Читати книгу - "Місце під зорями, Анні Кос"

Глава 42. Я знаю все

Арселія буквально увірвалася до кімнати Мейрам. Година була пізня, але сестра ясновельможного ще гортала старовинного вигляду трактат й лягати не збиралася. Разом із нею не спали й дві приставлені Сіфом Йонною служниці. Коли стулки дверей з тріскотом врізалися в стіни, перелякана Мейрам миттєво забула про читання й схопилася на ноги. Її погляд ковзнув по розкішному, явно не домашньому вбранні Арселії, насупленим бровам й суворо стиснутим губам.

— Ясновельможно пані, — Мейрам схилила голову у вітальному поклоні. — Щось трапилося? 

— Усі зайві — геть звідси! — вимогливо наказала Арселія служницям.

Різкість її тону виявилася несподіванкою для всіх трьох. Ось тільки якщо дівчата розгубилися і зніяковіли, бо не знали, що страшніше: не підкоритися наказу ясновельможної пані чи знехтувати вказівками Сіфа Йонни, то на обличчі Мейрам відобразилося щире здивування навпіл з лихою втіхою.

— Ви недочуваєте? — Арселія підняла витончену темну брову і злегка клацнула пальцями. — Залиште нас негайно. Леді Мейрам має відповісти мені на деякі запитання, але не при сторонніх: стан здоров'я імператора стосується тільки ясновельможного сімейства. Ви до нього не належите, тож геть!

Служниці переглянулися й вирішили, що краще покинути кімнату. Арселія дочекалась, коли двері за ними зачиняться, ковзнула до стулок, притиснулася до них вухом й завмерла.

— Я не розумію, що…

Імператриця жестом заборонила Мейрам говорити. Лише за хвилину, коли стало ясно, що чужі кроки затихли вдалині, вона з полегшенням видихнула.

— Вибач за цю виставу. У нас є лише пара хвилин, перш ніж ці милі пташки розпирскають по всьому палацу про мою зухвалу витівку й вигадають поважну причину, аби втрутитися. Тож нехай краще думають, що між нами сталася сварка: жінки загалом схильні до розбіжностей, коли мова заходить про чоловіка. 

— Але нащо?! — ошелешено уточнила Мейрам.

— Бо є надто важливі речі, які не обговорюють при свідках. Читай уважно. 

Арселія квапливо витягла з-за краю вирізу на грудях складений клаптик паперу й простигнула його Мейрам. Та розгорнула, вдивилася, раптово зблідла й закусила від хвилювання губи. 

— А ще оце, — імператриця додала до клаптика згорнуту синю стрічку, залишену Мушараффом. — Це передав тобі мій колишній господар. Він не міг говорити відкрито, але я від душі сподіваюся, що значення такого незвичайного послання буде тобі зрозумілим.

Мейрам прийняла стрічку і розгорнула її. Вишиті сріблом зірки спалахнули іскорками, відбиваючи полум'я свічок. Здивування золотоволосої красуні було таким сильним, що на мить Арселія засумнівалася, чи правильно витлумачила натяки работорговця.

— Не розумію... А чи сказав пан бер Рушді хоч щось?

— Згадав символ закінчення шляху і зазначив, що такий колір більше пасує уродженим мешканкам півночі, ніж південним красуням. О, і що цей дар передано його другом, який повернувся з далекої подорожі.

Руки Мейрам затремтіли. Вона рвучко кинулася до Арселії й міцно обійняла її, повторюючи крізь сльози: «Він живий, я знала, він живий і пам'ятає про мене!». Сестра імператора так розхвилювалася, що ледь встояла на ногах. Арселія добряче струснула її.

— Час спливає. Служниці вже напевно встигли дістатися Сіфа Йонни або когось із його підручних, а значить, ще трохи — і наше усамітнення перервуть під якимось слушним приводом.

Арселія квапливо відібрала в Мейрам стрічку, згорнула її й сховала в шухляді серед десятків подібних прикрас.

— О стихії, не знаю, як тобі віддячити. Ти повернула мені можливість дихати, — Мейрам тремтіла. — Можу лише пообіцяти свою вірність і відданість до самого кінця, щоб не сталося. 

— Спершу скажи, що робитимемо далі?

Мейрам квапливо повернула подрузі клаптик паперу:

— Благаю, передай панові бен Рушді та його другові відомості про те, де зараз перебуває Саад. 

— Навіщо їм це знати? — настала черга Арселії здивуватися.

— Людина, яка надіслала стрічку — батько Саада. Я хочу, щоб він забрав сина і відвіз дуже далеко. Ні мій брат, ні голова таємної служби не повинні дістатися до них.

— Чи не краще тобі самій сказати йому про це? Тікай звідси. Я допоможу, знайду спосіб. Забирай сина і йдіть разом.

Погляд Мейрам враз поважчав. Вона опустила очі, мимоволі стиснула підвіску із золотистим каменем, яку постійно носила на шиї, і промовила безпристрасно:

— Не можу. Не питай чому, але я маю залишатися тут. Так безпечніше для всіх. 

Арселія ласкаво обійняла подругу, зазирнула їй у вічі й підбадьорливо посміхнулася:

— Я передам усе, що потрібно. Можеш бути спокійна.

У коридорі почулися квапливі кроки. Мейрам винувато зітхнула, відступила на крок назад, не знаючи, що робити далі. Імператриця озирнулася на двері й заговорила надмірно голосно. В її інтонаціях знов клекотав гнів, а почервонілі очі подруги й рум’янець хвилювання на блідих щоках прекрасно доповнили картину сварки.

— Я вимагаю, аби в майбутньому ви не приховували нічого, що стосується самопочуття імператора! — У двері акуратно постукали, Арселія удала, що не почула, як прочинилася стулка. — Хочу завтра ж переговорити з лікарем Шейба бен Хайрі. Я мушу знати все про здоров'я мого чоловіка й повелителя. Ви мене зрозуміли?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍