Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

Вона замовкла, стежачи за враженням, яке справили її слова на юрбу, і побачивши, що народ схвалює її, змінила тон.

— На місце! — крикнула вона різко. — На місце, говорю вам. Дайте дорогу королевам і тим, кого вони покрили своєю царською мантією!

— А якщо я не хочу, королево? — процідив крізь зуби Егон.

— Варта прокладе нам дорогу, — пролунала горда відповідь, — навіть тут, у святилищі, через трупи жерців.

Егон зблід від люті і подивився на юрбу. Зрозуміло, що всі симпатії народу на боці королеви. Цу-венді — допитливий і товариський народ. Яким би жахливим не було в їхніх очах наше святотатство, вони зовсім не раділи думці кинути у вогненну піч живих чужоземців, яких вони бачили вперше, прагнули роздивитися, довідатися і задовольнити свою допитливість. Егон бачив це і вагався. Тоді заговорила Нілепта своїм музичним голосом:

— Подумай, Егоне, — сказала вона, — судячи зі слів моєї сестри, чужоземці, можливо, також служителі сонця! Вони не можуть говорити. Залиш це, поки вони не навчаться нашої мови! Хіба можна засуджувати, не вислухавши виправдання? Коли ці люди зможуть відстоювати себе, тоді можна буде допитати їх і з’ясувати все!

Тут Егон, старий, мстивий жрець ухопився за цю пропозицію.

— Хай буде так, о королеви! — сказав він. — Відпустімо цих людей з миром, і коли вони вивчать нашу мову, допитаймо їх! Я ж піднесу свою покірливу молитву перед вівтарем божества, щоб відвернути від країни біду, послану в покарання за святотатство!

Гомін схвалення був відповіддю на слова жерця.

Оточені королівською вартою, ми попрямували з храму додому.

Довго потім обговорювали ми всі, що сталося, ту небезпеку, яка нам загрожувала. Навіть королева безсила проти їхньої могутності! Якби не захист королев, ми були б убиті раніше, ніж побачили знаменитий храм сонця.

Спроба кинути нас у вогонь, коли ми не підозрювали про небезпеку, була останньою спробою жерців покінчити з нами.

Ми повернулися до палацу і чудово проводили час.

Обидві королеви, сановники, народ прагнули виявити нам шанування і засипали нас подарунками. Що стосується сумного інциденту з бегемотом, то про це вже забули, чому ми вельми раділи. Щодня були делегації і різні особи, котрі розглядали наші рушниці і вбрання, наші сталеві сорочки, наші інструменти, особливо кишенькові годинники, якими вони захоплювалися. Але ми шаленіли, коли модні франти Цу-венді надумали скопіювати наш одяг, саме — жакет сера Генрі.

Одного разу, коли ми прокинулися, нас чекала ціла група людей, і Гуд, за звичаєм, дав розглянути їм свою морську форму.

Але ця делегація, здавалося, складалася з людей іншого класу, ніж ті, які приходили до нас раніше.

Це були якісь незначні люди, надзвичайно чемні, всю їхню увагу привернули подробиці форми Гуда, з якої вони зняли мірку.

Гуд був дуже задоволений, не підозрюючи, що має справу з шістьма головними кравцями міста Мілозиса. Через день він побачив сімох або вісьмох франтів, що красувалися в повній морській формі. Я ніколи не забуду здивування і обурення на його обличчі.

Щоб уникнути мавпування, ми вирішили надіти національне вбрання Цу-венді, тим паче, що наш одяг уже зносився. А який же зручний був цей одяг, хоча й маю визнати, що мав у ньому дуже смішний вигляд, як і Альфонс.

Тільки один Умслопогас відмовився надіти на себе що-небудь. Коли його “муша” зносилася, старий зулус зробив собі нову і продовжував ходити голим, як його власна сокира.

Увесь цей час ми вивчали мову Цу-венді і досягли значних успіхів в цьому. Наступного ранку після нашої пригоди в храмі до нас з’явилися троє шановних і поважних панів, озброєних манускриптами, книгами, чорнилом, перами і пояснили нам, що їх послали навчати нас.

Усі ми, за винятком Умслопогаса, охоче засіли за уроки, присвячуючи їм чотири години на день. Що стосується Умслопогаса, він не хотів і чути про навчання, не бажаючи вчитися “жіночій мові”. Коли один із наставників підійшов до нього з книгою і розгорнув її перед ним найпереконливішим чином, з посмішкою на вустах, неначе церковний староста, який улесливо підносить кухоль для пожертвувань багатому скнарі-парафіянину, Умслопогас схопився зі страшною лайкою і закрутив сокирою перед очима переляканого наставника. Тим і закінчилася спроба навчити його мові Цу-венді.

Ранки ми проводили за цією корисною справою, яка ставала все цікавішою, а після полудня ми насолоджувалися повною свободою.