Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

Глава 19

 «Господи, як вона прекрасна,
 і навіть не підозрює про це!»

Редкліфф
«Питання довіри»

 

 

Глава 19.

   Вікторія радісно готувала на новій плиті сніданок на двох. Це було приємно, та так по-сімейному, що їй закортіло крикнути:
   — Я кохаю тебе!
   Дмитро стояв у ванній та голив обличчя, коли почув її слова. Усміхнувшись, він продовжив своє заняття, щоб скоріше вибігти з ванної, і захопивши її в обійми, - теж зізнатись у почуттях.
   Вікторія розкладала тарілки, коли відчула, як сильні руки, захоплюють її у вир ніжності та турботи. Вона нахилила голову на бік, коли відчула його губи на своїй шиї, а потім він обпік її своїм гарячим диханням, - промовивши:
   — І я кохаю тебе, моя Ягідко… — Поцілувавши її вдруге, він розвернув її до себе обличчям.
   — М-м-м ти поголився! — Вона провела своїми пальчиками по його обличчю і додала: — Тепер не будеш мене колоти…
   — Де саме?... — Його очі спалахнули бажанням і первісним голодом.
   — Скрізь… — Зашарілась вона.
   Він нахилився, і ніжно поцілував її м’які, рожеві, ягідні вуста. Її відповідь – одізвалась миттєво.
   Поєднання їхніх сердець та ейфорія, яку виказували мурашки на тілах, - відводила їх в особливий світ,… світ кохання.
   Відірвавшись одне від одного, вони щасливо усміхнулись.
   — Я чув неймовірний аромат, навіть у ванній. Що ти готувала? — Він подивився через її плече.
   — Омлет та кава… нічого особливого. — Знизивши плечима, вона вдихала, дійсно щось особливе, - аромат його шкіри та пінки для бриття. Справжній чоловічий аромат, - справжнього чоловіка.
   Невже в моїй ванній голився чоловік?... Невже, я снідаю не одна?... Невже, я насправді проводжу такі ночі, які я читала лише у книгах?... Так – це все відбувається зі мною!
   Вікторія нишком усміхнулась своїм думкам.
   — Про, що ти думаєш? — Його очі примружились у пошуках відповіді на її обличчі.
   — Про те, що мені пощастило зустріти тебе. — Вона говорила це з дивовижно щасливою усмішкою.
   Дмитро глитнув клубок, який зробив його горло вузьким.
   Я козел! Козел, який обманює найпрекраснішу дівчину у світі. Я обманюю ту – яку покохав усім серцем.
   — А ти, про що замислився?
   — Про те, що це мені пощастило. Я кохаю тебе, - ти це знаєш?... — Він дивився у її щасливі очі, які мерехтіли вогниками.
   — Знаю. — Вона ще ширше усміхнулась. — А я кохаю тебе. — Вона притулилась щічкою до його грудей, і промуркотіла від задоволення.
   — До речі… Твій омлет… кава… Це особливо… повір. Для мене все, що ти робиш – особливо. Ти особлива.    — Це особливо… повір.    — Це особливо… повір. Він поцілував її волосся, вдихаючи аромат кави та кориці.
   Вона знову солодко промуркотіла, а потім весело промовила:
   — Нумо, снідати!
   — Залюбки.
  
*******    *******     *******     *******     *******

   Дмитро знову залишився вдома, але мовляв Вікторії, що сьогодні у нього нема зміни. Коли він зачинив за нею двері, - одразу подзвонив на фірму з якою домовлявся напередодні за вікна, а потім подзвонив Євгенії Миколаївні, - і запевнив, що все буде на вищому рівні. Її контакти, які він знайшов перед тим, як домовитись за вікна і все це влаштувати. Тож тепер, він сидів і чекав, коли прийдуть робітники.
   Сьогодні в нього особливі плани на вечір. Він знову побуває в домівці, яку збудував ще його дід для бабусі. Сьогодні він відведе своє кохання туди, де розпочиналося подружнє життя його дорогих людей. Йому кортіло привести Вікторію у дім, який, як він сподівався буде знову в його руках, і в якому вони будуть проводити свої вихідні і нестримно кохатися,… і раз у раз – доводити своє кохання одне одному.
   Зараз він не може розповісти Вікторії, що це його будинок, але скоро… дуже скоро все зміниться, і він хотів вірити, що вона все зрозуміє. Зрозуміє і пробачить.
   У двері постукали, повернувши його таким чином на землю.
   Це були робітники.
   Робота почалась через десять хвилин, і завершилась через дві години.
   Дмитро пройшов по квартирі, оцінюючи тепло та затишок, які дарували нові пластикові вікна.
   Тепер тобі, моя Ягідко – буде тепло… Нам буде тепло… Особливо тоді, коли ми будемо кохатися…
   Дмитро усміхнувся і потерши руки, почав розмірковувати, як краще добратися до заміського будиночка.
   Що ж мені вигадати на цей раз?...
  
                                                        *******

   Вікторія усміхнулась, стоячи біля вітрини з білизною. Вона заслужила на такий собі подаруночок на свята… і Дмитро заслужив на такий… подаруночок…
   Увійшовши до магазину, вона нерішуче пройшлась пальчиками по вішалках з поясами для панчішок. У неї ніколи такого не було і вона не знала, як на собі таке подавати. Проте – пора починати звикати до нових експериментів. І це буде з сексуальної білизни.
   — Вам допомогти? — Запитала білявка з блакитними очима.
   — Ще… не знаю… — Зніяковіло усміхнулась Вікторія.
   — Щось пікантне обираєте? — Дівчина повела грайливо бровою.
   — Так. Проте, щось не занадто дороге. — Опустивши очі на цінник на один із поясків, вона очманіла.
   — Щось підберемо. — Широко усміхнулась білявка.
   Вікторія не повірила в те, що з її грошима можна підібрати щось в цьому магазині, але все ж таки усміхнулась, і хитнула головою.
   — Сподіваюсь.
   — Який колір?
   — Чорний. — Вікторія обернулася довкола, і побачила гарний мереживний комплект: бюстгальтер; трусики; пояс та панчішки. Вона навіть боялась уявити, а тим паче, запитати скільки це все коштує.
   — Вам сподобався ось цей комплектик? — Дівчина вказала на чорну, сексуальну білизну.
   — Так, але гадаю, що він мені не по-кишені. — Знизивши плечима, у сором’язливому жесті, Вікторія почервоніла.
   — Він зараз по акції… Тому… — Доброзичливо і з усмішкою, сказала білявка. — Поміряєте?
   Вікторія дивилася на комплект, який говорив – «Ти будеш, як один із Янголів Victoria's Secret6».
   — Добре. — Вона не знала чи зможе дозволити собі таку розкіш, але ж поміряти – це не купити?!
   Дівчина засяяла, коли Вікторія захотіла приміряти чорний, мереживний комплектик.
   Увійшовши до примірочної разом з Вікторією, дівчина повісила усі деталі туалету і промовила:
   — Якщо я буду вам потрібна, - натисніть на кнопочку на стіні, і я миттю прийду. Мене звати – Марія. — З усмішкою до вух, дівчина смикнула за рожеву тканину, і залишивши її наодинці, поспішила піти.
   Вікторія обережно торкнулася неймовірно ніжної на доторк тканини, і мимоволі усміхнулась. Їй дуже кортіло приміряти це все, - а ще більше купити, а фіналом цього всього – подарувати себе Дмитру в цій прекрасній обгортці.
   Роздягаючись, Вікторія думала лише про одне, - про Дмитра, який торкається руками та язиком її тіла в цій дивовижно-сексуальній білизні.
  
*******    *******     *******    *******    *******

   — О, Господи! Як класно! Невже нас не буде зносити від вітру?! — Пожартувала вона, усміхаючись до Дмитра.
   Дмитро засміявся, дивлячись на Вікторію, яка шалено бігла з кімнати до кухні і раділа новим, білосніжним вікнам.
   — Зупинись, красуне! — Він схопив її і притягнув до себе. — Я скучив…
   — І я… — Вікторія поклала на його груди голову. Відчуваючи, як калатає його серце, вона додала: — Я цілий день думала про тебе.
   — Щось непристойне?... — Засміявся він.
   — Можливо… — Промурликала вона, торкаючись його грудей, своїми пальчиками.
   Він хотів її піддражнити, - а виявилося, що це вона його здивувала.
   — І про що ж ти думала?... — Його голос майже осів.
   — Як торкатимусь тебе скрізь…
   — Далі…
   — Як кохатиму тебе довго і повільно…
   — Ще…
   — Цілуватиму тебе… — Вона підняла на нього очі, і тихо прошепотіла, обпікаючи його підборіддя своїм гарячим диханням: — Скрізь…
   Його очі спалахнули так само, як і дещо у штанях.
   — Вікторіє… — Він уявив, як вона цілує його там… і все поплило перед очима.
   — А ти про мене, що думав?... — Її очі сяяли збудженням і новою грою, яка називалась «я тебе бажаю».
   — О, Вікторіє… Я бажав посадити тебе на стіл… Розвести твої ніжки… — Він облизав пересохлі губи.
   — А далі… — Вона чула власне серце у скронях.
   — Далі… я торкаюсь своїм членом, твого спраглого лона… і ти приймаєш мене глибоко та нестримно… — Він голосно глитнув, уявляючи, як сьогодні він буде кохати її у заміському будиночку.
   Вікторія тихо застогнала, і встаючи навшпиньки, ковзнула своїм язичком по його нижній губі, захоплюючи у поцілунок.
   Його руки обхопили її довкола талії, притискаючи все сильніше до свого твердого тіла. Вона зітхала і дарувала йому, цим самим, безмежне задоволення. Їхні губи сплітались, серця прискорювали ритм, а світ… світ загубився на довгих п’ять хвилин…
   Облизуючи губи, після смачних вуст Вікторії, він усміхнувся їй.
   — Ну, що повечеряємо?
   — Ага, тільки вже у заміському будиночку. — Він вишкірився на усі тридцять два, нагадуючи їй таким чином про свою вчорашню перемогу. — Сподіваюсь, ти не забулась про свою обіцянку?... — Дмитро зухвало продовжував усміхатись.
   — Ні… не забулась… — Повела плечем вона. — А як ми туди доберемося?
   — На лижах!
   — Що?! — Шоковано запитала вона.
   Дмитро розреготався, і поспішив зупинити страх в очах Вікторії.
   — Один новий знайомий підкине нас туди.
   — Умієш ти друзів заводити.
   — Моя харизма – може все! — Засміявся він.
   — Дмитре… напевно так не гарно… Будиночок… тепер ще й авто… — Вона майже захникавши, додала: — А може не треба це все?...
   — Треба! Збирайся! — Він підштовхнув її до шафи, ляснувши по сідницях.
   Вікторія обернулась, і примружившись, зойкнула. Закусивши губу, вона стримала грайливу усмішку, але вона знала – Дмитро її розкусив.
—————————————
6«Victoria's Secret» (укр. Таємниця Вікторії, Вікто́ріас Сі́крет) — компанія з продажу жіночої білизни. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍