Читати книгу - "Кароока, Mary Uanni"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Роню…
— Ти серйозно?! Тебе були?! Викрали?! Хотіли… — вона не могла домовитися, її голос зірвався.
Я кивнула.
Вона схопилася на ноги і почала нервово ходити по кімнаті.
— Мамо, це божевілля!
— Я знаю.
Вона зупинилась і подивилась на мене.
— Ти повинен повідомити в поліцію.
— Вже зробила.
— І що?
— Поки нічого.
— Чудово. Просто чудово.
Я важко зітхнула.
— Слухай, Роню. Ти не виходиш на вулицю найближчі три дні.
— Що?!
— Все, без обговорень.
Вона роздратовано схрестила руки на грудях.
— Я не маленька.
— Роню, будь ласка.
— Ясно. — Вона зітхнула і сила на дивані, закривши обличчя руками.
Я мовчки встала і пішла у ванну.
Після всього цього тіла просто не було.
Я почала знімати прикраси.
Каблучку. Ланцюжок. Браслет…
Я опустила очі на зап'ястя. Браслета не було.
Я шарпнулася назад у кімнату.
Почала ритися в кишенях, на столі, в сумці.
Його не було.
— Ні-ні-ні…
Я сілу на ліжко і стисла голову руками.
Він був на мені. Я точно пам'ятаю.
Ще сьогодні…
Мене немов у груди хтось ударив.
Я втратила його на тій проклятій закинутій будівлі.
Я заплющила очі.
Лука.
Браслет, який ти мені подарував.
Єдине, що залишилось.
Як я могла його втратити?!
Я втиснула пальці в лоба, відчуваючи, як наростає паніка.
Я його поверну.
Я маю.
Але не сьогодні.
Я побачила час, лягла на ліжко і втупилася в стелю.
В голові знову крутилася одна й та ж думка.
Ну чому він помер?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кароока, Mary Uanni», після закриття браузера.