Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

4.2

Від почутого числа я мало не поперхнулася. Це Темному Лорду стільки років?! Навіть трохи більше виходить. Не те щоб мені був надто цікавий його вік, але…

— Самому Темному Лорду дев'ятсот тридцять років, якщо це тобі цікаво, — відповідає Айна на моє невисловлене питання. — Але повернемося до Договору. Щоб ти правильно зрозуміла його сенс, доведеться послухати передісторію.

Вона знову перебирає пальцями поділ, а я користуюсь цією паузою, щоб взяти ще один ласий шматочок з тарілки.

— Найімовірніше, про це не згадується в нинішніх літописах, — жінка нарешті починає говорити, — але більше тисячі років тому всіма населеними землями правили маги. Як і звичайні люди, вони були різними. Але їх об'єднувало одне — надприродні здібності, які дозволяли творити справжні дива. Хтось був видатним цілителем, хтось міг за одну ніч збудувати ціле місто або навпаки — мав хист до руйнування та масових вбивств, а дехто бачив більше, ніж інші, та мріяв про проторення шляхів до інших світів.

Айна знову замовкає, я кидаю погляд в її бік і розумію, що подумки вона зараз десь далеко.

— Один з таких магів, його пізніше прозвуть Рієннаром Зрадником, досяг своєї мети і створив стабільний перехід до іншого світу. Він довго тримав свій успіх у таємниці, бо сподівався посилити свою владу, отримавши під контроль армію сильних, спритних та кровожерливих потойбічних істот. Це йому вдалося — і так решта магів дізналася про існування демонів, мешканців іншого світу. І почалася війна.

— Тобто, цей… — я запинаюся, марно намагаючись згадати ім'я, — Зрадник вирішив захопити всі землі?

— Так, — Айна задумливо киває. — Але цьому завадив маг, що об'єднав решту для боротьби з Рієннаром, бо вже тоді бачив, якою руйнівною силою оволодів його рідний брат. Втім, захисників все одно було надто мало, тому темні часи вимагали відчайдушних рішень. Одним з таких рішень стала некромантія. Вона дала можливість піднімати в бій мерців знову і знову, щоб мати змогу хоча би щось протиставити демонам. Так з'явився Темний Лорд.

Жінка сумно, болісно усміхається. Спостерігаючи за цим, я мимоволі замислююсь — чи не була Айна сама свідком тих подій? Ну, хто знає, як вона взагалі стала душою замку — бо що це насправді означає і як такими стають я гадки не маю.

— Він довго очікував вдалого моменту, і коли вже мало не весь світ вкрився руїнами та попелом, час настав. Зрадник, на чолі свого демонічного війська, зійшловся в останній битві з Темним Лордом, що вів за собою армію живих та мертвих. Вони обидва загинули. Але якщо для Рієннара смерть була остаточною, то для Темного Лорда — ні. Він перетворився на ожилого мерця, хоч і зберіг розум, пам'ять та знання, наскільки це взагалі було можливо. Некромантія врятувала світ, але занапастила його.

— Чому занапастила? — їсти мені вже не хочеться, тому саме час хоч якось взяти участь у розмові.

— Тому що платою за таке існування стали чужі життя. Щоб залишатися при розумі та мати змогу користуватися магією, Темний Лорд потребує людського тепла, тобто — життєвих сил. Спочатку він заперечував це, намагався силою волі перебороти свою нову природу. Але вона все одно взяла верх, і одного разу це призвело до жахливих наслідків. Тоді герой став чудовиськом в очах тих, хто нещодавно його мало не обожнював.

Я мерзлякувато зіщулююсь. Чи то мені здається, чи то в кімнаті чомусь стає відчутно холодніше. 

— До речі, про обожнювання… Одразу після війни люди потребували, щоб хтось давав їм надію на краще майбутнє. Холодний, похмурий та небезпечний Темний Лорд для цього не годився. Тоді і зародився культ Пресвітлої Діви, — при цих словах Айна якось нервово смикає куточком рота. — Він зібрався навколо чарівниці, видатної цілительки, що присвятила своє життя допомозі людям і кожен раз називала інше ім'я при спробі врятованих його дізнатися…

Айна знову зітхає. Я ж намагаюся укласти в голові нове знання про жінку, яку тепер вважають за богиню-заступницю всіх людей. 

— Коли Темний Лорд спричиняв поодинокі смерті для відновлення власних сил, на це дивилися крізь пальці. Шлях до сусіднього світу все ще був відкритим, і демони продовжували ним йти — хоч і рідше, і хаотичніше, ніж під керуванням Рієннара. Але у людей був надійний захисник, і кілька смертей на рік вважали прийнятною платою за його допомогу. Вибір меншого лиха, так би мовити. Але коли Темний Лорд втратив над собою контроль та вбив Пресвітлу — цього йому вже не пробачили, — жінка мовчить кілька секунд і тихо додає: — І він сам собі цього не пробачив.

— Вони були близькі? — обережно питаю я.

— Так, — рівно відповідає Айна, — за життя вона була його нареченою. Ставши мерцем, Темний Лорд розірвав заручини, бо не хотів їй нашкодити, але… Вийшло так, як вийшло. Маги від нього відвернулися, звичайні люди — просто сахалися від жаху при одному погляді на них. Гірка, але передбачувана доля. І щоб більше не становити небезпеки для живих, Темний Лорд вирушив у вигнання до Попелистих Земель — вщент випаленої смуги землі, що завжди першою приймала на себе удар під час кожного нападу демонів. Але перед цим він зустрівся із Верховним Жерцем Пресвітлої. Той теж був могутнім магом, мало не єдиним, хто мав хоч якісь шанси дарувати Темному Лорду остаточний спокій, але…

Жінка знизує плечими та розводить руками, демонструючи своє незнання причини, чому жрець цього не зробив. А потім зітхає та продовжує говорити.

— Саме тоді був укладений Договір. За його умовами Темний Лорд був позбавлений можливості забирати життєву силу у живих, за виключенням випадків, коли тих навмисне для цього готували. Альтернатива — особиста згода на віддачу сил, на що йшли ті, кому з якоїсь причини життя вже було не милим. Отже, такий собі компроміс. Та попри те, що при цьому Темний Лорд продовжував сумлінно захищати населені землі від демонів, зловісна слава в уяві людей перетворила його на уособлення зла і пітьми. На противагу вбитій ним Пресвітлій.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍