Читати книгу - "Горіхова шкатулка"

Або, якщо ти вже мусиш спуститися, відмовся від фруктового напою, залишся рівно настільки, скільки треба, щоб попрощатися. Я поясню потім. А доти залишаюся твій слухняний син...

Ми сидимо за кухонним столом, мовчки дослухаючись до уривчастого глухого звуку батькових кроків, поки він заносить коробки книжок і залишає їх у вітальні. Світська розмова видається вбивцям тяжким завданням перед їхнім ділом. Рот сухий, пульс ниткуватий, думки вирують. Навіть Клод ні в сих ні в тих. Вони з Труді випивають ще чорної кави. Після кожного ковтка вони ставлять горнятка на стіл без жодного звуку. Вони п’ють без блюдець. Годинник, якого я раніше не помічав, цокає задумливим ямбом. Із вулиці наближається й віддаляється поп-музика поштового фургона з невеличким ефектом Доплера: безрадісна група піднімає й опускає мікротон, але залишається у своїй тональності. У цьому є для мене якесь повідомлення, просто я не можу до нього досягнутися. Знеболювальні вмикаються, але користі від них — сама тільки ясність, коли нечутливість підійшла б мені набагато більше. Вони все перевірили двічі, і все під контролем. Склянки, питво, «цейво», щось із банку, капелюх і рукавички, чек, пакет. Я спантеличений. Треба було мені слухати минулої ночі. Я не знатиму, чи все йде за планом, чи він ось-ось розвалиться.

— Я міг би піти йому допомогти, — каже нарешті Клод. — Знаєш, гуртом і батька...

— Добре, добре. Чекай, — мати не готова вислухувати решту. У нас із нею багато спільного.

Ми чуємо, як зачиняються вхідні двері, і по кількох секундах ті самі черевики — старомодні шкіряні підошви — спускаються сходами з тим самим звуком, із яким учора він зійшов сюди разом зі своєю коханкою та підписав власний вирок. Він фальшиво насвистує, входячи, — більше Шенберг, ніж Шуберт, радше вдавання розслабленості, ніж власне мелодія. Значить, нервується, попри горду промову. Непроста справа — викинути свого брата й жінку, котру ти ненавидиш і котра виношує твою дитину, з будинку, який ти любиш. Зараз він ближче. Знов моє вухо прилипає до клейкої стінки. Жодної модуляції голосу, паузи або проковтнутого слова не бажаю я пропустити.

Моя невимушена родина обходиться без привітань.

— Я сподівався побачити твою валізу біля дверей,— каже він весело і, як завжди, не звертає уваги на брата.

— Дарма, — каже мати спокійно. — Сідай і випий кави.

Він сідає. Плюскіт рідини, дзвякає чайна ложечка.

Потім батько:

— Підрядчик прийде прибрати той жахливий бруд у передпокої.

— Це не бруд. Це заява.

— Заява про що?

— Про протест.

— Он як?

— Проти того, як ти нами знехтував.

— Xa!

— Мною. І твоєю дитиною.

Це могло би бути в ім’я благородної мети реалізму та правдоподібності. Єлейне вітання могло б викликати в нього підозри. І закликати до його батьківського обов’язку — браво!

— Вони будуть тут о дванадцятій. І дезінсектори теж. Будуть тут усе оббризкувати.

— Поки ми тут — не будуть.

— Це ваші проблеми. Вони починають опівдні.

— Їм доведеться почекати місяць-другий.

— Я заплатив їм удвічі більше, щоби вони не звертали на тебе уваги. І в них є свій ключ.

— Ой, — каже Труді з виразом щирого жалю, — шкода, що ти витратив стільки грошей. Поетових грошей до того ж.

Клод встряє, надто скоро для Труді:

— Я зробив цей смачнючий...

— Коханий, нам усім треба більше кави.

Людина, що знищує мою мати в ліжку, підкоряється, як собака. Секс, як я починаю розуміти, — окреме гірське королівство, заховане й недоторканне. У долині внизу до нас доходять тільки чутки про нього.

Поки Клод нахиляється над кавоваркою в дальньому кінці кімнати, мати приязно звертається до чоловіка:

— Якщо вже про це зайшлося, я чула, твій брат був до тебе дуже люб’язний. П’ять тисяч фунтів! Щасливчик. Ти ж йому подякував?

— Він отримає їх назад, якщо ти про це питаєш.

— Як і всі попередні.

— І їх також.

— Страшно подумати, що ти витрачаєш це все на оббризкувачів.

Батько сміється із щирим захватом.

— Труді! Я майже можу згадати, чому я тебе кохав. До речі, маєш прекрасний вигляд.

— Трошки нечупарний, — каже вона. — Але дякую.

Мати театрально стишує голос, немовби щоб виключити з розмови Клода:

— Ми святкували, коли ти пішов. Цілу ніч.

— Відзначали ваше виселення.

— Можна й так сказати.

Ми нахиляємося, вона і я, моїми ногами вперед, і по-моєму, вона кладе свою руку поверх його. Тепер він ближче до прекрасного безладу її кіс, до глибокого зеленого погляду, бездоганно-рожевої шкіри, надушеної парфумом, який він купив їй багато років тому у дьюті-фрі в Дубровнику. Як вона продумує все наперед.

— Ми випили двійко келихів і поговорили. Ми вирішили. Твоя правда. Час розійтися кожне у свій бік. Клод має симпатичну квартиру, і Сент-Джонз-Вуд — така діра порівняно з Прімроуз-гіл. І я така рада щодо твоєї нової подружки. Тренодії.

— Елодії. Вона чудова. Ми жахливо посварилися вчора, коли прийшли додому.

— Але ви такі щасливі разом, — я помічаю підйом у материній інтонації.

— Вона вирішила, що я досі тебе кохаю.

Це також справляє на Труді враження.

— Але ти сам це сказав. Ми ненавидимо одне одного.

— Саме так. Вона думає, я надто сильно це підкреслюю.

— Джоне! Мені їй зателефонувати? Розказати, наскільки я терпіти тебе не можу?

Його сміх звучить невпевнено.

— Ось вона, стежка до загибелі!

Мене призиває моє покликання: священний, уявний обов’язок дитини, коли батьки розійшлися, — їх об’єднати. Загибель. Поетове слово. Загублений і проклятий. Я дурень, що дозволяю своїм надіям вирости на градус чи два, як біржовому ринку після одного рауту й перед наступним. Мої батьки лише граються, лоскочуть одне одного за всякі місця. Елодія помиляється. Між подружжям залишається не більше, ніж захисна іронія.

Ось і Клод із тацею, щось важке чи понуре в його пропозиції:

— Ще кави?

— Господи, ні, — каже батько тим простим, зневажливим тоном, яким він розмовляє тільки зі своїм братом.

— У нас також є трохи файного...

— Любий, я буду ще чашечку. Побільше.

— Твій братило, — звертається мати до мого дядька, — в немилості у Тренодії.

— Тренодія, — пояснює їй батько підкреслено старанно,— це пісня за померлим.

— Як «Свічка на вітрі»[14], — каже Клод, оживаючи.

— Та Бога ради.

— Менше з тим,