Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
2004 рік
– Кирило, може, ну його? – пригальмувавши біля високих кованих воріт, пробурчав Тимур, – Зараз не найкращий час для твоїх походеньок до цієї повії.
– Я тебе благаю, Калаче. По горло ситий нескінченними непорозуміннями з Гришком, – характерним жестом проводячи долонею біля шиї, відмахнувся Рощин.
– Я не про Авіатора, а про Сергія Леонідовича.
– А що Сергій Леонідович? – насупився Кирило, – Його не повернути. Мені тепер до кінця свого життя зберігати целібат? Я обітниці не давав.
– Сорока днів не минуло.
– Слухай, звідки набрався побожних стереотипів? – відкриваючи дверцята авто, спантеличив Рощин, – Ідемо, тобі теж не завадить розслабитись.
Машинально погодившись, Калачов пішов за другом.
Час наближався до опівночі. Противна мрячка посилювала пригніченість. Певно, нормальні люди сплять і не готові до гостей. Зате елітний бордель Інанна відкритий для відвідувачів вдень та вночі, а в непроглядній темряві здатний приховати будь-який злочин.
Нехай Рощин обрав не найкращу годину для візиту до своєї Королеви, бо дівчисько знову спить, як і минулого його приходу, але так скучив за малою, що, коли видався вільний час, ринувся до чортового борделю. Втім, приїхав би до неї раніше, якби ситуація не вийшла з-під контролю, а суперництво з братиком не отримало новий, непередбачуваний розвиток подій.
Останнім часом батько все менше прислухався до нього, віддаючи перевагу способам ведення бізнесу, запропонованим Латуніним. З кожним днем ролі перегравалися, і вже Кирило, а не Гришка, який узявся нізвідки й не зрозуміло яким чином виявився сином Рощина-старшого, відходив на задній план.
Кирило – рідний та законний по праву син, ставав бідним родичем. Життя входило у круті віражі. Переконання на батька не впливали. Той слухав лише Григорія, який повільно, але впевнено затягував сімейний бізнес у безмежну прірву, з якої не вибратися.
Рощин ручався, що Латунін працює на дві фронти, зливаючи інформацію про постачання Сизому. Угоди раз по раз зривалися, гроші вилітали в трубу, а батько по наївності нічого не помічав. Кирило намагався зловити нещасного братика на місці злочину, щоб довести батькові, але той знову вислизав. За довгі роки в кримінальних колах навчився вибиратися сухим з води. Скрізь тицявся без мила, як та гнида.
Рощин ненавидів Григорія як ніколи й нікого більше. Чудово знав, що це взаємно. Взаємна ненависть – почуття набагато глибше за будь-яку симпатію чи любов.
Кирило будував свою імперію. Цеглинка за цеглинкою закладаючи фундамент для майбутнього безбідного та впливового існування. Щоб довести всім, зокрема батькові, що вартує набагато більше за всіляку гниль, типу Латуніна. А батько, одного разу піддавшись впливу позашлюбного синка і підписавши заповіт, котрий свідчив, що практично все майно і бізнес – офіційний і підпільний, відходить до Гришки, зрозумів, що помилився. Круто так схибив.
Доводив, доводив, шукав нові лазівки, підкуповував людей Латуніна, виводив у того з-під носа великі партії наркотиків, кидав на гроші, а зрештою... Що зрештою? Батько не встиг оцінити. Одного дня його тупо прибрали. Втім, мабуть, якби не трапилося цього, теж не оцінив би.
Він практично переконаний, що до смерті батька причетний Гришаня. Інакше не могло бути. Щоб бути вбитим у власному будинку, нехай зі снайперської гвинтівки, потрібно відкрити вбивці доступ до охоронюваної високими парканами, камерами стеження і купою хлопців території. Такими людьми були Кирило та Латунін.
Рощин не настільки протік дахом, щоб вбивати свого батька, нехай той і скаламутився розумом на тлі схильності до другого синка. А Гришка цілком міг. Спадщина вже у його руках. Чекати, доки батько змінить рішення, на за його характером. Для Кирила тепер справа часу довести це. Та час спливав. Незабаром заповіт набуде чинності й пиши зникло. Тоді докази нікому не здалися. Батька немає, спадщина дістанеться Латуніну, а Кір так і залишиться не приший кобилі хвіст. Істинний Рощин і ні з чим. Ще чого!
Тимур відразу після похорону умовляв Кіра, що єдиним виходом у цих умовах є удар у відповідь – вбивство Григорія. Але чоловік вагався. Не через небажання й острах потенційного покарання. Ні. За розумного підходу ніхто не докопається, що Рощин причетний. Та він розраховував знищити пройдисвіта поступово. День за днем позбавляючи привілеїв, до яких той за останні роки звик. Починаючи з бізнесу, грошей, закінчуючи елементарно їжею та барахлом. Щоб у тварюки дупу прикрити було нічим. Щоб приповз на колінах, благаючи про помилування. А Кирило, упиваючись нікчемністю пройдисвіта, змушував того молити про помилування знову і знову, поки не повірить у каяття. Лише після... Ні, не помилує. Вб'є. Як брудну, смердючу тварину.
Ідеальний план помсти, який визрівав не один рік, але з кожним новим днем ставав менш здійсненним. Латунін не збирався йти з дороги. Якщо найближчими тижнями не самоусунеться, доведеться вдатися до плану Калача – прибирати нашвидкуруч і непомітно. Втім, докладніше подумає завтра. Сьогодні жадав насолодитися компанією своєї дівчинки.
Ігноруючи охоронця, що придрімав біля дверей, Кирило по-господарськи ввійшов усередину. Думка, що бордель, на який давно поклав око, незабаром також стане його, майнула, відразу пропадаючи, коли назустріч вибігла трохи сонна блондинка. Белла. За кілька років регулярних візитів чоловік відмінно знав імена обслужного персоналу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна», після закриття браузера.