Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Іноді прилади вловлювали сплески енергії, які мали чіткої закономірності. Вони виникали спонтанно, перериваючись на кілька секунд і зникаючи, залишаючи після себе відчуття, ніби планета зітхає. Ці сплески супроводжувалися резонансом у кристалах, які починали вібрувати та видавати низький, протяжний гул, поширюючись по всій планеті. Гул був ледве вловимим, але досить потужним, щоб дестабілізувати внутрішні системи будь-якого апарату, що наближається.

Одна з гіпотез свідчила, що Векстар колись був частиною технологічно розвиненої цивілізації, яка створила якесь центральне ядро ​​- можливо, джерело енергії або навіть штучний розум, що управляє планетарною екосистемою. Якщо це так, то вся поверхня і надра планети є гігантським, зруйнованим механізмом, який продовжує функціонувати у своїх останніх конвульсіях.

Тривожніша теорія передбачала, що енергетичні сплески — це не просто залишкові сигнали древніх пристроїв, а ознаки чогось живого. Деякі вчені вірили, що під кристалічною корою планети існує своєрідна енергетична форма життя, яка може взаємодіяти з навколишнім середовищем, спотворююче впливаючи на електронні системи і навіть викликаючи збої в психічному стані тих, хто знаходиться поблизу.

Яка б гіпотеза не виявилася вірною, Векстар може виявитися не просто смертельно небезпечною планетою, а пасткою, створеною свідомо чи випадково.

***

Векстар оточена кількома великими супутниками, які додають ще більше загадковості цьому чужому світу. На перший погляд, супутники здаються нічим не примітними: їхня поверхня покрита глибокими кратерами та шрамами древніх метеоритних ударів. Однак при більш детальному вивченні стає ясно, що кожен з них значно впливає на планету, порушуючи звичні закони фізики і створюючи непередбачувані аномалії.

Найбільший супутник, що одержав назву Калігар, є справжнім гігантом. Його потужне гравітаційне поле створює потужні приливні сили, які буквально розривають поверхню Векстара на частини. У моменти коли Калігар наближається на мінімальну відстань, тектонічна активність на планеті різко зростає. Поверхневі кристалічні структури починають вібрувати та виділяти додаткове тепло, призводячи до раптових викидів енергії в атмосферу та формування блискавкових бур. Ці бурі не просто спустошують поверхню, а й порушують роботу всіх приладів, викликаючи збої в електроніці та іноді навіть повну втрату зв'язку. Наукові дані показують, що в такі періоди поверхнею планети прокочуються хвилі енергетичних збурень, які можуть буквально "підживлювати" дивні енергетичні сплески, які вже давно зафіксовані вченими.

Другий супутник — Лакримос, названий так через свою дивну, сльозоподібну форму та повільне обертання навколо власної осі. Він покритий товстим шаром льоду, що робить його поверхню надзвичайно гладкою. Вплив Лакрімосу на Векстар виявляється у постійних змінах атмосферного тиску. У періоди, коли Лакрімос проходить поблизу планети, він викликає різке підвищення тиску в її нижніх шарах атмосфери, що призводить до формування запеклих вітрів та турбулентних вихорів, які можуть досягати швидкості до 500 км/год. Ці вітри несуть у собі кристалічний пил із поверхні, створюючи разючі вихрові утворення, якіе сяють у променях зірки, ніби велетенські дракони, що світяться, ширяють у повітрі.

На нічному боці Векстара Лакримос іноді стає причиною унікального явища: відбите від його поверхні світло проникає крізь атмосферу планети, забарвлюючи все навколо зловісний блідо-блакитний колір. У цей час кристали на поверхні починають видавати низький монотонний гул, і прилади фіксують різкий стрибок магнітного поля, яке спотворює сприйняття простору. Дослідники, що спостерігали це явище, розповідали, що під його впливом втрачали почуття часу та простору, відчуваючи незрозуміле відчуття жаху та тривоги.

Третій супутник - Муріс, найменший і, на перший погляд, незначний із супутників Векстара, також відіграє свою роль у загадковому симбіозі. На відміну від своїх величезних побратимів, Муріс оточений кільцем уламків та метеоритних частинок, що робить його схожим на мініатюрну планету із власними кільцями. Його гравітаційне поле слабке, але воно впливає на два головні кільця Векстару, формуючи незвичайні орбітальні обурення, які можна спостерігати на тлі планети у вигляді кільцевих хвиль. Ці хвилі поширюються по кільцях, наче величезні невидимі руки, що переміщують частинки льоду та космічного пилу.

Головні кільця Векстара – це окреме та вражаюче явище. Вони складаються з крижаних частинок, космічного пилу та дрібних кристалічних утворень, які переливаються всіма кольорами веселки. Під час дня кільця відбивають світло зірки, створюючи ефект яскравої світлової корони навколо планети. При кожному наближенні Муріса ці кільця починають тремтіти, як натягнута струна, створюючи пульсуючий ритм, який можна вловлювати в радіодіапазоні. У ці моменти в кільцях виникають короткі енергетичні сплески, що формують невеликі заряджені частинки, які спрямовуються до поверхні Векстару і викликають інтенсивні спотворення в магнітному полі планети.

Особливу небезпеку становлять зіткнення частинок з кілець з атмосферою планети, що призводять до утворення яскравих плазмових розрядів, схожих на метеорні дощі, з тією різницею, що вони не знищуються, а підживлюються взаємодією з верхніми шарами атмосфери, розростаючись до кількох кілометрів у діаметрі. Ці вогняні спалахи, що нагадують комети, можуть на короткий час висвітлити всю поверхню Векстара, перетворюючи ніч на день і створюючи хибне відчуття тепла. Проте їхня поява — провісник катастроф, оскільки плазмові розряди легко проникають через будь-який захисний екран і можуть спричинити руйнівні вибухи при взаємодії з обладнанням.

Ці космічні сили створюють на Векстарі унікальний кліматичний баланс, де спокійні періоди змінюються раптовими катаклізмами, а хаотичні магнітні та гравітаційні обурення породжують паранормальні явища, які поки що не пояснюються. Команда Аеона була попереджена про можливі небезпеки, але реальність завжди виявляється більш непередбачуваною, ніж дані зі сканерів.