Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

5. Симуляція.

Глава 5. Симуляція.

Росс кинувнув мені головю, скомандувавши:

– За мною, кадете, – і рушив у глиб бази.

Я пішов за ним, відчуваючи, як напруження в грудях зростає з кожним кроком. Через деякий час ми підійшли до стіни, проте її поверхню перетинала структура, що нагадувала бджолині стільники, які ледь помітно виділялися на тлі силового поля. Росс доторкнувся до неї рукою, і стіна безшумно відкрилася, утворивши прохід, якраз достатній для двох людей.

– Заходь, – кинув він і зробив крок уперед.

Я пішов за ним і зупинився, не в силах приховати подиву. Переді мною відкрився величезний простір, схожий на арену чи то стадіон. Приміщення було абсолютно порожнє, лише стіни та стелю прикрашала та сама структура силового поля, що зовні. Наші кроки віддавали відлунням, коли ми ступали по металевій поверхні.

– Це зал симуляцій, – пояснив Росс, озираючись навколо. – Такі використовують військові та спецпризначенці для тренувань. Професор Кук добряче потратився, щоб ми отримали цей екземпляр. Але я наполягав, адже мова йде про нашу безпеку. У магазинах таке не купиш, та добре, що є чорний ринок. 

Він зупинився  й чітко промовив:

– Завантажити симуляцію один.

Світ змінився миттєво. Щойно ми стояли в порожньому приміщенні, а зараз опинилися на військовому полігоні під яскравим сонцем. Я відчув на обличчі теплий вітерець, почув спів птахів. Пісок під ногами був такий реальний, що мої черевики трохи загрузли в ньому.

– Непогано, – промовив я, роздивляючись усе навколо.

Ми підійшли до стелажа, на якому стояли десятки одиниць зброї та інше обладнання, призначення якого була мені поки що невідомо. 

Росс став навпроти мене заклавши руки за спину і сказав:

– Я навчу тебе користуватися усією доступною зброєю в Співдружності і не тільки – він витягуючи руку з за спини і показуючи мені на долоні подовгастий циліндр із хитромудрим візерунком.

– Це ритуальний спис теріанців, – пояснив він, різко зімкнувши пальці долонь.

Я здивовано дивився, як циліндр трансформується в білу палицю довжиною близько двох метрів, яка світилася зсередини.

– Його не зупинить навіть силовий щит космічного винищувача. Але головна перевага – кінетичний удар, – продовжив Росс.

Він кивнув у бік полігону. З-за пагорба метрів 300 від нас, повільно з'явилася величезна бойова машина – як з старої гри MechWarrior. Вона була близько 8 метрів заввишки, рухалася на масивних ногах із сервоприводами, що видавали характерний металевий звук. На її плечах і руках висіли плазмові гармати, ракетні установки та інше смертоносне озброєння. Навколо півсферою світилося жовте захисне поле, роблячи машину схожою на неприступну фортецю.

Моє серце закалатало. Цей монстр виглядав так, ніби міг знищити цілу армію.

– Це МЕБМ-2000, механізований бойовий модуль, – сказав сержант. – Практично невразлива штука. Призначена для ліквідації переважаючих сил противника.

Раптом Росс кинувся бігти прямо на цю машину. Його швидкість була неймовірною. Він петляв між укриттями, ухиляючись від пострілів, які лише дивом не влучали в нього. Здавалося, сержант знав наперед, куди цілився МЕБМ.

І ось він підстрибнув, пролетівши над машиною на висоті майже десяти метрів. У повітрі він розмахнувся й ударив палицею зверху вниз. Я бачив, як сяючий спис легко пройшов енергетичний щит, проломив броню модуля, і деформував корпус. Від такої сили удару, наче кувалдою в сотні тон, його сервоприводи не витримали, і підкосилися, машина з гуркотом впала на землю.

Хмара пилу піднялася вгору. З неї вийшов Росс, спокійно несячи палицю на плечі, ніби нічого не сталося. Я стояв із відкритим ротом, дивлячись на розбиту груду металу, яка ще секунду тому наводила жах. Коли сержан підійшов до мене, то пил вже майже осів, і стало видно, як робот почав ворушитися, намагаючись відновити боєздатність. Він заупскав десятками ракети, які просто вражали все навколо в радіусі кількох десятків метрів. Рухи маніпуляторів були хаотичні, наче в агонії.

– Живучий, – сказав Росс, перехоплюючі палицю як спис.

Він метнув її в робота. У наступну мить палиця прискорилася, мов блискавка, пробила корпус машини на спині, зачепивши якийсь критичний блок, і МЕБМ застиг, а спис повернувся в руку сержанта.

– Ось тобі й пояснення, чому це спис, – промовив він із усмішкою ховаючи циліндр десь за спиною. – У нас таких два: один у мене, інший у професора Кука.

Я мовчав, досі намагаючись усвідомити те, що побачив.

Росс знову підійшов до стелажа і цього разу дістав щось гладке, відідалено схоже на пістолет, але без звичних деталей. Його поверхня була абсолютно рівною, наче зробленою з якогось монолітного матеріалу, що приємно блищав у світлі сонця. Росс підняв зброю, показуючи її мені та сказав:

– Це паралізатор.

Його тон був спокійним, але я вже знав, що він зараз видасть цілу лекцію.

– Тут два режими потужності, – продовжив він, крутячи пристрій у руці. – В залежності від налаштувань може паралізувати людину на термін від 10 до 60 хвилин.

– Ось тут справа, – Росс показав на маленький сенсорний індикатор, який я раніше не помітив, – можна обрати тип ураження: точковий або матричний. Матриця – це площа ураження в межах 4–5 метрів.

– Максимально ефективна відстань – 50 метрів. Одного зарядного елемента вистачає на місяць безперервної роботи. Паралізує не лише м`язи людини, але і відключає її свідомість. Та є нюанс: на військових чи спецпризначенців він не діє. У них імпланти, що блокують вплив випромінювання паралізатора.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍