Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

4.1

Опинившись біля хвіртки рідного будинку, дівчинка витерла рукою сльози та посміхнулася — нема чого засмучувати рідних такими дрібницями. 

Тут, в цьому доглянутому будинку, жили її бабуся та дідусь. Лера, скільки себе знала, жила з ними. Своїх батьків вона не пам'ятала, а бабуся майже нічого про них не розповідала. Лера і сама не допитувала, боячись дізнатися щось страшне. Вона дуже любила і бабусю Марію, і дідуся Мішу, хоча часто наривалася на скандали, особливо щодо їжі. Їсти дівчинка не любила, крутила ніс від будь-якого рідкого, крім окрошки. 

Коли вона відкрила хвіртку, всі неприємності залишилися зовні. Сьогодні Лера прийшла зі школи трохи раніше і, на подив, застала бабусю за прибиранням, а дідуся за плитою. Він не дуже любив готувати, найчастіше це робила його дружина. Але сьогодні був якийсь особливий день.

Роззувшись на порозі, дівчинка увійшла у відчинені двері.

— У нас будуть гості? 

— Ну звичайно. У дідуся Міші день народження!

Лера стукнула себе по лобі. Вона зовсім забула про це.

— А хто буде?

— Кілька колег з роботи, племінник дідуся з дружиною. Можливо, Іра приїде.

— Ура! Я по ній вже скучила. 

— Буде тобі з ким гуляти. А то сидиш вдома постійно... — кинула жінка, витираючи пил зі столу.

— А коли вони приїдуть? — дівчинка ледь не застрибала від радості.

— У три.  Ти голодна? Тоді я піду подивлюся, як там наш дідусь готує окрошку, а ти поки витирай пил. Я не встигаю сама. Закінчиш — під столом пилотяг! — сказавши це, вона пішла.

Завдяки старанням Марії Федотівни пилу в будинку було небагато. Висипавши невелику купу сміття в пакет, Лера кинула його біля дверей і полізла під стіл за пилотягом. 

Тут її чекав неприємний сюрприз: ящик був зайнятий котом, який дуже любив спати на коробці з пилотягом. Зігнати його — означало вислухати всю правду про себе. Невдоволено пирхнувши, кіт відкрив одне око.

Для такого випадку дівчинка припасла пакетик котячого корму. Висипавши на руку кілька кульок, вона підсунула долоню коту під ніс. Ці шматочки для нього були як допінг — в наступну секунду кота як вітром здуло, і Лера спокійно витягла коробку.

Одягнувши навушники, вона стала прибирати. День видався якийсь прибиральний.

Без п'яти три продзвенів будильник, який спеціально поставила бабуся, щоб не проґавити поїзд. 

— Лер, збігай на вокзал! Поїзд через п'ять хвилин приїде! А я поки закінчу з обідом! — попросила жінка.

Леру довго вмовляти не довелося, вона й сама хотіла прогулятися.

На вулиці стояла спекотна погода. Застрибнувши в шльопанці, дівчинка побігла до вокзалу. Він був всього в ста метрах від їхнього будинку.

* * *

Лера сиділа навпочіпки, гладячи Амура, що до неї підбіг. Невелика брудно біла собачка мало кого підпускала до себе. Та й сама Лера довго боялася до нього підійти, хоча доріжка до її будиночка проходила повз будку цього пухнастого сторожа. Піднявши голову, вона побачила Іру, що йшла до неї.

Чорноволоса дівчина в шортах і футболці присіла поруч, простягнувши руку до собаки.

— Бабушка Марія сказала, що скоро вже можна йти за стіл! Повинен приїхати ще якийсь колега. Подзвонив, що скоро буде.

Ця новина Леру порадувала, бо вона вже дуже зголодніла.

— Ти досі граєш в цьому будиночку? — поцікавилася Іра, перевівши погляд на невелику літню кухню.

— В основному, читаю…

Будиночок, про який вони говорили, знаходився неподалік. Раніше його використовували як літню кухню, а потім повністю віддали Лері під ігри. У ньому були дві маленькі, але світлі кімнати.

 Це місце викликало у неї теплі спогади. У дитинстві вона часто грала тут з подругами, коли ті приїжджали в селище. З Ульяною Лера бачилася частіше, вона була її ровесницею. А ось Іра приїжджала тільки на кілька днів або тижнів. Вона була родичкою Лери по дідусеві Міші, якщо це можна так назвати. Михайло Олексійович не був її кровним родичем, а лише чоловіком бабусі. Але Лера не вдавалася в такі тонкощі, вона обожнювала дідуся і часто сиділа в його майстерні, коли він малював картини.

Піднявшись на ноги, Лера обтрусила сарафан. Кінець весни приємно радував теплом і сонцем. У дівчинки було багато планів на найближчі дні. Насамперед вона хотіла сходити з подругою на річку. 

Затьмарював тільки останній дзвінок. Ні. Вона раділа, що навчальний рік закінчувався. Просто їй не хотілося бачитися з Андрієм після їх сьогоднішнього чергування.

* * *

За вікном почало смеркатися. Весь день, без зупину, лив дощ. Небо прорізали блискавки, лунав гуркіт грому. 

Наливши чаю, Лера притулилася плечем до стіни. Настрою не було. Не радували навіть літні канікули. Іра з батьками поїхала назад у Дніпро, Уляна  вже кілька днів не виходила гуляти. Загалом, Лера вже звикла до того, що вона сиділа вдома сама. Обидві подруги були не місцевими та приїжджали в селище до родичів. 

«Яке ж нудне та одноманітне життя. Ніякої магії, пригод!» — подумала вона, зітхнувши.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍