Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

19

 Це був якийсь сюр! Софію аж підкидало! Але вона обʼєктивно нічого не могла зробити цьому навіженому телепню! Хіба що копняка дати під зад… і це було дуже заманливо! Але він, обережний, не повертався до неї спиною. Щось підозрював по очах?! Щобільше, весь час нависав!

 Заїхати коліном в пах? А сенс, бігти все одно нікуди.

– Тобі в дурку треба! – пробурчала вона гнівно. – Неадекват!

 А він чогось розплився в єхидній посмішці, пропікаючи її незрозумілим, замкненим поглядом.

– Наш поверх, – кинув натомість із сарказмом, коли ліфт зупинився.

 Знов ухопив Софію за плече, не боляче,  але міцно таки, та витягнув назовні. Вона смикнулася.

 Та Григорій тримав надійно.

– Що таке, Софіє? Ти ж так сюди рвалася, мала дурепа? – хмикнув хлопець, явно глузуючи. І при цьому чомусь злився. Вона то помічала – немов всередині бушував. Але ж по якому праву?!

 Він. Її. Бісив!

 Якщо чесно, вона навіть про Алекса наразі майже не памʼятала! Хотілося щось таке утнути, аби цьому Григорію носа втерти! Щось, що ще взагалі ніколи не робила! Аж руки тряслися від того!

 Та вони в цей момент завмерли під якимось дверима. Судячи з номера – квартира Алекса, куди вона таки прийшла вперше.

– Ну дививсь, Софіє. Сюди тобі так кортіло? – знову єхидно хмикнув Григорій, та натиснув на дзвоник.

 

 Відчиняли довго. Він цього очікував. І хоч зараз аж пекло в районі скроні, де ця мала відьма, схоже, вирішила йому очима пробити діру, стояв непорушно, дивлячись на двері. Насправді аж підкидало! Кортіло, аби в неї нарешті спали ті кляті рожеві окуляри й дівчина побачила, ким захоплюється!

 От тільки коли Алекс розчахнув двері та застиг на порозі, злегка похитуючись – подумав, що то, можливо, буде занадто жорстоке протверезіння від ілюзій. Хіба вона на таке заслужила? Проте вже точно було запізно щось змінювати.

 Їх обох накрило гамором важкої музики, присмаком якогось диму та… однозначними звуками сексу. Охрініти… Грегорі таки сподівався, що все не так далеко зайшло. Що ж, помилився.

 На екрані великого телевізора, що чудово проглядався з порогу, крутився якийсь порно фільм. Та Грегорі відразу побачив, що звуки видають інші. “Гості”, яки прийшли на цю вечірку до Алекса та у відкриту трахалися, чи то накурившись, чи то наковтавшись якоїсь дурі.

 Не усвідомлюючи того, посунувся, як прикривши Софію від цього всього… видовища.

 

 Алекс був пʼяним. І, можливо, не тільки… Хай сама Софія ніколи не вживала ніяких наркотичних речовин, вона помітила… цю дивну поставу та погляд. Скляний. Ніби взагалі не поєднаний з розумом. А ще – він її не помітив на початку.

 Можливо, в цьому Григорій був винен, бо став так, наче трохи її прикривав. Тож і важкий, якийсь розфокусований погляд приятеля спочатку зупинився на ньому.

 

– Ну ти глянь, які люди?! Що трапилося, Грегорі! Кому це мені дякувати, за твою появу? Таки вирішив до нас доєднатися вперше за всі ці роки?! – було відчуття, що Алексу дуже важко підбирати слова. 

 Чи то пак – ті промовляти. Він говорив геть не звично: повільно, та як жуючи гуму. І трохи похитувався, проте міцно тримав у руках якусь склянку. При цьому тіло хлопця виглядало навпаки, дуже напруженим.

 Тіло… Він був майже роздягнутим. Єдине – натягнув джинси на стегні, які навіть не застібнув до пуття.

 І… усе це, вся картина загалом, присмаки, запахи, звуки – раптом неначе впали на неї, придавив своєю важкістю! До ґрунту руйнуючи якесь минуле сприйняття світу. Можливо, із залишками дитинства та наївності, але ж світлого, легкого. Чогось всередині, що надавало їй сил. У цей же момент… вона відчула себе ніби з головою вмоченою у якесь гидотне “болото дорослості”.

 Точне не те, яким хотіла б бачити та сприймати світ.  

______________

Здається, навіть Грегорі на таке не розраховував...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍