Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

Трошки глінтвейну

 Підйомник повільно тягнувся в гору схилом траси 7А для початківців. Тіна міцно тримала своє орендоване спорядження і з цікавістю розглядала все довкола. Це мав би бути її перший досвід катання на лижах. Дівчина морщила носа і посміхалась обідньому сонцю, що сліпило її прямісінько в обличчя. Вона відчувала, як розчервонілись її щоки та ніс від морозу, що, як і обіцяли, вдарив у ночі й досі тримався. Тіна дивилась на рівну і пологу трасу праворуч від себе, на якій більшість лижників були дітьми. «Має цілком безпечний вигляд» – зауважила дівчина. «Та я в цьому прикиді і сама як дитя-переросток». Тіні дістався рожевий комбінезон з метеликами і великим портретом якоїсь діснеївської принцеси на спині. Люб’язна жіночка з прокату сказала, що більше нічого підхожого на Тінин маленький зріст немає, бо сьогодні неділя і багато одягу розібрали ще зранку. А коли дівчина тицьнула пальцем на білий лижний костюм, що був одягнутий на манекен і міг цілком підійти їй за розміром, жінка запевнила, що він порваний у кількох місцях і висить тут для демонстрації. «Ця пані точно місцева, я бачу, як їй подобається виставляти мене посміховиськом» – думала Тіна, коли виходила з пункту прокату. Та, якщо не фотографуватися і не дивитися у дзеркало, комбінезон був класним. Досить зручним, легким і водночас теплим, тож Тіна швидко змирилась із рожевим кольором. «Зате мене буде добре видно, якщо впаду в якусь кучугуру і застрягну». Підйомник вже повільно підбирався до початку траси, дівчина відчула легке хвилювання. Десь тут на неї мав чекати інструктор. «Сподіваюся, це – він» – Тіна помітила високого чорнявого гладенько поголеного хлопця років двадцяти. Він нагадав її нерозділене перше кохання, саме того спортсмена, красунчика школи, за яким сохнуть всі дівчата. Коли юнак замахав до неї рукою, у Тіни моментально запурхали метелики у животі і голова стала якоюсь ватною. «О ні! Треба попросити іншого інструктора, цей занадто вродливий, я так нічому не навчусь». Та коли хлопець привітно посміхнувся та допоміг їй злізти з підйомника, Тіна одразу передумала. Від нього ще так добре пахло, що навіть купа одягу і гірськолижний костюм не могли приховати цей спокусливий аромат.

— Моє ім’я Саша. Я Ваш інструктор на найближчі дві години. Ви Тіна, правильно?

 Дівчина закивала.

— Тіно, Ви раніше катались на лижах?

— Ні!

— Добре, тоді Вам необхідно запам’ятати, що перед катанням ми завжди розминаємось. Це допомагає краще володіти своїм тілом і уникнути багатьох травм. Розпочнімо.

 Тіна ретельно повторювала всі викрутаси, які показував Саша і думала: «Цьому хлопцю  розминатись точно не обов’язково, впевнена він прекрасно володіє своїм тілом і так». Їй все вдавалось дуже легко, навіть спеціальні присідання навшпиньках у громіздких лижних чоботях. Тіна була впевнена, що впорається і з катанням, а інструктор буде задоволений своєю ученицею. Потім Сашко показував Тіні, як правильно стояти на лижах, під яким кутом зводити їх носики, щоб загальмувати, як найбезпечніше повертати. Дівчина намагалась ретельно слухати і запам’ятовувати так, ніби від цього залежить щось більше, ніж просто дві години катання. Однак, коли Тіна вперше легенько відштовхнулась зі схилу, її немов заціпило. Щойно лижі починали їхати самі, Тіні здавалось, що вона взагалі ніяк не контролює свої ноги і ось-ось впаде. Цей страх можна було порівняти з панічною атакою, настільки їй було дискомфортно котитись схилом в низ. Дівчина не знала, в чому причина: може в тому, що її подруга кілька днів тому мала травматичний досвід з цим видом спорту. Можливо, в тому, що на незграбні рухи Тіни дивився дуже спокусливий юнак, який однією присутністю вганяв її у фарбу. А можливо причина полягала в тому, що Тіна найбільше у житті ненавиділа втрачати контроль над будь-чим (у цьому випадку над власним тілом і його пересуванням у просторі). Саша допоміг їй сяк-так спуститись трасою у низ. Це зайняло щонайменше пів години, бо дівчина постійно зупинялась, а коли відчувала, що їде, заклякала, мов статуя і заплющувала очі. Тільки завдяки тому, що схил був дитячим і Саша майже весь час тримав Тіну за руку, вона жодного разу не впала. Однак, коли вони нарешті спустились на рівну поверхню, дівчина була вся аж мокра, ніби щойно перемогла змагання з тріатлону.

— Я напевно найгірша учениця, яка тобі траплялась — винувато запитала Тіна.

— Навіть близько не найгірша, — засміявся Сашко, прокрутивши в голові кілька яскравих спогадів. — Ну що спробуємо ще разочок?

— Е ні, цей спорт явно не для мене!

— У нас ще година, можу повернути гроші за пів заняття.

— Не треба, за мене платить компанія, — Тіна навіть не згадала в той момент про Ігоря. — Хочеш, підемо вип’ємо глінтвейну, щоб трохи підбадьоритись?

 На здивування, Сашко погодився і одразу зав’язалась легка розмова. Вони взяли по великому стаканчику п’янкого напою і сіли за столик на вулиці. Хлопець розповідав Тіні кумедні історії зі своєї інструкторської практики: чи то для того, щоб розвеселити дівчину, чи то для того, щоб вона сприймала власну невдачу не так болюче. Однак Тіна вже зовсім забула про ті лижі, вона бачила перед собою лише ясні зелені очі хлопця, його густі та довгі вії, забарвлені вином вуста, витончені вилиці і міцне підборіддя. Його рясно вкритий ластовинням довгий ніс чомусь нагадав їй про літо, канікули, дитячі табори та перше купання голяка у річці. Дівчина не розуміла, чому цей мало знайомий і зовсім молодий чоловік пробуджує в ній такі дивні асоціації, спогади, бажання. Вони проговорили годину, Тіна встигла випити щонайменше три глінтвейни і розповісти Сашку про всі свої пригоди у Буковелі. Коли вона показувала на телефоні фото катастрофи, яка відбулась з Колесом життя, Сашко раптом зауважив:

— Знайоме обличчя! Цей чоловік.

— О, забула видалити! Нічого особливого, колишній моєї найкращої подруги, — і Тіна поділилась з Сашком жахливою історією розриву цієї пари.

— Я згадав! Він минулого року брав у мене уроки катання на лижах, а в цьому – телефонував і запитував, чи вчу я їздити на сноуборді. Однак це не моя тема і я дав йому контакти свого напарника. В них урок завтра. Вчинив він жахливо, знав би, то не допомагав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍