Читати книгу - "Сповідь"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 189 190 191 ... 235
Перейти на сторінку:
я подумав, що в тій самотині, про яку я мріяв, мені ніщо не може загрожувати. Я засмучувався тільки тим, що за таких обставин панові де Люксембурґу доведеться взяти на себе доручення, які погіршать ставлення до нього уряду. Мені хотілося, щоб він забезпечив собі притулок на той випадок, якщо величезна державна машина впаде, чого можна було побоюватися, зважаючи на тодішній стан справ. Мені ще й досі здається безперечним, що, якби кермо влади не потрапило нарешті до одних рук, французька монархія була б тепер на порозі смерті.

Здоров’я моє погіршувалось, а друкування «Еміля» йшло все повільніше і нарешті зовсім зупинилося. Гі більше не вважав за потрібне писати мені і навіть не відповідав на мої листи. Я не одержував ніяких звісток і не мав змоги дізнатися, в чому річ, оскільки Мальзерб був у той час у селі. Ніколи ніяке нещастя, хоч яким би воно було, не бентежить і не пригнічує мене, якщо тільки я знаю, в чому воно полягає; але у мене природжена боязнь темряви; я боюся мороку і ненавиджу його; таємничість завжди мене тривожить: вона дуже невластива моїй природі, відвертій до безрозсудності. Мені здається, мене не налякав би вигляд і найогиднішого чудовиська, але, якщо вночі мені приверзеться постать, загорнута в біле простирадло, мені робиться страшно.

І ось моя уява, розпалившись від такого тривалого мовчання, почала малювати мені різні привиди. Що палкіше хотів я оприлюднити свій останній і найкращий твір, то більше мучився я здогадами, що можуть означати ці затримки. З властивою мені звичкою доводити все до крайності я вже ладний був бачити в цій затримці не зволікання, а заборону друкування книги. Тим часом, не уявляючи собі ні причини, ні того, як це могло статися, я залишався в найжорстокішій невідомості. Я писав лист за листом Гі, Мальзербу, пані де Люксембурґ, але відповіді або зовсім не приходили, або приходили із запізненням, і я ще дужче хвилювався, доходив до несамовитості. На лихо, я дізнався в цей час, що отець Ґріффе, єзуїт, говорив про «Еміля» і навіть наводив звідти цілі уривки. Уява моя спалахнула, як блискавка, й відкрила переді мною всю таємницю мерзенної інтриги, я побачив її так ясно і так виразно, немов мене осяяло одкровення.

Я уявив, що єзуїти, розлючені тим презирливим тоном, яким я говорив про їхніх колег, заволоділи моїм твором, що саме вони й затримують його видання. Я вирішив, що вони довідалися від свого друга Герена про стан мого здоров’я і, передбачаючи мій швидкий кінець, в якому я й сам не сумнівався, хочуть відтягти друкування книги до самої моєї смерті, щоб потім спотворити мій твір і ради досягнення своєї користі приписати мені думки, відмінні від моїх власних. Аж дивно, скільки фактів і обставин згадалось мені на підтвердження цієї божевільної вигадки, надавши їй цілком правдоподібного вигляду.

Та що там правдоподібного! Мені все здавалося очевидним і доведеним. Герен був цілковито відданий єзуїтам, я це знав. Їм я приписав усю ту дружню запобігливість, яку він виявляв до мене, я переконав себе, що під їхнім впливом він умовив мене укласти договір з Неольмом, що від Неольма вони отримали перші аркуші моєї книги, що потім вони знайшли спосіб зупинити її друкування у Дюшена, а можливо, і заволоділи моїм рукописом, щоб зробити з нього те, що вони захочуть, а коли моя смерть розв’яже їм руки, вони пустять її у світ зміненою до невпізнання.

Незважаючи на улесливість отця Бертьє, я завжди відчував, що єзуїти не люблять мене, і не тільки як енциклопедиста, а й тому, що всі мої принципи ще більш ворожі їхнім правилам і впливу, ніж невіра моїх побратимів, оскільки фанатизм безбожника і фанатизм святенника сходяться на спільній для них обох нетерпимості і можуть навіть об’єднатися, як це було в Китаї і як це відбувається щодо мене, тоді як розумна і моральна релігія, не визнаючи людської влади над совістю, нічого не залишає і посередникам цієї влади. Я знав, що канцлер теж був великим другом єзуїтів, і я боявся, як би син, заляканий батьком, не змушений був відмовитися від книги, якій він протегував. Мені навіть здавалося, що я помічаю наслідки цього відступництва у причіпках до мене з приводу перших двох томів, коли через дрібниці вимагали передруку; а тим часом у двох інших томах, як відомо, були такі гострі місця, що їх довелося б цілком переробити, якби їх цензурували так, як і два перших. Крім того, я знав, і сам Мальзерб підтверджував мені це, що абат де Ґрав, на якого він поклав обов’язок спостерігати за цим виданням, був також прибічником єзуїтів. Я всюди бачив єзуїтів, не думаючи про те, що їм самим загрожує небезпека і, украй зайняті власним захистом, вони не будуть прискіпуватися до книги, яка їх не обходить.

Даремно я кажу «не думаючи про те», адже я про це думав; і це ж заперечення поспішив зробити мені й Мальзерб, як тільки дізнався про мої підозри. Але через звичайну помилку, властиву людині, що намагається зі своєї самотини судити про великі справи, про які вона нічого не знає, я ні за що не хотів повірити, що єзуїти в небезпеці, і вважав чутки про це хитрощами з їхнього боку, покликаними приспати пильність супротивників. Їхні колишні незаперечні успіхи викликали в мене таке страхітливе уявлення про їхню могутність, що я вже оплакував нікчемність парламенту. Мені було відомо, що пан де Шуазель виховувався у єзуїтів, що пані де Помпадур добре до них ставиться, і що їхній союз із фаворитками і міністрами завжди виявлявся вигідним для обох сторін у боротьбі проти спільних ворогів. Двір, очевидно, ні в що не втручався, і я був переконаний, що коли ордену єзуїтів буде коли-небудь завдано удару, то принаймні не парламентом, який надто слабкий для цього, і ця бездіяльність двору була в моїх очах підставою для спокою єзуїтів і віщуванням їхнього торжества. Нарешті, вбачаючи у всіх цих чутках тільки хитрість і підступи з їхнього боку і вважаючи, що вони тепер у цілковитій безпеці і можуть в усе втручатися, я не сумнівався, що вони незабаром задушать і янсенізм, і парламент, і енциклопедистів, і все, що не підкоряється їхньому ярму; що, врешті, якщо єзуїти випустять мою книгу, то лише переробивши її так, щоб зробити з неї своє знаряддя, скориставшись моїм ім’ям, щоб здивувати читачів.

Я почував себе вмираючим. І дивно, як ці хвилювання не

1 ... 189 190 191 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь"