Читати книгу - "Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає"

і енергію зовсім даремно. Процесу необхідно уникати, як я вже наголошував. Якщо прийдеш до віри надто рано, доведеться каятися у гріхах (болісний процес), змінювати життєві звички на менш розпусні (практично неможливо), брати участь у релігійних практиках (клопітний процес) і зустрічатися з дивними людьми (небезпечно). Буття у вірі — стан, якого краще уникнути. За щасливим збігом обставин це також стан, якого уникнути можна. Щоправда, палку тут краще не перегинати. Не зв’язуватися ні з яким атеїзмом, бо тоді виникає спокуса критикувати і висміювати релігію, а це процес втомливий і марний. Атеїзм не може бути проектом, бо не має ніякої мети. Не варто загравати лише заради самого загравання, якщо не маєш на думці досягнення результату. Атеїзм ні до чого не веде. Принаймні атеїзм не належить до проекту безсмертя. Застерігаю від захоплення атеїзмом.

Отже, ми встановили, що до релігії потрібно прийти, але лише в останній момент. Тоді можна насолоджуватись і навіть чинити розпусту, як це робив святий отець Августин. На жаль, проти цієї теорії можна висунути два фатальних контраргументи, які повинні бути негайно спростовані.

На перший контраргумент скажіть філософам, що йдеться про так звану версію великого парі Паскаля. Нікого, крім філософів, ця деталь не цікавить. Контрарґумент звучить так: якщо тебе зіб’є вантажівка на Маннергеймінтіе, є великий шанс померти швидше, ніж навіть встигнеш приступити до визнання віри, і лежатиме тоді твоє тіло в могилі аж до другого пришестя Христа. Треба добре подумати, чи варто брати на себе такий ризик, а чи визнати віру перед тим, як переходити дорогу. Коли ризикована ситуація буде позаду, завжди можна взяти свої слова назад. Досить, якщо скажеш, що ти не серйозно. Тоді настрій знову безтурботний і життя кличе до своїх насолод. Завжди знайдеться лазівка. Параліч мозку розбив не одного шукача насолод. Буває, що екстаз від сексу з незнайомим партнером сягає такого напруження, що кровоносна судина в мозку не витримує і помираєш на місці. Тоді нічого вже не встигнеш визнати. Від усіх ризиків не вберегтися. Може бути так, що заради власного ж блага краще визнати віру вже зараз.

Якщо прийти до віри раніше, ніж у мить смерті, це може зіграти на твою користь. Це другий контраргумент. Я маю на увазі, що людина вірна має значну перевагу і на голову краща від язичника. Язичник, щоправда, — ніщо. Приречений на загибель земний прихисток душі, яка дрімає десь у забутті. Вірянин — оце справжня людина, спасенна душа, яка чекає на новий Єрусалим і обіцяне безсмертя. Ці дві душі відрізняються, як ніч і день. На язичника зважати не слід, хоча, звичайно, ввічливо не тикати в його бік пальцем. Вищість — чудесне почуття, особливо доповнене привілеями. Еґо насолоджується, коли зростає його влада.

У зростанні влади еґо погано лише те, що потрібно ставати фундаменталістом. Це передбачає немало витраченої праці й часу й у багатьох відношеннях небезпечно. Прийняття фундаменталістської віри означає залучення великого процесу. Підтримання віри вимагає спілкування з публікою, яка має на меті тебе привласнити. Ситуація стає жахливою і навіть загрозливою. Потрібно приєднуватися до вірних братів і сестер, що забирає десяту частину твого доходу. Треба починати ходити від дверей до дверей в Калліо, що в Гельсінкі, і проповідувати людям віру. Президент Тар’я Галонен родом звідти. Отже, кількість процесів примножується темпами, пристати на які неможливо. Надто вже велика ціна за вищість.

Отже, я довів, що безсмертя — проект хороший. Підлягає реалізації без докладання значних зусиль, і до того ж мета зрозуміліше нікуди. Кожен уміє визнавати віру, і також кожен розуміє, що таке безсмертя.

Під час музичної паузи на Yleisradio я бесідував з отцем Мітром. Ми обговорювали питання віри, і я не міг не похизуватися своїми знаннями Старого Завіту, отож сказав, що мені відомо два випадки непорочного зачаття. Отець Мітро, не вдаючись в конкретику, зауважив, що Айраксинена знають як знавця Біблії. На це я відповів, що в такому випадку його, певне, знають також як атеїста. Отець Мітро сказав, що знають, і спитав, чи не був я все-таки хрещеним. Я сказав, що мати похрестила мене, не спитавши мого на те дозволу. Погляд отця Мітра прояснився, і на його обличчі з’явилася тепла усмішка. Благословенна мати твоя, ти потрапиш на небо разом зі мною. Така от розмова вийшла. Після прямого ефіру ми помилувалися автами один одного, отець Мітро сів у своє червоне «Альфа Ромео», я — у своє червоне «Порше». Він поїхав попереду, я — за ним слідом. Додому доїхав живим.

2.3.4. Багатство і збагачення як джерела щастя

Іще один важливий проект щастя — збагачення. Чи дає воно щастя, це ще те питання. За гроші можна отримати геть усе — любов, владу, репутацію, здоров’я та принадний зовнішній вигляд. Гроші дають також подорожі, речі та розкіш. Гроші заспокоюють, скажімо так. Принаймні те, що гроші забезпечують, — правда. Гроші можуть також завадити. Гроші вирішують житлове питання. Тут задіяно вже настільки багато чинників щастя, що саме час застосовувати філософський підхід.

Багато хто каже, що щастя можна купити за гроші. Такий погляд на речі вартий уваги, принаймні якщо так каже хтось, у кого гроші є. Таким людям дозволено вдаватися до самообману. Якщо бідна людина нещасна, на допомогу їй приходить самообман. Розмовам заздрісників віри немає. А що з грошима приходить заздрість, у цьому можна бути певним.

Потрібно розрізняти між собою поняття «збагачуватись» і «бути багатим». Різниця така сама, як між смертю і вмиранням. Згідно з проведеними дослідженнями, люди, які прагнуть збагачення, — нещасливі. Часто з цього роблять висновок, що з грошима приходить щастя. Судження вочевидь хибне. Багатство — цілком інша річ, ніж прагнення збагачення. Той, хто намагається збагатитися, не є багатим. Інакше він не тужив би за грошима. Багатий не прагне до збагачення. Він багатий.

Тепер, коли різниця зрозуміла, можемо одразу окреслити причину, чому той, хто прагне збагачення або багатіє, — нещасливий. Причина полягає в тому, що збагачення — проект, у якому задіяні аж надто багато процесів. І всі ці процеси нудні та недобрі, як зазначалося вище. Праця, самозречення, ризики й невдачі нікого не роблять щасливим. До того ж збагатитися непросто. Було б це неправдою, більшість з нас уже були б багатими. Збагатитися непросто тому, що бути багатим означає не лише мати багато грошей, а, власне, мати більше грошей, ніж інші, заможні люди зокрема. Нелогічно казати, що у Кауніайнені всі багаті. У Кауніайнені складно бути багатим, бо у всіх до біса лаве (гроші вони завжди називають лаве). У Ваасі легко