Читати книгу - "Гвендолін, Олеся Лис"

Розділ 18

- Вмієш готувати на багатті? - киває він підборіддям на тліючі вуглинки, старанно обкладені камінням.

– Ні. Не доводилося, - хитаю головою.

– Отже, будеш вчитися, - похмуро говорить вікінг і починає освіжовувати тушку вбитої тварини. - Мені ніколи займатися цими бабськими справами. Нам в дорогу час. Ми і так затрималися тут довше, ніж потрібно.

Говорячи це, він кидає в мій бік настільки багатозначний погляд, що у мене не виникає і дещиці сумніву, кого варвар звинувачує в цьому. Але ж я його не просила зі мною тут бути, сам вчепився, як кліщ. Бачиш, дорогою ціною йому дісталася. Якою дорогою? Напав на беззбройних ченців, які зовсім не чинили опір, обрав собі потрібних, немов курей на ярмарку, і гей-гей додому. Ненавиджу ... хоча, здається, я вчора це вже говорила…

- Подумаєш, на день затрималися. І я просив... просив... мене тут залишити, – тихо бурчу, але чоловік, виявляється, слухом не обділений.

- Три дні... - не піднімаючи голови, заявляє він, коли я вже нахиляюся над тліючим вугіллям, щоб роздути полум'я сильніше.

Від подиву занадто сильно видихаю, і зола чорною хмаркою злітає вгору, щоб осісти на сорочці вікінга.

- Три дні? - не можу повірити своїм вухам.

- Це четвертий, якщо бути точним – крізь зуби цідить Інгвар, обтрушуючи свій одяг. - Ще раз таке зробиш… - зло примружує він очі і, не договоривши репліку, виразно замовкає.

Нервово ковтаю і знову нахиляюся над багаттям, вже акуратніше дуючи. Перевіряти, що ховалося за незакінченою фразою, немає ні найменшого бажання.

Гризти напівобвугленого і одночасно напівсирого зайця мені ще не доводилося. Інгвара теж не вразили мої кулінарні здібності. Прожувавши декілька шматків неїстівного м'яса, він відкладає надгризену ногу нещасної тваринки і уважно дивиться на мене.

- Ти мене отруїти хочеш?

- Н-н-ні, - роблю величезні очі і так несамовито хитаю головою, що вона починає крутитися.

- Це не їжа! Її навіть свиням не віддаси. Навіщо було так знущатися над бідолашним зайцем і наді мною? Не думав, що ти настільки кровожерливе чудовисько.

- Я-я-я? У мене і в думках не було. Мені дуже смачно, - киваю я, і демонстративно впиваюся зубами в стегно вухатого.

Чоловік з хвилину дивиться, як я борюся з їжею, а потім наказує:

- Закопай рештки! Час йти!

А поки я рию яму для бідної тваринки, в голові бджолиним роєм крутяться думки. Він дізнався чи ні? Не міг не дізнатися. Гадаю, він просто обтирав мене холодною водою, щоб збити жар, і навряд чи не помітив при цьому мою статеву приналежність. Але не запитаю ж я його в лоб про це, а він мовчить і робить вигляд, що нічого не сталося. Яку гру веде зі мною цей жахливий варвар? Навіщо йому це?

- Закінчив, Гевін! - гаркає прямо у мене над вухом об'єкт моїх роздумів, змушуючи підстрибнути від страху. Серце болісно коле голочкою, а дихання грудкою завмирає в горлі. Це ж треба було так налякати!

А поки я хапаю ротом повітря, як витягнута на берег риба, варвар, користуючись моментом, спритно зв'язує мої зап'ястя.

- Навіщо це? - відразу ж приходжу в себе, і беруся крутити руками в даремній спробі звільнитися.

- Я що, по-твоєму, дурний, як олень на весні? - він ривком піднімає мене на ноги, потягнувши за мотузку, що зв'язує мої кінцівки. - Більше тобі не вдасться обвести мене навколо пальця!

Обурено пирхаю, але отримую такий лютий погляд, що зараз же давлюся повітрям і гикаю.

- Я, між іншим, покарання за втечу не скасував. І тільки від твоєї поведінки зараз залежить, наскільки воно буде жахливим для тебе... - хмуриться Інгвар, міряючи мене пронизливим поглядом. - І твоїх друзів.

Дорогу назад я пам'ятаю мало, і зовсім не бачу нічого знайомого. Чи то лихоманка на мене настільки вплинула, що я нічого не помічала навколо, чи то вікінг мене веде по якомусь зовсім іншому шляху.

В обід і після заходу сонця ми робимо ще два привала і нашвидку руку перекушуємо. Більше куховарити мені не довіряють, та й багаття ми не розводимо, а задовольняємося черствими коржами і якимись їстівними ягодами, які знайшов Інгвар.

- А якщо б дехто не спалив зайця, у нас було б ще м'ясо, – обурено бурчить мій конвоїр, закидаючи жменю маленьких рожевих ягідок в рот.

Ніяк не реагую на цю репліку, намагаючись по дорозі обміркувати ще одну спробу втечі. Можливо, цього разу вдасться? Мені потрібно всього лише дістати ніж, прихований в черевику.

І тільки коли темніє, ми припиняємо рухатися вперед і, нарешті, влаштовуємося на нічліг, так і не запалюючи багаття. Вікінг відразу ж зв’язує мені ноги, а потім, повернувшись на бік, спокійно засинає. Ще деякий час я слухаю його безтурботне тихе дихання. А, переконавшись, що сон варвара досить міцний, починаю звиватися, як змія, намагаючись дістати ніж. Я кручуся так і сяк, очевидно відчуваючи під ступнею його пласке лезо, але коли примудряюся зняти черевик, з нього випадає майстерно вистругана, тонка дощичка. Здивовано кліпаю очима, дивлюсь на це диво, і не можу повірити тому, що бачу. Я навіть пальцем ноги мацаю знахідку, щоб переконатися в її матеріальності.

- Не це шукаєш? - лунає зовсім поруч задоволений голос і я, відірвавши погляд від дощички, бачу усміхненого Інгвара, що демонстративно крутить в пальцях мій ніж.

Ненавиджу!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍