Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Жінка змахнула злу сльозу.

- Ну? - з натиском гримнула співбесіднику, що раптом затих.

- Добре.

Батько обірвав зв'язок. Й судячи з того, що ані слова не сказав на прощання, озвірів від люті. Але Юля й сама була далеко не спокійна, тож із задоволенням ділилася своїм настроєм з оточенням. Спочатку з медсестрою, потім з лікарем, аж ось і з батьком.

Гаяти час не хотілося, тому вона одразу перевдягнулася в одяг, в якому була напередодні, накрила покривалом лікарняне ліжко й всілася на ньому очікувати людину, яка визволить її зі шпитальної неволі.

Чекати довелося довго. Директорка з продажів навіть засумнівалася, що сьогодні в неї таки вийде потрапити в офіс. Проте, коли у двері постукали, відповісти не поспішала. Щось відчула. Й не помилилася.

Після дозволу увійти до палати боком та пригинаючись ступив пан Кирієнко. Він був у одноразовій накидці, яка ледь доходила йому до середини стегна та бахілах.

Аж тут до Юлі дійшло, що вона помилялася. Вона геть не в порядку, адже при погляді на чоловіка в неї виникає незрозуміле бажання втекти й сховатися, наче він у неї стріляв, а не у водія.

Пан Кирієнко був чисто виголений, обличчя розслаблене. Спина рівна, але без напруження. Від низького спокійного голосу Юля здригнулася.

- Ви вже готові? Тоді ходімо. Довелося повозитися з лікарем, тому так довго, та зараз все гаразд, - слова прозвучали так двозначно, що пані Середа на мить зіщулилася.

- Що ви тут робите? - прошипіла Горгона, намагаючись поглядом перетворити чоловіка на холодну брилу, якою, на її думку, він і був. Та в Макса був імунітет.

- Свою роботу.

Ці слова протверезили директорку з продажів. У неї також була робота, до біса важлива та невідкладна. Юля підхопилася з ліжка, перевзула черевички, накинула плащ й схопила сумку. Невдоволено покосилася на бахіли, які простягнув охоронець, але слухняно одягнула їх.

Медпрацівники, проводжаючи їх, ледь не хрестилися, таким великим було їхнє полегшення після звільнення від цієї змії.

- А ти, я бачу, з усіма спільну мову знаходиш, - гмикнув Макс, коли вони, нарешті, вийшли з будівлі лікарні.

- Не розмовляй зі мною, - сяйнула лютим поглядом та мовчки пішла до вже знайомої Daewoo.

Максим на цей випад тільки гмикнув. Він також надав би перевагу іншій підопічній, але Середа-старший, схоже, не розумів всю силу конфлікту, що виник між ними. Сьогодні ввечері вони обов'язково все з'ясують, коли полковник приїде навідати доньку, звісно, якщо Горгона Макса в квартиру пустить.

В приймальну директорки з продажів пан Кирієнко увійшов стрімко, роззирнувся. Кілька кроків, огляд кабінету, коли повернувся, натрапив на Катерину. В червоних й злегка припухлих очах секретарки змішалися почуття здивування та гніву. Макс невдоволено поглянув на жінку, що увійшла за ним: "Невже встигла поділитися своїми божевільними думками з Катрусею?". Аж раптом дівчина обурено вигукнула:

- Це все через вашу недбалість! Не варто було залишати Юлію Володимирівну до того, як на заміну хтось прийде!

- Так, маленька, ти права, - просто кивнув Максим, не мало сенсу заперечувати свою хибу. - Це моя провина. Пробачте мене, Катерино Віталіївно... - поспішив виправитися, не варто називати так ледь знайому дівчину, навіть маленьку як мишка, - а також і ви, Юліє Володимирівно, пробачте, - схилив голову в бік брюнетки на знак каяття, але вона лише гмикнула та зникла в своєму кабінеті.

Катя завагалася, але всього лише на мить. Потім підхопила чималенький стос паперів і поспішила за керівницею. Вийшла швидко, підскочила до кавоварки, ввімкнула її та стала готувати посуд.

- Каву будете? - пробурмотіла вона, не обертаючись.

- Я сам приготую, дякую, - м'яко відповів Максим. - Скажіть тільки, де зберігаються вершки.

- Мені не важко, - тихо відповіла вона й поставила поруч з філіжанкою керівниці ще одну. - Вершки тут, - вона відкрила невелику шухляду, яку чоловік прийняв за сейф. - Пробачте, що накричала на вас.

Пан Кирієнко видихнув. Він же ж бо думав, що дівчинка тепер вважає його ворогом, а вона просто через свою нестриманість зніяковіла.

- Повірте, я зовсім не серджуся. Сам себе вчора прокляв, поки не врятували вашу Юлію Володимирівну.

Дівчина розвернулася й здивовано поглянула на нього.

- Ви рятували її?

- Авжеж, - Макс збентежено почухав кінчик носа. - І що б вона не думала чи казала... врятував їй життя.

Чоловік намагався говорити так, щоб його слова не виглядали як вихваляння. Він зовсім не пишався тим, що вбив пана Ткача. Ба більше, шкодував про те, що не увірвався до кімнати першим, щоб встигнути зкрутити бандита біля дверей, а не приймати участь в теревенях з водієм. В першу мить він взагалі розслабився, тому що подумав, що заручникам нічого не загрожує. Саме через цю мить водій і встиг захопити Юлю.

Та розповідати всі свої думки занадто довго. А кава вже наповнює філіжанки.

- Життя... - заворожено видихнула Катя, а в очах забриніли сльози, яких ця дівчинка за останню добу, схоже, пролила немало.

- Кава, - перелякано нагадав Макс.

- Кава, - кивнула секретарка, змахуючи віями залишки сліз.

Вона підхопила філіжанку для Максима Євгеновича й поставила її на приставну тумбу біля підлокітника. Також туди поклала пакетики з цукром та вершками. Після чого взяла каву для пані Середи й зникла в кабінеті.

Чоловік був певен, що після того, як секретарка знову вийде з лігва Горгони, захоплення в погляді вже не буде. Зміюка гарненько виполоще їй мозок.