Читати книгу - "Темний ліс"

175
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 18 19 20 ... 177
Перейти на сторінку:
щось на кшталт підземного паркінгу. Навколо стояли численні автівки, двигуни деяких працювали, й через продукти згорання дихати в цьому закритому приміщенні було важко. Багато постатей виднілися обіч припаркованих автівок; дехто міряв кроками простір між ними. За єдине джерело світла слугувала лампа, увімкнена в одному з дальніх кутів, тому в залі панував півморок і більшість людей здавалися безтілесними тінями. Лише в кількох осіб, які стояли ближче до світла, можна було розгледіти виразні людські риси. Коли Ло Цзі з супроводом теж наблизилися до освітленого кутка, зміг з'ясувати, що всі присутні — солдати у повному екіпіруванні й зі зброєю. Деякі офіцери щось нервово вигукували у рації, намагаючись перекричати ревіння двигунів.

Ши Цян упевнено повів Ло Цзі між двох рядів авто. Молодик тупотів позаду. Червоне світло задніх ліхтарів автівок на додачу до лампи в кутку просотувалося у щілини між рядами автомобілів, мерехтіло мінливим візерунком спалахів на темній постаті Ши Цяна. Ло Цзі це нагадувало бар, де він зустрів ту дівчину.

Ши Цян відчинив перед Ло Цзі дверцята машини, біля якої зупинився, пропустив його вперед. Усередині Ло Цзі виявив, що попри просторий салон автівка обладнана лише крихітними віконцями, й вочевидь у її раму вмонтована бронекапсула з грубими стінами. Крізь шибки майже не проникало світло — швидше за все, вони теж були куленепробивними. Бронеавтомобіль. Дверцята залишалися непричиненими, тож Ло Цзі чув розмову Ши Цяна з молодиком:

— Капітане Ши, вони щойно телефонували й повідомили, що вкотре перевірили весь маршрут. Уся охорона супроводу також поінформована й приведена до бойової готовності.

— Обстановка на маршруті надто складна, а ми встигли всього кілька разів перевірити всі деталі. У такій обстановці складно зберігати спокій. А щодо охорони на маршруті, то я вже казав: щоб на вас не напали, маєте думати так само, як вони. От якби ти був на їхньому місці, де влаштував би засідку? Доведеться ще раз проконсультуватися у фахівців з підрозділу армійської поліції… До речі, як відбуватиметься передавання?

— Вони не повідомили.

Ши Цян перейшов на крик:

— Сучі діти! Не обговорити одну з найважливіших деталей!

— Капітане Ши, скидається на те, що керівництво ухвалило рішення, згідно з яким ми маємо залишатися до кінця.

— Та хоч до кінця життя, проте сфери відповідальності слід чітко розмежувати! До цього моменту відповідальні ми, після — вони.

— Вони нічого не сказали… — молодик здавався спантеличеним.

— Чжене, я розумію, що ти аж ніяк не в захваті від того, чим доводиться займатися після підвищення генерала Чана. Його колишні підлеглі дивляться на нас як на вошей. Але ж мусимо мати бодай крихту самоповаги, чи не так? Надто гордими поставали? Свист куль хоча б раз чули, чи, може, підстрелили хоч когось? А минулу операцію взагалі перетворили на цирк із усіма цими прибамбасами «за останнім словом науки й техніки». Навіть літак АВАКС притягли. А коли дійшло до конкретних дій, хто врешті-решт знайшов місце зустрічі? Ми. Саме тому нас таки залучили… Чжене, переведення всіх вас сюди коштувало мені неабияких зусиль, тож я думаю, чи не на шкоду це вам?

— Капітане Ши, не говоріть так.

— Буремні часи настали. Ти це розумієш? Мудрість уже не цінується, кожен воліє власні помилки перекласти на інших, тож хоч-не-хоч постійно мусиш остерігатися… З тобою я такий відвертий лише тому, що не знаю, скільки мені лишилося, й усе це може впасти на твої плечі.

— Капітане Ши, вже давно час приділити увагу вашій хворобі. Керівництво ж вас внесло до переліку осіб, яким потрібна гібернація?

— Е-е-е, у мене повно справ, які треба владнати: дім, робота. Та й ти ж не думаєш, що мені байдуже, що ви тут поробляєте?

— Нами не переймайтеся. А ось у вашому стані вкрай необхідно зважати на хворобу — сьогодні вранці ви вже не могли спинити кровотечу з ясен.

— То дурня. Я ж бо щасливець, ти знаєш. У мене тричі стріляли, й тричі зброя давала осічку.

Цієї миті машини з одного боку зали почали від'їжджати. Ши Цян сів у авто й зачинив дверцята. Коли сусідня автівка рушила, їхня поїхала слідом. Ши Цян старанно запнув вікна з обох боків шторками й підняв непрозорий екран, який відділив водія від пасажирів. Тепер Ло Цзі не міг і носа вистромити назовні. Рація Ши Цяна постійно бурмотіла щось незрозуміле, він час від часу уривчасто відповідав.

Невдовзі Ло Цзі таки озвався:

— Я бачу, що справи видаються ще складнішими, ніж було озвучено.

— Так, зараз усе стає лише складнішим, — буркнув Ши Цян мимохідь, не відриваючись від рації.

Більше не розмовляли, хоча їхали близько години, зате без пригод.

Коли машина зупинилася, Ши Цян вибрався з неї, знаками наказав Ло Цзі залишатися всередині та причинив дверцята. Відразу почувся гул, здавалося, звідкілясь згори. Минуло кілька хвилин, і Ши Цян знову відчинив дверцята, запросив Ло Цзі до виходу. Опинившись зовні, він миттю збагнув, що місцем призначення виявився аеропорт.

Гул, який чувся раніше, значно погучнішав, Ло Цзі глянув угору й побачив кілька гелікоптерів, що зависли просто в них над головами. Кабінами повітряні машини розвернулися в протилежні боки, тож скидалися на двох грізних птахів, кожен з яких невсипущим оком оглядав порожній простір зокола. Ло Цзі опинився перед літаком, з вигляду пасажирським, проте ні логотипу авіакомпанії, ані будь-яких розпізнавальних знаків звідси видно не було.

Машину припаркували просто біля трапу, й Ло Цзі у товаристві Ши Цяна піднявся на борт літака. Перш ніж увійти до салону, він озирнувся, й першим, що трапилося на очі, були винищувачі, вишикувані неподалік. Отже, аеропорт не цивільний. Ближче до літака він побачив конвой супроводу — машини й солдати, які висипали з них, утворили кільце навколо літака. Сонце висіло низько над обрієм, і літак відкидав на злітну смугу поперед себе довгу тінь, схожу на знак оклику.

Ло Цзі з Ши Цяном увійшли в салон. Їх зустріли троє чоловіків у однакових чорних костюмах, провели першою, безлюдною частиною салону, що відрізнявся від звичайного пасажирського хіба що меншою кількістю рядів крісел — їх було всього чотири. У середній частині Ло Цзі опинився неначе у просторому робочому кабінеті, поєднаному з вітальнею, а крізь напіввідчинені двері побачив, що у хвості літака обладнана окрема спальня. Умеблювання в стриманому стилі дібрали зі смаком і ергономічно розставили, тож якби не зелені паски безпеки, ніщо не нагадувало би пасажирові, що він на борту

1 ... 18 19 20 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний ліс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темний ліс"