Читати книгу - "Записи меланхоліка, Емілія Санд"

19

 

 

27.06

Сьогодні  прокинулась рано, десь о шостій ранку.Чого ? сама не зрозуміла.Хоча це можливо через збій біоритму.Спочатку я ще трохи полежала.Ну а потім встала випила кави.Трохи посиділа в інтернеті.Потім вирішила попрацювати.Ближче до обіду, я закінчила роботу.Потім вирішила порадувати хлопців і приготувати спагеті для хлопців   з мисливськими сосисками, а мені рибною котлетою.Пообідавши вирішила прибрати в себе.Бо в мене в кімнаті, був срач.Поки я розгрібалась, прийшли хлопці.Ми повечеряли, і вирішили подивитись кіно.Після кіноперегляду, розійшлись по кімнатах.Спочатку не могла довго заснути, і тому вирішила послухати музику.і так під прослуховування я таки заснула.

Десь в годині першій до мене зайшов Влад.Сказав що чув  підозрілі звуки біля балкона.Питав де сховала свій електрошокер.Я не хотіла вставати, і тому  переконувала Влада що можливо йому здалось.Згодом і я щось почула.Так що встала.Коли ми вийшли з кімнати до нас підбіг Віталік.

 

—Може викличемо поліцію!

—Поки ні, глянемо що там.

—А якщо там злодій?

—Тоді він познайомиться з моїм другом.

 

Я підняла електрошокер і попрямувала в сторону кухні.Хлопці за мною.Хоч мені в той момент було дуже страшно.Проте  намагалась не подати знаку.Коли ми дійшли до балкона, там справді хтось був.Вікно на балконі було відкрите, і звідти стирчав гак.Такий як в альпіністів.Я тихенько зайшла на балкон і зняла той гак.Той хто ліз спочатку закричав, а потім голосно матюкнувся.Мені той голос здався знайомим.Я з ліхтариком, визирнула у вікно і побачила як купі піску лежить Андрій.

—З тобою все гаразд?

—Не впевнений.

 

Згодом я і хлопці вийшли з квартири.Щоб подивитись як там Андрій.Ми допомогли йому встати.Тим часом сусідка на першому поверсі визирнула у вікно.І щось там говорила.Влад запевнив її що все добре.І вона знову повернулась у свою нору.Ми занесли Володю в мою кімнату поклали на ліжко.Віталік оглянув його.Сказав що ніби переломів немає.Андрій дивився на нас всіх, в його погляді читалось здивування і розгубленість.

 

—Ти у мене в кімнаті.Все добре.Ти нас добряче налякав.Якого ти поліз на балкон?

—Хотів тобі сюрприз зробити, ти мені зробила сюрприз.

—Ти про що?

—Ти що живеш з ними?

—Так.

—Ти живеш з двома мужиками?!

—Їх жінки не цікавлять.Мене це не заспокоює.

—Хлопці, вийдіть, будь ласка.Віталік щось хотів сказати.Проте Влад його зупинив, і вони разом покинули кімнату.Поки вони виходили, я намагалась себе заспокоїти, проте роздратування не зникло, навіть наросло.

—Ти чого поводиш себе як мудило?

—Я поводжу себе як мудило?

—А ти як поводиш себе?А я то думаю, чого ти ні разу не запросила мене в гості?Виявляється в тебе тут гарем.Ти й мене хотіла, в якості наложника.

—Ти про що говориш який гарем.Я ще раз повторюю, їх жінки не цікавлять.Я просто живу з ними.

—Ага.Так я тобі повірив.

—Бачу ти серйозно головою стукнувся.Тобі мозок геть відбило.

—Це тобі сором і совість десь відбило.Шалава.

—Що?Як ти мене назвав?

—Шалава!!!

—Ану пішов звідси.Щоб духу твого тут не було.

—Залюбки. Нема бажання перебувати в цьому притоні.

—А ти бачу.Взагалі охринів.Забирайся звідси поки я тебе зі сходів не спустила.

 

Андрій встав, трохи шкутильгаючи він вийшов з квартири.Закривши за ним двері.Я голосно матюкаючись, забігла в кімнату.Там я вткнулась обличчям в подушку і   почала плакати.До мене в кімнату зайшов Влад.І протягом ночі намагався мене заспокоїти.

 

 

 

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍