Читати книгу - "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"

і пекло, і тунель як чистилище між раєм і пеклом, пеклом і раєм...

«Поїзд запізнюється на дві години». — «Але вже минуло більше, ніж дві години. Вже минуло дві години і десять хвилин». — «Не знаю, почекайте. Написано — то приїде». Одначе поїзд не приїхав ні зараз, ні потім. Потім він зник з електронного табло, а ще через якийсь час і з розкладу руху поїздів на стінах вокзалу і тільки на телеграмі, яку я стискав у руці, він, як передше, значився. «А телеграма! Телеграма датована вчорашнім числом. Учора було тридцять перше. Погляньте: тридцять перше. Чітко і ясно. Номер поїзда, вагон, місце. Стрий — Марсель». — «Я не знаю, що Вам сказати. Такого поїзда немає. Колись він дійсно їздив, але це було давно. Років — було названо скільки — тому. Його скасували. Мені дуже шкода, проте нічим не можу зарадити». — «Яких років?! Що Ви верзете? Ще годину тому Ви казали, що він запізнюється! Та за кого Ви мене маєте?!» — «Громадянине, чому Ви так шумите?» — «Що значить шумите? Що значить шумлю? Та це просто бардак якийсь!» — «Вам доведеться пройти з нами». — «Нікуди я не піду». — «Ви повинні пройти з нами!» — «Чого Ви мене шарпаєте? Що Вам від мене треба?» — «Не хвилюйтеся, все гаразд. Ми тільки подумали, щоб Ви не пропустили свого потяга». Наді мною нависали, приязно усміхаючись, людські лиця. Я інстинктивно усміхнувся у відповідь. Либонь, моя усмішка була кволою — хай там як, вони пішли не відразу, протупцювавши ще якусь мить у нерішучості. До відбуття потяга залишалося трохи менше, ніж година.

Про що писали газети (продовження)

ВПАЛА ЛІТЕРА. Ми всі пам’ятаємо, як нещодавно було перерізано стрічку на вході до першої єврокнигарні, відкритої у відреставрованому Будинку з аркадами, що на площі Ратушній, 6. Чимало нас були свідками й учасниками святкової церемонії, багато гранословів і шанувальників красного письменства встигли її щиро полюбити. Це була перша в нашому краї книгарня, де було все — чотири поверхи, інтернет, кав’ярня, зручні фотелі для читання, відео- й аудіокабіни. Й ось її немає. ЛІТЕРА впала біля шостої ранку, поховавши під завалами Толстого і Бальмонта, Чупринку і Домонтовича, Апдайка і Клода Сімона, Симона Петлюру й Данила Кіша, Ґабріеля Марселя і Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, Коельо й Уельбека, подружжя Ірини та Ігоря Калинців і Анни та Сержа Голонів, Гаррі Поттера й Філософський Камінь, Механічний Апельсин і Мальву Ланду, Літопис УПА і тисячі інших письменників та їхніх творів.

УСПІХ «СИНЬОЇ БОРОДИ». З нечуваним успіхом пройшла прем’єра вистави за п’єсою всесвітньо відомого австрійського драматурга Ґеорґа Тракля «Синя Борода». Поява акторів на сцені щоразу супроводжувалася гучними оваціями й вигуками «Браво!» та «Біс!». Заключну сцену вистави публіка дивилася стоячи. Оплески не вщухали. Зал скандував, вимагаючи режисера. Головну роль у виставі виконав улюбленець публіки Мішель Дютру.

КРОКОДИЛ З’ЇВ МЕЦЕНАТА. У далекому бразильському місті Сан-Паулу крокодил з’їв видатного бінесмена П., коли той напідпитку поліз у ставок свого тестя, в якого гостював. Бізнесмен П. був відомим політиком, меценатом, захисником бідних та знедолених. Благодійний фонд «Дітям Сан-Паулу», заснований на його ініціативу, утримував міські сиротинці й фінансував харитативні програми. «Ми всі сумуємо з приводу цієї непоправної втрати», — сказав президент країни. «Нам залишилося небагато тіла, зате багато добрих справ, пам’ять про які житиме в наших серцях», — додав глава держави. Церемонія прощання відбудеться завтра у Великому залі Центрального Будинку Кіно з одинадцятої до сімнадцятої години. Поховають видатного мужа на Байковому кладовищі Сан-Паулу.

СУД ВИПРАВДАВ КІШКУ. Суд, який тягнувся півтора року (наших читачів ми про це регулярно інформували — Ред.), виніс виправдальний вирок кішці, звинуваченій у тому, нібито, перебігаючи вулицю в забороненому місці, вона збила велосипедиста. Тепер відомо, що велосипедист упав сам. Кішку звільнили у залі суду — захисники тварин висловили в цьому зв’язку задоволення.

ЛЖЕ-САДАМ. У столиці затримали чоловіка, який називає себе Садамом Хусейном. На ньому був кількатижневий заріст і подертий одяг. Жодних документів, які б могли засвідчити його особу, при ньому не виявили. В ході оперативних дій ідентичність горе-Садама встановлено. Ним виявився мешканець Подільського району столиці, безробітний Сергій Х. Що його спонукало проголосити себе диктатором, з’ясовує слідство.

ЛУКАШЕНКО КАЖЕ, ЩО ВИРІС НА ВІРШАХ БИКОВА, А БИКОВ ВІРШІВ НЕ ПИСАВ. БУШ ВИБАЧИВСЯ ПЕРЕД ІРАКЦЯМИ. ХОЧЕТЕ СХУДНУТИ — ПИЙТЕ ВОДУ. АУФВІДЕРЗЕЙН, ГЕР ШУСТЕР. НІЧ ВИБУХІВ. ДЗВОНИТИ, ЧИ НЕ ДЗВОНИТИ? У СМІТТЄПРОВОДІ ЗНАЙДЕНО ТРУП НЕМОВЛЯТИ. ТРИДЦЯТЬ ДВА ВІДСОТКИ ОПИТАНИХ ГОТОВІ ВІДДАТИ СВОЇ ГОЛОСИ ЗА НИНІШНЬОГО ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА НА МАЙБУТНІХ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВИБОРАХ. ШАХТАРІ ПРОДОВЖУЮТЬ ГОЛОДУВАТИ. ЦІНИ НА ПАЛЬНЕ ЗРОСТАЮТЬ. НА БАЗАРІ З’ЯВИЛОСЯ М’ЯСО КОТІВ. ПОВІСИВСЯ ПРОКУРОР. ЗАСТРЕЛИЛИ ГОЛОВУ ОБЛАСНОГО ОСЕРЕДКУ. В УВ’ЯЗНЕННІ ВІД СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ ПОМЕР КРИМІНАЛЬНИЙ АВТОРИТЕТ. В АВТОМОБІЛЬНІЙ КАТАСТРОФІ ЗАГИНУВ СЕКРЕТАР ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ВИБОРЧОЇ КОМІСІЇ. МІЖНАРОДНІ СПОСТЕРІГАЧІ, ТІЛА ЯКИХ ЗНАЙДЕНО В КАРПАТАХ, ПОМЕРЛИ ВІД ПЕРЕВИСНАЖЕННЯ — ВИСНОВОК СУДМЕДЕКСПЕРТИЗИ. ЗГОРІЛИ БЮЛЕТЕНІ. КАЖЕ, ЩО НІЧОГО НЕ ПАМ’ЯТАЄ. ЗНИК СВІДОК. НІ — ДИКТАТУРІ.

Останні хвилини

«Вам газети потрібні?» — «А що?» — «Якщо вони Вам не потрібні, можете їх віддати мені». — «Я їх ще читатиму». — «Ви віддасте їх мені». — «Я Вам їх не віддам. З чого б то?» — «Ви їх повинні віддати». — «Нічого я не повинен». — «Не віддасте добровільно, ми знайдемо спосіб, як їх у Вас відібрати». — «Хто це, ми? Чого Ви мені погрожуєте?» — «Послухайте, Ви їдете за кордон?» — «А Вам яке діло? І взагалі, звідки Ви знаєте, куди я їду?» — «Ми все знаємо». — «Знову це ми?» — «Отже, Ви прямуєте за кордон?» — «Ну й що?» — «А те, що газети є власністю країни, в якій їх друкують. Property of Republic. Ясно?» — «Відколи?» — «Я Вас питаю, ясно?» — «Нічого не ясно». — «Давайте не перерікатися. Ви ж розумна людина». — «А до чого тут газети?» — «Вам ще не ясно?» — «Нітрохи». — «Ну то я Вам поясню. Газети вивозити заборонено. Вас ніхто не пропустить. Вас зсадять з поїзда і завернуть. Потрібний спеціальний дозвіл, якого Ви не маєте. Вам його ніхто не дасть». — «Який дозвіл? Що Ви вигадуєте? Та ж вони всі є в інтернеті!» — я дивився на нього в усвідомленні свого тріумфу і його безпорадності.

З того, як нестримно і сардонічно він розреготався, я зрозумів, що тріумфував зарано. Тряслися лави, тремтіли плющі, кущі й орхідеї, верещали канарки, белькотів