Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

13

Минуло кілька днів. Ерік успішно пройшов співбесіду до коледжу, за що отримав від батьків подарунок - гроші на новий телефон. Він саме сидів у себе в кімнаті і  роздивлявся покупку, коли пролунав дзвінок.

 - Привіт!  - почувся у слухавці, як завжди, життєрадісний голос Теда. - Які маєш плани на сьогодні?

 - Та ніби ніяких, - відповів хлопець.

 - Тоді дуй до нас, підемо погуляємо, подивишся, де я живу.

 - А мене пустять у ваш район?

 - А там що, прикордонники стоять? - відповів питанням на питання Тед. - Давай, через півгодини вийдеш з дому, я до тебе таксі пришлю, доставить з вітерцем.

Ерікові було  цікаво подивитися, як живуть представники соцкласу "Е", адже він раніше бачив їх лише в серіалах, які так любила дивитися мама. І водночас він побоювався, що на нього будуть дивитися, ніби на "білу ворону". Правда, Тед сказав, що нікого із сторонніх на їхній міні-вечірці не буде - тільки вони  вдвох та Поллі. "Якось воно буде", - вирішив Ерік і, викинувши з шафи на підлогу всі свої речі, почав роздумувати, що краще одягти. Вибрав нові джинси, поспішно натягнув їх. Деякий час вагався між двома футболками, роздумуючи, яка краща.  У цю мить в двері його кімнати постукали.

 - Можна? - це була бабуся.

 - Заходь, ба.

Місіс Пітерсон похитала головою,  оглядаючи хаос, який панував у кімнаті:

- Чого це ти весь одяг порозкидав? Кудись збираєшся?

 - Так, хочу піти погуляти з друзями. - Ерік натягнув футболку та взявся причісуватися перед дзеркалом..

 - А де ви будете гуляти?

 - Мене запросили на вечірку.

 - Ну дивись, тільки не дуже пізно повертайся, бо ти ж батька знаєш... І прибери весь цей рейвах!

 - Добре - добре, - він глянув на годинник, часу вже майже не лишалося. - Ба. я поспішаю, приберу, як повернуся.

 - Гаразд, іди, я сама приберу.

Він засунув у кишеню новий телефон та швидко вийшов із дому. Бабуся  трохи зачекала та наблизилася до вікна, їй було цікаво подивитися, куди і з ким піде онук. Так ретельно чепуритися зазвичай було йому невластиво, тож місіс Петерсон подумала - можливо, у Еріка з'явилася дівчина, і він іде на побачення? Проте, визирнувши у двір, вона здивувалася ще більше - до під'їзду саме наблизилося автоматичне таксі, дверцята відчинилися, Ерік сів у машину, і вона плавно рушила з місця.

Літня жінка похитала головою і взялася акуратно складати до шафи розкидані речі.

***************

Таксі швидко мчало вулицями міста. Ерік з цікавістю дивився у вікно. Уперше він замислився, що фактично прожив усе життя в своєму районі, майже не виходячи за його межі. Та й решта городян так само. Між районами не було ніяких кордонів чи пунктів пропуску, ніхто не зупиняв на вулиці, не вимагав документи. Але люди, вимуштрувані чіткими правилами та нормами,  знали своє місце, яке було для них своєрідною "зоною комфорту". А що там, за поворотом?  На іншому кінці міста? В інших містах, країнах? Звичайним обивателям все це було нецікаво. Головне - щоб було що їсти, у що вдягнутися,  щоб була робота і дах над головою. І телевізор - бо то було віконце у великий світ, яке показувало новини ( щоб знаходилися теми для розмов),  політичні ток-шоу ( аби мати кого покритикувати), серіали про багатих і красивих ( щоб мати з кого брати приклад), розважальні передачі ( щоб розвантажити і так не занадто переобтяжені мізки). Іноді йому здавалося, що за межами його маленького світу під назвою "245-й район" взагалі нічого немає, а все, що показують "по ящику" - то ілюзія, вигадка. І от зараз неначе розсунувся обрій, і він побачив високі красиві будинки, магазини з яскраво освітленими вітринами, шикарні машини на вулицях, людей, котрі наче зійшли з картинок ілюстрованого журналу.

Цікаво, як воно - увесь час жити тут, щодня ходити цими вулицями? Чи те саме відчував Тед у нього в гостях - подив від світу, що був зовсім поруч, але так разюче відрізнявся від того, що був для нього звичним?

Ерік згадав про Теда і тут же побачив друга  - хлопець стояв поблизу паркану розкішного двоповерхового будинку і махав йому рукою. Таксі пригальмувало. "Поїздку оплачено, дякую!" - висвітилося на табло. Ерік вийшов із машини і роззирнувся навколо.

 - Нічого так живете, -  сказав він, намагаючися приховати  свій захват. - То це твій будинок?

 - Це моїх старих хата, - махнув рукою Тед. - Не хвилюйся, зараз немає нікого вдома. Батько з мамою за кордоном, вранці приходить служниця, прибирає, їсти готує і все таке, але вона вже пішла додому. Ще бабця іноді з'являється, тримає мене на контролі. Але сьогодні її точно не буде, лежить у клініці.

 - Хворіє? - співчутливо спитав Ерік.

 - Та ні, пластичну операцію вирішила зробити. Вона в мене трохи схибнулася на омолодженні. Ну то таке... Пішли в дім, подивишся, як я живу.

Коли вони увійшли в хол, а звідти до стильно умебльованої вітальні, Ерік відчув невеликий укол заздрості. Будинок був такий просторий і гарний, що здавався якоюсь кінодекорацією, було дивно, що люди в ньому живуть звичайним життям - їдять, сплять, приймають ванну...

- Взагалі у мене своя квартира, поряд з університетом, - розповідав Тед, діставши з бару пляшку вина та розливаючи його у два келихи. - Зручно, швидко буде на лекції добиратися. Але поки батьків немає, то я тут у них кантуюся, бо вони дуже переживають, коли будинок стоїть порожній - раптом грабіжники залізуть... Хоча тут така сигналізація, що можна нічого не боятися, але якщо їм так хочеться - то мушу наглядати за домом. А ще тут свій транспорт тримаю, хочеш глянути?

Прихопивши з собою вино, вони спустилися у підвальне приміщення, де був гараж. Там стояли два автомобілі, а трохи далі - прихилений до стіни мотоцикл.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍