Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

"Чому це так важко?" — запитала себе Аліна, відводячи погляд. Їй було важко дихати, і навіть стиснуті губи Дмитра не дозволяли їй відчути легкість у цьому просторі. Її думки постійно повертались до нього: до цього чоловіка, який, здавалося, бачив її наскрізь, а одночасно так відчужено тримав від себе.

Дмитро стояв поруч, намагаючись не дати нікому наблизитись занадто близько до неї. Він тримав її в полі зору, вичікуючи моменту, коли вони зможуть тихо, без зайвого шуму, покинути цей захід. Водночас він усвідомлював, як кожен погляд на неї лише посилює його внутрішній конфлікт. Він не міг зрозуміти, чому його серце б’ється так швидко, коли вона поруч.

"Ти не можеш цього хотіти, Дмитре", — наказував собі він, намагаючись не піддаватися емоціям. Проте погляд Аліні, її вигляд — все це пробуджувало в ньому щось, що він давно намагався приховати.

Але він стояв поруч, мовчав і давав їй йти через цей вечір. Він не дозволив собі підійти ближче, хоча й хотів цього. Він стояв на відстані, але відчував, як між ними раптово виникало щось більше за звичайні робочі стосунки.

Аліна зробила глибокий вдих і знову зустріла його погляд, відчувши, як від напруженості цього моменту хочеться сховатися. Але водночас вона розуміла, що цей вечір буде мати для них обох велике значення.

Дмитро не міг не помітити, як кожен погляд оточуючих звертався до Аліни, коли вони з’явились у залі. Вона була приголомшливою — наче уособлення вишуканості та витонченості. Її темне волосся, акуратно укладене, спадало на плечі, а плаття з ідеальною посадкою облягало її фігуру, підкреслюючи кожну її лінію. Усі навколо затримували на ній погляди, залицялись і оберталися, що викликало в ньому неприязнь. Це було настільки очевидно, що він сам почав відчувати дискомфорт.

"Всі ці погляди... їх так багато", — подумав він, закидаючи келих на столик поруч. Всі були зачаровані її виглядом, і він не міг ігнорувати той факт, що кожен чоловік, який наближався, миттєво звертав на неї увагу.

Аліна була немов магніт, який притягував до себе всіх. І цей погляд — її присутність у залі — все більше дратував його. Він бачив, як якийсь чоловік, схоже, середнього віку, підходить до неї з розпростертими руками, наче вони давно знайомі. Це залицяння, ці відкриті погляди, захоплення, навіть смішні компліменти — все це не давало йому спокою. Це було нестерпно для нього.

"Це більше, ніж просто захоплення... це бажання", — думав Дмитро, ковтаючи залишки вина. "Вона заслуговує на більше, ніж ці порожні погляди. Але я не можу нічого змінити."

Йому не подобалося, як інші чоловіки ставилися до неї. Він знав, що вона чудова — це було очевидно для всіх, але саме тому, що вона була така приваблива, він відчував, як це ранить його самопочуття. Дмитро завжди був зосереджений на роботі, уникав особистих зв'язків, але зараз, коли Аліна була поруч, він не міг відкинути відчуття власницької захисної реакції.

Він спостерігав, як вона посміхається, розмовляючи з усіма, і ця легкість у її жестах лише підсилювала її привабливість. І хоч Дмитро намагався зберігати свою холоднокровність, йому було важко не звертати увагу на те, як інші чоловіки захоплюються її чарами. Як вона пильно слухає, як її обличчя світиться від усмішок, як її очі сяють навіть у світлі люстр.

"Але вона моя підлегла", — нагадував собі Дмитро, хоча ці слова більше не мали тієї сили, яку вони мали раніше. Його правило про заборону романів на роботі відразу ж спливало в пам'яті, як тільки він ловив себе на думці, що йому хочеться зробити більше, ніж просто стежити за нею на цьому заході.

Кожен новий погляд, кожен новий підхід до неї лише додавав роздратування. Дмитро відчував, як його руки стиснулися. "Це неправильно", — подумав він, намагаючись стриматися від бажання вивести її подалі від всіх цих залицяльників. "Але я не можу інакше. Я не можу дозволити їм наблизитись занадто близько."

Знову погляд — цього разу він став більш відвертим, і Дмитро знову відчув, як серце стало важким. Аліна йшла між людьми, і кожен її рух привертав ще більше уваги. Здавалось, що вечір, спочатку призначений для важливих ділових зустрічей, перетворився для нього на поле бою за її увагу.

"Що вона бачить у цих людях?" — питання, яке він не міг відповісти собі. З одного боку, Дмитро розумів, що вона має право на свою увагу, на свою частку світу, але з іншого боку, він не міг забути про свою роль як її керівника. Він не міг позбутися цього відчуття власності, яке просочувалося у його погляди, коли він бачив, як чоловіки, зокрема цей молодий бізнесмен, пристально дивляться на неї, посміхаються і роблять компліменти.

"Це лише початок", — подумав він з насмішкою, глянувши на її розсміяну усмішку, яка сіяла так яскраво на її обличчі. Але тут же в його душі спалахнув незадоволений вогонь: він не міг ігнорувати ці емоції.

Дмитро стояв поруч, але кожен її крок лише наближав його до відчуття внутрішнього конфлікту. Він хотів щось змінити, втрутитися, але, як завжди, тримав себе в руках. Погляд на Аліну став для нього важким випробуванням, яке він не знав, як подолати.

Після того, як вони ввійшли в зал, Дмитро спостерігав за тим, як Аліна зачаровувала всіх своєю присутністю. Але зараз він був зосереджений на головному — важливих бізнес-питаннях. З ними підходив партнер компанії, який мав зустріч із Дмитром.

"Дмитре, радий бачити. Все в порядку?" — запитав чоловік середнього віку, високий і добре одягнений, з яскраво вираженими рисами обличчя. У його погляді було відчутно повагу до Дмитра, хоч і здалеку виднілася певна конкурентна напруга.

"Привіт, Валентине, радий тебе бачити. Все йде за планом, як обговорювали раніше", — відповів Дмитро, міцно потискаючи руку партнера. Він був спокійний і впевнений, хоча внутрішньо його думки не покидали — куди пропала його увага? Куди зникли всі ці погляди на Аліну?

"Відмінно. Є кілька моментів, які треба уточнити, але спершу давай вип’ємо по келиху", — сказав Валентин, показуючи на бар, що знаходився неподалік.