Читати книгу - "Гімназист і Чорна Рука"

як усякий детектив, навіть початківець, терпіти не збирався.

Тому, повечерявши, він побажав усім на добраніч, зачинився з Джентльменом у своїй кімнатці і вмостився навпроти пса в старому кріслі- гойдалці. Воно перекочувало сюди з татового кабінету ще на початку року. Юрко опирався до останнього, бо й справді було тісно. Але зараз воно виявилося дуже доречним. Звівши брови як справжній мислитель, гімназист звернувся до бульдога:

— Нам треба вирішити, з чого починати.

Пес сів на задні лапи і пирхнув. Юрко сприйняв це за згоду і повів далі:

— Той, хто називає себе Чорною Рукою, — насправді один з учнів восьмого класу. Навіть — нашого класу. Інших я б відкинув. Ти згоден?

Бульдог махнув головою.

— Спробую пояснити, — терпляче мовив Юрко. — Залякувати інших і вимагати з них гроші, бо інакше батьки та вчителі дізнаються про їхні грішки, здатен хто завгодно. Було б не дивно, якби таке практикував хтось із старших класів. Але! — гойднувшись у кріслі й нахиливши його вперед, Юрко націлив вказівного пальця на Джентльмена. — Усі попередні погрози Чорної Руки стосувалися лише тих, хто вчиться у нашому класі. Розповіли вони про це не публічно, а пошепки, один одному. Уяви собі, якщо таку записку показати всьому класу! Чорна Рука цього й домагається. Думаєш, його шукати почнуть? Ні! Стануть озиратися один на одного, підозрювати, боятися. Отут він і розгуляється зі своїми записками. Підігравати Чорній Руці в такий спосіб у нас ніхто не хоче. Скажеш, неправильно?

Бульдог кивнув.

— А я тобі скажу — навпаки, все дуже правильно! Наші люди швидше будуть тихенько боятися й поширювати погані чутки, аніж дружно і вголос заговорять про те, що їх лякає. Я ж і сам такий, тому й знаю. Чого дивишся? Хочеш сказати, що в інших класах так само думають і поводяться, тож Чорна Рука не конче один з наших?

Бульдог легенько клацнув зубами і схилив голову набік.

— Теж припускаю, — погодився Юрко. — Я теж би так думав, якби не вчорашня пригода з запискою, яку підкинули Стороженкові. Від нього вимагали не грошей, а мовчання. Отже, той, хто написав записку, знав, про що саме має мовчати Стороженко. Також Чорна Рука, хоч би ким він виявився, чудово розуміє: наш товариш схильний до зради. Не ловили, але підозри є. І це значно звужує коло, хіба ні?

Пес висолопив язика, облизнувся. Юрко, подавшись назад, знову легенько розгойдав крісло. Заклав ногу на ногу, промовив:

— Скидається на те, що Чорною Рукою може бути один із трьох: я, — він тицьнув себе в груди, — Голіцин або Мартишок. Ти мене підозрюєш?

Бульдог кумедно закрутив короткою шиєю.

— Правильно. Це не я. Голіцин, Мартинюк? Але ж Левко сам показав мені записку, яку йому тицьнув Стороженко! Хочеш сказати, він сам її написав і все це розіграв? Для чого? Я більш, ніж певен: якби щура не налякали, він не витримав би вчорашнього тиску. Гаразд, учора Чорна Рука зробив ніби добру справу. Навіщо? Яка йому з того вигода, якщо всі інші рази видурював з товаришів гроші? Навряд чи він — благородний розбійник.

Джентльмен, якому вже обридло сидіти, вмостився на пузі і витягся на килимку.

— Ось і я кажу: вигода. Його інтерес — гроші, ми вже домовилися з тобою, — Юрко знову нахилився ближче до пса. — Або відсутність грошей. Ніколи не думав про це? Отож! — гімназист багатозначно покивав пальцем. — Ми тут недавно почали вивчати таку річ, як докази від супротивного. Що це означає, знаєш? Поясню дуже просто, як сам зрозумів. Скажімо, нам треба довести факт, який нам самим здається неможливим. Тоді ми беремо інший факт, який зумисне йому суперечить. Легко доводимо: ось цього точно не може бути. А чому? Бо припущення, яке ми вважаємо неймовірним, насправді єдино правильне! О, завернув! Як тобі?

Пес тявкнув. Підбадьорений, Юрко заговорив цілком упевнено.

— Як думаєш, наш Стороженко може бути Чорною Рукою? Не квапся. Я так само думав — ні. Але дивись, — за прикладом Шпига гімназист загнув великий палець. — Він забобонний, бо вважає, що йому не щастить. Для чогось же того бовдура китайського хотів собі купити. Вважає себе обділеним, злий на весь світ, — поруч загнувся вказівний. — Його мало хто любить. Чорна Рука вимагав викуп за мовчання лише в тих, хто може його дати. Стороженко — не може, — прихилився третій палець, середній. — Він має

досвід пхати носа в чужі справи. Рознюхати все про всіх для нього — раз плюнути. Тому й знає, кого чим лякати, — притиснувся до долоні безіменний палець. — У Стороженка — борги. Він їх спершу робить, потім — віддає, щоб наробити нових. Де бере гроші? Нарешті, — Юрко долучив мізинця, стиснувши увесь кулак, — за мовчання Голіцин списав йому борг. А написавши записку самому собі, Стороженко відвів будь-яку підозру. Ще й викрутився, виставив Чорну Руку в наших очах ледь не героєм. Насправді Стороженко не ризикував зраджувати отак, у всіх на очах. Його б швидко вирахували. Тож дотерпів разом з усіма, гуртом воно легше. І вже потім явив себе жертвою погроз. Власних,

Юрко струснув кулаком.

— Ось він де в мене, щуряка! Тепер треба придумати, як спіймати на гарячому. Витягну його з нори, паскудника. Він нам усе розкаже, що бачив і чого не бачив.

Пес пробурчав щось обнадійливе, потому примружив очі.

А незабаром заснув і Юрко, втішений власним тріумфом. Розгадав загадку Чорної Руки. Неабиякий горішок виявився.

Але розгризли.

Розділ п’ятнадцятий

Тут зовсім невчасно з'являється б'ютифул бой

Тим часом настала неділя. Дали слово — треба тримати, а домовленості — виконувати. А отже, зібрався Юрко в парк Шевченка вигулювати собаку разом із Лізою та її сухорлявою, мов чорноморська вобла, бонною.

Телефоном батьки все підтвердили й узгодили, і Юрко, котрий чув розмову краєм вуха, переконався: тато не дуже радо спілкується з Раєвським. Мамі вже було відомо про ту родину, тож вона, перейнявшись настроями чоловіка, теж спілкувалася з Лізиною матусею сухо. Хоч, на Юркову думку, та жінка цього не заслуговувала. Видалася йому симпатичною, тихою, що виконувала волю голови сімейства. Ще й не виказала, спіймавши його за підслуховуванням, а підіграла.

Жовтень був у самому розпалі. На короткий час повернулося сонце, холодний вітер не грався сухим жовтим листям, що м’яко сипалося з дерев. Вийшовши з