Читати книгу - "Перехрестя світів, Олександр Гулій"

– Ти блефуєш, але я все-таки вирішила прийти подивитися на тебе, – сказала жінка. Голос в неї був низький, хриплий і неприємний. – Вбити мене, знімаючи чари можна тільки покалічивши його теж і ти це прекрасно знаєш.

Андрій видав невиразний звук, але стримався від коментарів, пам’ятаючи наказ босорки не відкривати рота без дозволу.

– Вона тобі не сказала, так? – глумливо відреагувала жінка. – Що ж, доволі іронічно, як для тої, хто мнить себе рятувальницею простого люду.

– Іронічні твої спроби судити щось про рятування, насилаючи при цьому прокльони на пересічних людей, – спокійно парувала Євдокія. Вона стояла, розвернувшись до Андрія спиною і її довге розпущене волосся колихалося в такт нічному вітру. – Давай покінчимо з прелюдіями і перейдемо до справи. Що цей хлопець тобі зробив?

– Він? – жінка ткнула кістлявим пальцем на Андрія. – Не пам’ятаю, якщо чесно, навіть хто він такий. Скоріш за все у мене був поганий настрій і він просто під руку попався.

– Що-о-о-о? – цього разу Андрій не витримав. Це було вже занадто. Дізнатися, що якась божевільна відьма прирекла його на страждання через те, що в неї був поганий день, було вже за гранню його розуміння.

– Що чув, любчику, що чув. Поганий день в мене був, – криво посміхнулася жінка, дивлячись на нього гіпнотичним поглядом, – або просто попрактикуватись вирішила, не пам’ятаю.

– Я не хочу чинити тобі шкоди, – сказала Євдокія, перериваючи Андрія, який вже збирався сказати щось ще. Неназвана босорка відвела погляд від жертви і знову подивилася на суперницю. – Зніми прокльон і розійдемось мирно. Так буде простіше.

– Щось мені підказує, що ти, троєдушна відьмо, забагато хочеш від цього життя. Мало того, що ти розбазарюєш свій талант на твою так звану допомогу простим смертним, так ще смієш просити, щоб я зняла свої чари?!

– Боюся, у нас дуже різні погляди на те, що є розбазарюванням таланту, – відповіла Євдокія. – Ти знімеш чари сама, бо якщо це буду робити я, тобі прийдеться не солодко.

– Ну то давай, вперед! – реготнула жінка, всім своїм видом демонструючи, що перемовини закінчені.

Наступної миті навкруги стало тихо, немов у могилі. Андрію здалося, що хтось невидимий виключив звук. Він заворушився, піднімаючись з колін, але не все одно не почув ні шурхоту. Не розуміючи, що відбувається, він подивився на босорок, що стояли одна навпроти одної. Суперниця Євдокії блискавично розкрила руки у сторони, а потім зробила жест, ніби щось кидає і їх накрив шквал вітру. Звук знову увімкнули. Вітер бушував, пригинаючи могутні дерева мало не до землі, вий піднявся такий, що краще б вже було нічого не чути. Шквал збив тільки-но піднявшогося хлопця з ніг, прибивши до вологої від нічної роси трави. Удар вибив повітря з легень і він лежав, відкриваючи рот, немов риба, яку винесло на берег. Тим часом жінки зчепилися на галявині не на жарт. Курколапа відьма настрибувала на Євдокію, намагаючись зачепити її гострими пазурами. Дівчина спритно вклонялася, одночасно бормочачи щось на невідомій Андрію мові і скакала по галявині, залишаючи у повітрі сяючі золотом знаки. Кожного разу, як їй вдавалося залишити новий знак, інша босорка шипіла і гаркала, немов до неї притискали розпалену кочергу. Перш ніж Євдокія створила останній знак, суперниця змогла зачепити її кігтями по спині, але дівчина цього навіть не помітила. Вона завмерла посеред галявини, піднявши догори руки і на мить її тіло немов розтроїлося. Напівпрозорі копії босорки замерехтіли у повітрі, голосно промовляючи закляття і раптом обірвали крик на високій ноті. Все скінчилося так же швидко, як і почалося. Жадібно хапаючи повітря, Андрій підвівся на ноги і обережно підійшов до босорок. Порізи на спині Євдокії повільно затягувались, залишаючи бліду голу шкіру під розірваною сукнею. Сама дівчина стояла трохи витягнувши руку долонею вниз над суперницею. Курколапа відьма лежала, розпластавшись по землі і безпорадно сіпалась, намагаючись зняти з себе невидимий тягар.

– Ти правильно сказала, що я троєдушна, – промовила Євдокія. – В мене три душі і мені здається, що трошки підзабула, що це значить. Це значить, що тобі до мене далеко, як куцому до зайця. Знімай прокльон, якщо хочеш жити.

Переможена босорка розчаровано загарчала, потім пробурмотіла щось собі під ніс і клацнула пальцями. Над Андрієвою головою в мить засяяло і розірвалось срібне кільце, осипавшись пилом йому на плечі. В той же час чоловік відчув якесь небувале полегшення, немов з шиї зняли важке ярмо.

– Наступного разу так легко не відбудешся, – сказала суперниці Євдокія. Молися, щоб жертви твого поганого настрою більш до мене не попадали.

Повернення до дому босорки пройшло як в тумані. На якийсь мить Андрію здалося, що він заснув. Коли він остаточно оговтався, Євдокія знову сиділа перед ним у вигляді бабки. Пригостивши гостя ще однією чашкою трав’яного чаю, вона мовчки спостерігала, як хлопець намагається вмістити в голові все, що з ним трапилось.

– То прокльон з мене знято? – задав риторичне питання Андрій, щоб якось зав’язати бесіду.

– Знято. І можеш не турбуватися, що та босорка захоче помститися. Не захоче. Не стане зі мною зв’язуватись.

– Чому ви так наполягали, щоб вона зняла чари сама?

– Порчі, прокльони і тому подібні речі – це темна сторона чаклунства. Вона завжди вимагає якусь плату. Усіляка відьма, що накладає таке закляття, щось втрачає. Силу, здоров’я, роки життя, молодість… це може бути все, що завгодно. Босорки тут не виключення. Якщо відьмину порчу зніме хтось інший, не вона сама, вона платить подвійну плату за свою невдачу. Інколи ця плата може бути занадто високою. Не всі це розуміють. Як я казала, я не чиню шкоди іншим, навіть таким, як та босорка. Тому я змусила її зняти чари власноруч. Тобі, доречі, теж нічого не загрожувало, я б не стала калічити тебе, щоб вбити відьму на відстані.