько всюди їх має, — сказав Ридикуль.

— Всі замкнені, — сказав Верховний жрець, — геть усі.

— Майже геть усі, — сказав голос за ним.

Тон Ридикуля не змінився, поки він обертався, хіба що додалося трохи зайвого сиропу.

На перший погляд, постать вийшла просто зі стіни. Вона була людською, але тільки за означенням. Худий, блідий, вбраний в приглушений чорний, Патрицій завжди нагадував Ридикулю хижого фламінго, якби можна було знайти чорного фламінго, наділеного терпінням каменю.

— А, лорде Ветінарі, — сказав він, — я такий радий, що ви неушкоджені.

— Чекаю вас, панове, в Еліптичному кабінеті, — сказав Патрицій. За ним безгучно ковзнула на місце панель в стіні.

— Я, м-м-м, думаю, що нагорі кілька вартових намагаються звільнити... — почав Верховний жрець.

Патрицій махнув на нього худою рукою:

— І не подумаю їх спиняти, — сказав він. — Це їх захоплює і дає їм відчуття значущості. Інакше вони б мусили стояти тут цілий день, люто витріщаючись й намагаючись вкоськати сечовий міхур. Прошу сюди.

* * *

Керівники інших гільдій Анк-Морпорка приходили по одному-двоє, поступово наповнюючи кімнату.

Патрицій сидів, похмуро розглядаючи папери на своєму столі, поки вони сперечалися.

— Ну, це не ми, — сказав Головний алхімік.

— Речі завжди злітають в повітря, щойно ви з’являєтесь, — сказав Ридикуль.

— Так, але тільки внаслідок непередбаченої екзотермічної реакції, — сказав алхімік.

— Вибухають, — переклав заступник Головного алхіміка, не підводячи очей.

— Вони можуть вибухати, але ж потім приземляються. Вони ж не пурхають і, зокрема, не починають відкручуватися самі