Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Глава 7

Олексій

Господи! От не даремно кажуть, що всі баби дури! Вона абсолютно неправильно зрозуміла мене тоді і зробила якісь свої висновки! Я говорив про те, що я такий, як є, вкладаючи зміст, що відкритий і чесний перед нею, що не збираюся грати. А вона все перекрутила, образилася і, напевно ж ще і накрутила себе.

А Лєнка? Я знав, що вона прямолінійна і буде домагатися свого. Але я навіть подумати не міг, що буде діяти ось так напролом, вирішуючи питання не зі мною, а з Асею.

Я помасажував скроні пальцями. В голові шумить, в очах пливе. Я й не помітив, як на вулиці почало сутеніти і від читання в сутінках очі сильно втомилися. Піднявшись з крісла, забрав чашку з уже холодним чаєм і щоденник Асі, перемістився на кухню.

Шлунок нагадав про те, що я до сих пір нічого не їв. Вирішив, що мені не завадить спочатку прийняти душ, а вже потім підкріпитися.

Прохолодна вода допомогла розслабити і тіло, і мозок. Коли вийшов з душу, закинув тарілку зі шматком піци в мікрохвильовку і, поки спостерігав за зворотним відліком часу на табло, почув дивний незнайомий звук. Як виявилося, мій ноутбук сповістив мене про нове повідомлення, яке прийшло в Фейсбук від Ромки.
«Привіт, Льоха! Скільки літ скільки зим! Зараз говорити не дуже зручно. Наберу тебе завтра.»

Я не помітив, як проковтнув один за іншим кілька шматків піци, знову поринувши в свої думки.

Двадцять років тому я дуже чітко відчував, що вона мені не довіряє, але все не міг зрозуміти, чому. Я не обіцяв їй золоті гори, але при цьому намагався оберігати її від усього, що могло її образити або поранити. Вона була для мене чистою. Такої, яку хотілося, немов скарб, ховати від усіх на цьому світі. У нас не було відчуття, що ми єдине ціле, але ми відчували, що гостро потребуємо один одного. Насолоджувалися тим, що мали: короткими рідкісними зустрічами. А коли вона їхала, у мене починалося своє повсякденне життя, про яке вона майже нічого не знала.

Після тієї розмови Ася пішла в себе і вивісила табличку «Не турбувати», всім виглядом даючи зрозуміти, що наша бесіда закінчена. Я не зрозумів, чому вона відреагувала на мої слова так різко. А може не настільки сильно хотів зрозуміти. Сонце йшло до заходу, я постояв у компанії хлопців ще якийсь час, а потім зрозумів, що їй потрібно заспокоїтися, а поговорити краще пізніше. Зробивши ці висновки, я попрощався і пішов додому.

Коли перетнув поріг будинку, мати накривала на стіл, регочучи про щось з тіткою Любою, матір'ю Лєнки. Я привітався і зняв взуття.

- Мий руки, сідай. - безапеляційно мовила мати, і я попрямував до умивальника, а потім за стіл. Через 2 хвилини двері відчинилися і в кімнаті з'явилася Лєнка.

Я не був здивований. Ми сусіди, наші матері виховували нас без батьків, дружили і допомагали одна одній. Але щось в цьому застіллі було дивне.

Піднявши очі, виявив навпроти сяючий погляд Олени. У білому літньому платті. З дитинства не бачив її в жіночому одязі, завжди в якихось штанях ходила. Зачіску теж змінила, забравши довге світле волосся в хвіст на потилиці. Але головне - вона нафарбувалася! І очі її світилися.

Від несподіваної картини, я подавився вареником з вишнею. Щось тут не те. Свято якесь? У Оленки день народження? Та ні, у неї ж взимку ... Не розумію.

Мати тим часом метушилася навколо столу. Дістала з буфета кришталеві чарки, які раніше знаходили свій притулок на столі тільки раз на рік - в Новорічну ніч, а за ними на столі з'явилися 2 пляшки: з медовухою та сливової наливкою.

- Свято якесь? - запитав я, здивовано дивлячись на те, що відбувається.

- А ось зараз і дізнаємося! - загадково проворковала мати.

В мою душу закралися якісь незрозумілі передчуття, але розтлумачити їх я не зміг. Мати розлила спиртне по чарках. Я ж мовчки наколов виделкою черговий вареник в очікуванні розвитку подій. Всі взяли стопки в руки, я підняв свою і, коли вже дзвін кришталю рознісся по кімнаті, а я перекинув рідину в рота, раптом почув «радісну» звістку від матері:

- Ми з тіткою Любою вирішили вас одружити!

Звук був, як ніби відлуння звідкись із підвалу. Я очманіло дивився по черзі на матір, на тітку Любу і Лєнку. Всі троє посміхалися і чекали моєї реакції, але мову відняло, а хреновуха зайшла не в те горло, і я сильно закашлявся...

- Ви вирішили що-о-о? - з слізьми на очах від кашлю я дивився на бабський батальйон в особі власної матері і двох сусідок.

- А що? Ви вже дорослі, виросли разом, добре знаєте один одного! Лєна - он яка красуня виросла! Хазяйновита, скромна!

«Це Лєнка-то скромна?! Та, що недавно пробралася до мене в кімнату, щоб розбудити глибоким мінетом?! » - промайнуло в моїй голові, але, природно, озвучити я це не міг. Всі слова зависли  в повітрі при спробі вийти з штопора, в якому я опинився.

Мене розривали на частини три речі. Перше - я взагалі навіть не думав про те, щоб одружитися на комусь в найближчому майбутньому! Друге - я не збирався одружуватися на сусідці від слова «ніколи»! Третє, звідкись в свідомості спливла тендітна фігура зеленоокої дівчини з глибоким сумним поглядом.
Намагаючись у вирі емоцій намацати дно, щоб відштовхнутися і виплисти в реальність, я розігнав всі думки геть. Глибоко зітхнув і серйозно подивився на жінок, які чекали на мою відповідь.

- Я правильно почув? Ви вирішили? А мене запитати ніхто не забув?

Мати закотила до стелі очі, заломила руки і хотіла було вже посперечатися, але слово взяла тітка Люба:

- Лєна з дитинства любить тебе дурня, все чекає, коли ти нагуляєшся та за голову візьмешся! Чим вона тобі не така?

Я нічого не міг заперечити, оскільки знаходився в цілковитій розгубленості. І правда, чим вона не така?! Я знову подивився на Олену. Саме так, Лєнку вона залишила десь за дверима мого будинку. Переді мною сиділа досить симпатична дівчина і посміхалася. В очах блищала надія на позитивний результат цієї зустрічі. І все б нічого. Але я чітко розумів, що переді мною в овечій шкурі сидить баба-танк, яка пре, не знаючи гальм і перешкод. І варто їй залишитися зі мною наодинці, вона мене просто переїде і імені не спитає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍