Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 14

      Аліна.

    Друг Арта, по сумісництву мій сантехнік розклав інструменти, вклався на підлогу, щоб мати доступ до труби, яка протікає. 

    Хотіла його залишити самого, але він увесь час задіював мене, прохаючи то подати щось то потримати. Наче навмисно не бажав далеко відпускати від себе. Чи то мені лише так здалося?

- Ти дарма про мене думаєш погано, - наче прочитав мої думки цей Роман. 

     Отже все ж таки не здалося…

     Хоча, дарма він сам почав цю розмову…

- З чого це Ви зробили такий висновок? Я взагалі про Вас не думаю! - Відповіла майже без роздумів.

- Навіть про Арта? - Роман поглянув на мене уважно з посмішкою на вустах, примруживши очі. 

     Так цікаво що між нами? Звичайно, свідком такої сцени став… А від Артема коментаря сто відсотків чекати немає сенсу!

- Особливо про Арта! - Занадто різким тоном вигукнула я, видавши те, що ця тема занадто чутлива.

- Помітив! - Зухвало зауважив друг мого сусіда.

- Ваші висновки хибні! - Склала руки на грудях.

- Як скажеш! Якщо ти не заперечуєш, то давай на ти! 

     Знизала плечима, даючи зрозуміти, що по великому рахунку мені байдуже, як саме він мене називатиме.

- Аліно, подай будь ласка ганчірку! Дякую! 

     На якийсь час переключився на роботу, але варто було мені хоч на крок відійти знову заговорив: “Як тобі наше містечко?”

- Досить неоднозначне! Принаймні, що стосується людей, які оточують. - Чесно відповіла. 

- А ти завжди така прямолінійна? - Він знову підвівся й поглянув на мене. - Мені подобаються такі дівчата!

     Молодий чоловік закусив нижню губу й показово, як на мене напружив м’язи, демонтуючи пошкоджену трубу.

- Моя допомога ще потрібна?

- Дуже! - Він посміхнувся, обвівши мене поглядом від маківки до п'ят. - То звідки в наше містечко приїхала така гарна дівчина? - Продовжив свій акт зваблення Роман. 

    Ні, Ви не подумайте, в мене нормальна самооцінка без істотних зрушень в обидва боки. Я прекрасно розумію, що далеко не страшко, щоб подобатися хлопцям, але щось мені підказує, що все це не просто так… 

- Послухай, Роман, якщо вже ми на “ти”! Здається ще зовсім нещодавно саме ти обізвав мене “старою дівою”. То що змінилося з того моменту?

     Так, я його пригадала і можу розрізнити хто з того чоловічого бойс бенду кидав які репліки в мою адресу. Як і розумію те, що сказано це було в той вечір, щоб: дошкулити мені, вказати моє місце, змусити сумніватися в своїй жіночій привабливості.

     Вилиці Романа напружилися. Ая-я, який незручний момент. То місіс Єдиноріг виявляється ще й досить злопам’ятна особа з гарною пам'яттю. 

      Знаєте, можливо Ви скажете, що я не права, і зараз нагадую сварливе стерво, чи ще гірше - стару бабцю, але завжди була до болю взаємною. І не на мить про це не жалкую. Чому маю пробачати образи, та ще й від кого? Від чоловічої статі! Чотири дорослих дядьки вирішили позловтішатися з слабкої жінки лише за те, що та попросила зробити музику тихіше!

      Ну добре, добре! Ніч у поліцейському відділку напевно теж була не найкращою в їх житті, але ж я не перша почала…

- Насправді давно хотів перепросити. - Після паузи продовжив він. - Того вечора був засліплений світлом від ліхтаря, якщо чесно, було важко розгледіти. Тепер, бачу, що помилився. Якось можу загладити свою провину?

- Так! Гарно виконати свою роботу! - Тихо промовила. 

      Довго сердитися теж ніколи не вміла. Та який сенс? Своє вибачення я вже отримала.

- А ще? - Він знову ввімкнув режим турбо-зваблення. - Можливо дозволиш пригостити тебе кавою, в знак вдячності за смачнезний напій який приготувала ти!

- Можливо! - Розумію, що відповідь досить неоднозначна, але таким чином вирішила уникнути зайвого вмовляння. 

      Хоча, якщо вже бути відвертою, то молодий чоловік досить нічого. Моя сестричка б віднесла його в розряд красунчиків. Чорне волосся, глибокий і виразний погляд з під густих темних брів, прямий ніс і губи, які він зараз знову вигнув у привітній посмішці. 

     Чомусь пригадала свою коліжанку-колегу з бувшої роботи: зрілу, досвідчену, яка багато чого бачила в цьому житті і кожного відчувала, не встигав той ще й рота відкрити. Так от вона любила повторювати дуже часто одну фразу: “Аліночко, дитинко, запам'ятай! Жоден чоловік не з'явиться у твоєму житті там де нікого немає! Чоловіки обожнюють конкуренцію! І їх ідея фікс стає затрофеїти жінку, отримати її, як свою дорогоцінну нагороду”. 

    Як думаєте? Права? Сумніваюся звичайно! Але так кортить перевірити! Не знаю, яку мету переслідує цей Ромка, кава на яку він запросив точно не закінчиться у його ліжку, але позлити самі знаєте кого це святе…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍