Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 15

      Аліна.

    Черговий робочий день. Досить спекотний до того ж. Нарешті довгоочікуване травневе тепло. Сонечко, яке після обіду почало припікати, як улітку. Час ланчу добігав до кінця, відвідувачі повільно розбрелися. Тиша оповила літній майданчик, лише тихо грає приємна музика в стилі чілаут (*Чіл аут, чілаут, чіллаут (від англ. Chillout, Chill out music) — напрямок електронної музики, до якого відносять цілу низку різних повільних стилів).

      Ми з Марічкою ніжимося в теплому промінні, влаштувавши собі перепочинок і справжній релакс.

- Зателефоную, як там мій Малий! - Спохватилася колега. - Якраз заняття мають закінчитися. Ох, швидше б канікули, а то нервів ніяких не вистачить!

    Я кивнула, провівши Марічку поглядом, почала розкладати серветки по серветницям, доки не впізнала знайому постать. 

     А день перестає бути спокійним!

- Привітики! - Губи Романа розтяглися у широкій посмішці.

- Здрасті! - Вимовила  здивовано.

- Це тобі! - Він простягнув мені букетик ромашок з таким урочистим виглядом, наче це як мінімум ключі від новенького Бентлі. - Проходив повз…

- Так, звичайно! - А я наївна і в казки вірю, якщо що. - Яку каву замовиш?

- Каву? - Перепитав той.

- Ну, взагалі то це кав’ярня! - Рукою вказала на вивіску.

- Точно! - Роман знову посміхнувся своєю ідеальною білосніжною посмішкою. - Тоді велике лате. 

     Розвернулася й пішла в приміщення кафе, щоб віддати замовлення баристі. 

    Звичайно, я йому вдячна за трубу, яку все ж таки полагодив учора, але являтися на роботу… Тільки мені здається, що це вже зайве?

     Арт.

    Слово пацана, просто проходив повз, як на літньому майданчику помітив свого дружбана, який нахабно “клеїв” мою … сусідку.

     Щойно Аліна пішла, тихенько підкрався й ляснув по плечу, той від несподіванки аж підскочив.

- Що ти тут забув? - Запитав товариша.

- Я за кавою! - Зухвало відповів Роман. 

- То ця кав'ярня єдина в місті? - Прищурився, звичайно не повірив жодному слову.

- А ти? 

- Я йшов в магаз, бачу знайомий фейс! Вирішив привітати друга!

- То супермаркет теж єдиний у місті!? - Не здавався Ромка.

- Просто саме там найсмачніші котячі консерви. 

- В тебе так погано з бізнесом? - З'язвував товариш з задоволеною посмішкою. - Перейшов на котячий корм?

- Я віднедавна завів собі кота.

- І яка кличка тваринки? 

  До чого цей допит, трішки не зрозумів…? Але граю в цю “гру шпигуна” до кінця.

- Пі… Дюк! - Вчасно виправився я.

- А квіти теж коту? - Спробував знову підловити мене він, а ще друг називається!

- Ні!

- Живі квіти неживій бабусі? Чи навіть дуже живій сусідці?

     Дідько, от нащо я повівся на вмовляння продавчині біля магазину й купив цей клятий віник?

- Ох ти ж! - Вигукнули майже одночасно, бо на літній майданчик з щасливою посмішкою “завітав” Максим з таким самим букетом, який спробував сховати за своєю широкою спиною.

- Привіт! - Він поправив окуляри на носі й всівся на вільний стілець, поклавши букетик на стіл, сенс ховатися, якщо вже “спалили”.

- Я так розуміємо, що тепер чекаємо на Сергія? - Розвернув стілець і вмостився зручно, поклавши лікті на спинку, поглядаю то на одну хитру фізіономію, то на іншу.  

- Думаю він пас, принаймні сьогодні так точно! Кінець навчального року, сесії, молоді студенточки. Сам розумієш! - Ромка не забарився з припущенням.

- Що взагалі відбувається!? Це змова? Розіграш? 

- Гуртове залицяння! - Підняв руку вгору, наче відповідає на уроці Макс, але швидко опустив, після мого багатообіцяючого і напрочуд люб’язного погляду. 

- Перепрошую! - Я перейшов на шепіт. - Дівчата в нашому містечку закінчилися, всіх вже перебрали? Лишилася моя сусідка? Мені вирішили дошкулити таким чином?

- Я ж казав, що вона йому теж подобається, - Ромка штовхнув Макса в плече. 

     Потім всі одночасно затихли, бо на літній майданчик випорхнула Аліна з чашечкою кави.

- М-м. Як мило! Дайте вгадаю, вирішили влаштувати розвантажувальний день для печінки? 

     Всі як зайчики одночасно замотали головами і навіть я. Щоб їх.

- Нє? Урочисту подію де Ви всі мали бути присутніми перенесли?

     Історія з мовчазною відповіддю повторилася…

- Нє? Це мені? - Після цих слів вона зібрала квіти. - Божеее, як приємно! Класно коли довго товаришуєте, навіть думки сходяться! Одні квіти подобаються! Колективний мозок, так сказать, один на всіх! Нє? Якщо що, я люблю жовті (* жовта ромашка Доронікум)! Ну це так, на майбутнє! 

- Подвійний американо без пінки? - Врешті вона повернула голівку в мій бік. 

- І без горіхового післясмаку! - Додав.

     Отже все ж таки вона запам’ятала, яку каву полюбляю. Лишилося дізнатися, як любить вона. Я зараз точно про каву?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍