Читати книгу - "Про любов. Школа пані Фреймут"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну, але ж вони мусили бути — романи. Я маю на увазі, якби я тільки знала…
Знову на хвилину чи дві запанувала тиша. Джеральд Мартін нерішуче хмурився. Коли він заговорив, голос був понурим, без натяку на попередній глузливий тон.
— Ти думаєш, це розумно, Алекс, ці… витребеньки про Синю Бороду? Так, у моєму житті були жінки. Я не заперечую цього. Та ти не повірила б мені, якби й заперечував. Але я можу щиро тобі поклястися, що жодна з них для мене нічого не означала.
В його голосі був натяк на відвертість, який заспокоїв дружину.
— Задоволена, Алекс? — усміхнувшись, запитав він. Тоді поглянув на неї дещо допитливо. — Що наштовхнуло тебе на ці неприємні думки саме сьогодні? Тебе таке раніше не цікавило.
Алекс підвелася й почала метушливо крокувати по колу.
— Ой, я не знаю, — мовила вона. — Я сама не своя цілий день.
— Це дивно, - сказав Джеральд, так тихо, наче говорив до себе. — Це дуже дивно.
— Чому це дивно?
— Ох, моя люба дівчинко, не варто одразу нападатися на мене. Я сказав так тільки тому, що ти зазвичай така мила і безтурботна.
Алекс насилу посміхнулася.
— Просто все навколо ніби змовилося роздратувати мене, — зізналася вона. — Навіть старому Джорджеві спала на гадку сміховинна ідея, мовляв ми їдемо до Лондона. Він сказав, що чув це від тебе.
— Де ти його бачила? — різко запитав Джеральд.
— Він прийшов на роботу сьогодні, замість п’ятниці.
— Клятий старий йолоп, — сердито сказав Джеральд.
Алекс здивовано зиркнула на нього. Обличчя її чоловіка аж спотворилось від люті. Вона ще не бачила його таким лихим. Помітивши її подив, Джеральд насилу відновив контроль над собою.
— Та він таки клятий старий йолоп, - уже спокійніше повторив він.
— Що ти сказав такого, що змусило б його так вирішити?
— Я? Я нічого не казав. Врешті… А, так, згадав. Я невдало пожартував про вранішню поїздку до Лондона. Мабуть, він зрозумів це буквально. Або ж недочув щось. Ти ж розкрила йому очі на істину?
Він нетерпляче чекав її відповіді.
— Звісно, але коли такі люди, як він, втовкмачують собі щось у голову, то зовсім не легко переконати їх в чомусь іншому.
Тоді вона розповіла про садівникові наполягання щодо вартості вілли.
Джеральд мовчав хвилину чи дві, тоді повільно сказав:
— Еймс погоджувався взяти дві тисячі готівкою, а решту — виплатами під заставу. Саме звідси ця помилка, так виглядає.
— Схоже на те, — погодилася Алекс.
Тоді вона зиркнула на годинник і пустотливо на нього вказала.
— Нам варто братися до роботи, Джеральде. На п’ять хвилин відстаємо від графіку.
Дуже дивна посмішка з’явилася на обличчі Джеральда Мартіна.
— Я передумав, — тихо сказав він. — Я не робитиму сьогодні ніяких фото.
Жіночий розум — то цікава річ. Коли Алекс лягала спати в середу ввечері, її думки був вдоволені та спокійні. А тимчасово піддане сумнівам щастя знову повернулося в первісний стан і торжествувало в душі, як і раніше.
Але до вечора наступного дня, вона зрозуміла, що якісь непомітні сили намагаються зруйнувати його. Дік Віндіфорд більше не дзвонив, та вона, однак, не сумнівалася, що в усьому був винен його вплив. Знову й знову його слова поверталися до неї. «Цей чоловік абсолютний незнайомець! Ти нічого про нього не знаєш!» А разом з ним виринав спогад про обличчя її чоловіка, що закарбувався в її уяві, коли він сказав: «Ти думаєш, це розумно, Алекс, ці… витребеньки про Синю Бороду?» Чому він так сказав?
У цих словах чаїлася пересторога — натяк на прогрозу. Виходило так, наче насправді він сказав: «Тобі б радше не винюхувати про моє колишнє життя. Інакше можеш добряче заробити по носі». Правда, за мить після того він присягався, що в його житті не було жінки, яка б щось означала. Та Алекс даремно намагалася знову повірити в його чесність, бо ж хіба він не був вимушений у тому поклястися.
До ранку п’ятниці Алекс переконала себе, що в житті Джеральда таки були жінки — витребеньки Синьої Бороди, які він ретельно намагався приховати від неї. Її ревнощі, що спершу повільно розгорялися, тепер просто палахкотіли. Невже він і справді збирався зустрітися з жінкою того вечора, о дев’ятій? Невже історія про фотографії була вигадана зопалу?
Три дні тому вона могла заприсягтись, що знає свого чоловіка, як своїх п’ять пальців. Тепер же він здавався їй незнайомцем, про якого їй нічого не було відомо. Вона пригадала його надмірну лють на старого Джорджа, яка так різнилася від його звичної поведінки. Можливо, й дрібниця, та це показало їй, що вона насправді не знала людини, яка була її чоловіком.
У п’ятницю з’ясувалося, що потрібно купити в селі кілька речей. По обіді Алекс запропонувала, що піде по них, поки Джеральд попрацює в саду, але, на диво, він рішуче виступив проти цієї ідеї і наполіг на тому, аби піти самому, а вона нехай лишиться вдома. Алекс була змушена поступитися, однак його наполегливість здивувала й насторожила її. Чому він так прагнув завадити їй піти в село?
Раптом, само собою виникло пояснення, яке розставило все на свої місця. Хіба не могло трапитися так, що, нічого їй не сказавши, Джеральд все ж зустрів Діка Віндіфорда? Її ревнощі, які міцно спали до весілля, лише тепер набрали сили. Хіба не могло статися те саме з Джеральдом? Хіба він не міг спробувати перешкодити її зустрічі з Діком Віндіфордом? Це пояснення так вдало пасувало до фактів, і настільки заспокоювало збурену уяву Алекс, що вона без вагань у нього повірила.
Та навіть після вечірнього чаю вона була нетерпляча й збентежена. Вона боролася зі спокусою, яка з’явилася, щойно Джеральд пішов. Врешті, заспокоюючи сумління переконаннями, що в кімнаті потрібно ретельно прибрати, вона піднялася на горішній поверх, у чоловікову гардеробну. Вона взяла ганчірку, аби запевнити саму себе у власній хазяйновитості.
— Якби я тільки переконалася, — повторювала вона собі. — Якби я тільки могла переконатися.
Даремно вона казала собі, що будь-який компромат було б знищено давним-давно. Проти цього вона мала аргумент: чоловіки інколи зберігають найбільш небезпечні докази через свою надмірну сентиментальність.
Врешті Алекс не витримала. Її щоки пашіли від сорому за її дії, та вона, тамуючи подих, перебирала пачки листів і документів, вивертала шухляди, навіть зазирала в кишені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про любов. Школа пані Фреймут», після закриття браузера.