Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова "

Глава 7. Інформаційна залежність

 

Думає Гаєвська недовго. Знизує плечима:

— Однією проблемою більше, однією — менше.

А сама собі сміється, що ця ситуація могла б водночас позбавити її купи проблем. Життя настільки вже не радує дівчину, що вона лякається цієї байдужості.

— Віро, це насправді не твоя справа.

— А мені здається, що я зараз можу працювати трішки психологом. Чому ти вважаєш, що розлучення тут буде гарним варіантом?

— Бо найпростіше зараз — показати, що ми з Алісою перелаялися в мотлох.

— І тому ти до неї їздиш сюди й годуєш власноруч приготовленою їжею.

— Я не думаю, що за мною стежать аж так прискіпливо.

— А чому тоді ти думаєш, що це допоможе? Звідки твої вороги дізнаються, що ви розлучилися?

— Дізнаються, — випльовує Роман.

— Звідки? — продовжує стояти на своєму.

— Ти ж подаєш документи до нашого районного суду?

— Так.

— Ну от, там працює один з…

Роман замовкає. А всі звивини в голові Гаєвської перетворюються на вічний двигун із шестернями. Цей механізм до біса небезпечний. Вірі здається, от-от голова вибухне від думок, що нав’язливо летять на мозок, наче комахи — на поодинокі лампочки в непроглядній темряві.

— Тобто ти не погодився співпрацювати з кимось з органів?

— Я тобі нічого не говорив, — одразу ж відмахується Роман.

— Я залежна від інформації, — Віра знову подається уперед до Сердюка. — Я ж і так дізнаюся, якщо захочу.

— Ти в це не полізеш. Достатньо на моїй совісті однієї каліки.

— Та годі тобі. Я говорила з лікарем. Алісі нічого не загрожує. 

— Ти зрозуміла, про що я.

— Зрозуміла. Але ти маєш зрозуміти, про що я.

Відповіддю для неї стає важкий погляд Сердюка з-під брів. І якщо за часів навчання в університеті це ще могло змусити її нерви побалуватися, зараз вона кремінь. Поглядами вона й сама зараз може лякати кого завгодно.

Я ж все одно докопаюся до суті.

Я тебе попередив: це не твоя справа.

— Гаразд. А що ти думаєш після розлучення робити? Якщо це людина не пересічна, не твій клієнт тимчасовий, коли ти збираєшся піклуватися про своє особисте життя? — Віра тисне на болісне.

Вона й сама не знає, навіщо їй знати все про справи Романа. Хоча ні, знає. Вона просто любить допомагати людям там, де вони безсилі. Якщо Сердюк вирішив діяти методом уникнення проблем, то вона не бачить у цьому сенсу.

Назар іноді повторював їй: вона занадто любить сунути ніс у чужі справи. На це Гаєвська відповідала, що вона ніс куди попало не суне. А якщо це трапляється, то виключно через бажання відновити справедливість. І взагалі, вона просто медіатор. На це чоловік хмикав тільки, але погоджувався. Віра зазвичай знала, як сунути той ніс, щоб по ньому не отримати. І тільки це знання давало Назару сил не втручатися та не вказувати дружині, що робити.

— Я думаю, що це за декілька місяців уляжеться.

— І цей час ти не будеш бачитися з дружиною та дитиною?

— Віро, — стогне Роман. Йому вже нестерпно хочеться закінчити розмову. Тим більше що розкривати душу чоловік не збирається.

— Тепер я у тебе це питаю як подруга твоєї дружини. Ти знаєш, я хвилююся про її ментальний стан. Та й Полінка, наскільки мені відомо, — та ще татова доня.

— І що ти мені пропонуєш? Залишити все, як є? Щоб потім попередження прилетіло ще й по Полінці?

— А ти думаєш, що розлучення тут захистить дитину? Чи ти зібрався ще відмовлятися від прав на батьківство? Звісно, я можу з цим допомогти, досвід маю. Як раз зараз проводжу справу таку.

— Лупач!

— Гаєвська, — виправляє його Віра. А сама думає, що навіть після розлучення з Назаром треба залишити собі його прізвище. Бо дівоче їй ніколи не подобалося. — І ні, я пропоную зовсім інше.

— Що?

— Конкретний план дій буде в моїй голові лише тоді, коли я буду знати деталі.

— Це виключено.

Це ми ще подивимося.

— Гаразд. Тоді хоча б відповіси, на що ти там не можеш погодитися з працівником суду?

— Я ж сказав, що це тільки моя справа.

— Який ти складний. На це точно не можна погодитися?

— Ні, — Роман рішуче крутить головою.

— А що тобі не дозволяє цього зробити?

— Совість.

— Ти зараз правду говориш? Краще розлучитися з дружиною й забити на доньку, ніж погодитися на якусь пропозицію?

— Так. Сенс зберігати родину, якщо за цей вчинок і донька, і дружина мене зневажатимуть?

— Зневажатимуть, навіть якщо на іншій чаші терезів добробут родини? — уточнює Віра всю складність проблеми. Загадки їй ніколи не подобалися. Віра з тих людей, кому інформацію треба подавати, наче торт на день народження. Красиву й повну — надкушені шматки чи злизаний крем тільки псують настрій. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍