Читати книгу - "Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає"

культурна. Тепер сміливо можеш носити ґуставіанську[15] футболку з написом «Я дочитав “У залі Аластало”». Східні фіни вигадали друк футболок із протилежним змістом. На такій було б написано, що такого твору в очі не бачив. Жителям Саво не пропонувати. Та й сам Волтер Кілпі[16] казав, що Саво починається з Тампере. Культурність як проект чудово пасує для жінок середнього віку середнього класу. Вони відвідують мистецькі події, театри і концерти, купують книжки. Чоловіки плетуться слідом, якщо засвоїли уроки слухняності або якщо втілюють проект чемного поводження.

Кинути палити або «сухий січень»[17] — імовірно, частина проекту здоров’я, але може бути і частиною якогось іншого проекту, наприклад, самоконтролю. Людина вирішила взяти долю в свої руки і тепер зухвало йде їй наперекір. Коли раніше тютюн був невід’ємною частиною стилю еґо (від тютюну не отримуєш насолоди), то тепер еґо намагається заперечити себе. Еґо настільки сильне, що одним своїм рішенням може витворити нову самість. Тому позбутися закоренілої звички палити настільки важливо у символічному сенсі. Я нічий не раб. Я роблю, що хочу. Тютюн не має для мене ніякого значення, якщо я сам того не бажаю.

Тим, хто не курить цигарки, добре з власної ініціативи розпочати настільки ж зухвалий проект куріння сигар. Про цигарки думати нічого. Це нецікаво і небезпечно. Однак кубинські сигари прекрасно пасують для вираження власної волі та здатності кидати виклик не лише небезпеці, а й думці оточуючих. Можливо, і таке модне сьогодні розпивання вина слід трактувати подібним чином. Але потрібно купити вино, яке коштує більше десяти євро. Менше — просто смішно.

А як щодо щастя? Про нього поки що зарано говорити. Все залежить від великих проектів. За рахунок них еґо реалізує себе і стає тим, чим є насправді. Тож перейдемо до аналізу сутності, логіки і структури великих проектів. Задача вкрай важлива для розуміння людського існування. Ми вже відкинули насолоди як джерело щастя. Байдуже відвернулися від лібералістичного світу вибору і бажання. Лишилася тільки можливість стати щасливим за рахунок великих проектів. Справжнє щастя неодмінно має міститися саме там. Інакше бути нам нещасними, а цього ми не хочемо. Щастя належить усім, і якщо не відразу вже, то після завершення старанної праці над проектом так точно. Щастя, яке дають процеси, ми теж відкинули чи принаймні попередили про небезпеки, які воно із собою несе. Безжиттєве життя, кінець кінцем, — не найкращий товариш. Мартті Ліндквіст мав рацію.

Урочисто переходимо до великих життєвих проектів, тих, з яких еґо черпає енергію. Ми на порозі головних питань. Треба було зателефонувати архієпископові, але, будучи атеїстом, я посоромився. Доведеться тепер справлятися самому і нести цю важку ношу. Хибні поради ведуть до загибелі. Але нагорода також велика, частка земного щастя, визначена самість і прожите життя, яке варто згадувати, лежачи у ліжку в будинку літніх людей. Таки треба було зателефонувати архієпископові.

2.3.3. Найбільший із проектів: безсмертя

Почнімо з найбільшого і найблагороднішого з усіх проектів під назвою «безсмертя». Як на мене, саме існування такого проекту дуже вже захоплююче. Людині нічого іншого, окрім безсмертя, і не потрібно. Одразу зазначу важливий критерій просування проекту. Власне кажучи, проект то кращий, що менше процесів у ньому задіяні. Я поясню, що це значить. Процес — праця і повтор, які ні до чого не приводять. Хороший проект вимагає настільки мало праці, наскільки взагалі можливо. Ідея ось у чому: якщо результат не приходить легко, він не вартий зусиль, на нього витрачених. Так воно, звісно, є. Ніяке прагнення до мети не позбавлене процесів і праці повністю, але доброякісність проекту передбачає якомога менше мороки. Багато хто може собі уявити, що хоче морочитися, і не соромиться стверджувати, що саме докладені зусилля мають якусь цінність, але цей висновок хибний і є самообманом. До того ж проект то кращий, що зрозуміліша його мета. У будь-якому разі проект повинен мати мету, те, задля чого вся катавасія і затівається. І найкраще, коли ця мета сформована якомога зрозуміліше. Багато бідолах плутає процеси і проекти між собою. Такі люди нещасливі.

Проект безсмертя не вимагає багато праці (процесу), і його мета настільки чітка, наскільки взагалі можна сподіватися. Уявити його допоможе така геніальна думка. Припустімо, ти жадаєш безсмертя, як і кожна інша людина. Спершу тобі треба обрати якусь релігійну систему, яка обіцяє безсмертя принаймні деяким людям. Не обирай індуїзм чи буддизм, адже вони ведуть свого послідовника в нірвану й інші стани, що життя відкидають. Про магометанство у цій книжці я не казатиму нічого. Ти ж хочеш справжнього безсмертя, такого, щоб можна було мати тіло і гуляти зеленими луками, не турбуючись, що час спливає. Християнство — хороший і рекомендований вибір. Визнання віри обіцяє повернення до життя в якийсь точно не визначений час, але як-не-як обіцяє. Коли пророк на ймення Ісус вдруге прийде на землю, разом з ним Єрусалим опуститься з небес і царство Ягве буде на землі. Якось так звучить ця історія, хоча через її деталі і точилися криваві суперечки. Сьогодні деталі більше не такі вже й важливі, бо тих, хто програв суперечку, більше не катують і не спалюють на вогнищі.

Отож правильну віру обрано. Цей процес не з веселих, як і будь-який вибір. Він потребує праці та мороки і не дає ніякої гарантії на результат. Потрібно шукати інформацію, обдумувати й вибудовувати складні ланцюжки умовиводів. Потім настає момент прийняття рішення, що у цьому разі означає прийняття християнства. Але поки ми можемо продовжити пошуки кращої версії проекту безсмертя. Принаймні мета зрозуміла. Воскреснути настільки швидко, наскільки можливо, і на землі, якщо можливо.

Але як здобути таку властивість тіла, доклавши до цього якомога менше зусиль? Ідеальна можливість полягає у виконанні умов досягнення безсмертя правильним чином. Зрозуміло, звичайно, що наша нова віра ставить нам певні умови. Щось-таки для досягнення безсмертя зробити доведеться. Не слід уповати на безкоштовні обіди, навіть із рук всемилостивого і люблячого Батька. Мій батько вимагає зовсім трохи, але щось-таки він вимагає, так і Батько. Якщо задуматися, то здається, що вимагає він тільки одного — віри у нього самого і його Сина. Тут знову не обійтися без процесу. Клопоти потрібно звести до мінімуму і зробити так, щоб визнати віру в останню хвилину свого життя. Коли смерть забирає нашу душу із земного тіла, тоді і тільки тоді потрібно визнавати віру в Батька.

Ця вимога базується на тому, що надто раннє прийняття віри завдає зовсім даремних клопотів. Існування у вірі обтяжливе та забирає час