Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

Вільній зоні, доки сніг не перекриє шляхи. Він не міг згадати цифру: чи вісім тисяч?..

Так? Вісім тисяч — це не так уже й багато; вони не дуже й світла багато світитимуть, навіть коли повернули електрику. А може…

«А може, ти б поспав та й викинув цю дурню з голови. Ранок мудріший буде».

Він ліг — і за кілька хвилин перевертання з боку на бік люта втома перемогла. Він заснув. І снилося йому, що він у Боулдері, в літньому Боулдері, де всі газони висохли й пожовкли від спеки й безводдя. Єдиний звук — рипіння якихось дверей на вітрі. Усі пішли. Навіть Том.

«Френні!» — закричав він, але у відповідь тільки двері поволі рипіли й постукували об одвірок.

——

До другої години наступного дня вони подолали ще кілька миль. Дорогу прокладали по черзі. Стю починав уже думати, що в них попереду ще день шляху. Сповільнював усіх він. Ногу почало зводити. «Ух, скоро поповзу…» — думав він. Більшу частину дороги прокладав Том.

Коли вони зупинилися пообідати холодними консервами, Стю спало на думку, що він іще не бачив Френні з по-справжньому великим животом. «Може, ще встигну». Але він гадав, що скоріше ні. Дедалі більше він починав вважати, що все сталося без нього — чи на краще, чи на гірше…

І ось за годину після обіду він і далі був настільки занурений у власні думки, що мало не налетів на Тома, який зупинився.

— Що там таке? — спитав Стю, розтираючи ногу.

— Дорога, — сказав Том, і Стю швидко підняв голову й роззирнувся.

Після довгої, зачудованої паузи Стю промовив:

— Щоб мене підняло та гепнуло…

Вони стояли на сніговій горі заввишки футів із дев’ять. Униз ішли круті схили на голу дорогу внизу, а праворуч стояв знак, на якому було просто написано «МЕЖА МІСТА БОУЛДЕР».

Стю розсміявся. Сів на дорогу й зареготав, дивлячись у небо, не зважаючи на здивований погляд Тома. Урешті він промовив:

— Вони дорогу розчистили! Бачив? Ми вдома, Томе! Ми вдома! Коджаку! Біжи сюди!

Стю витрусив решту «Собачої радості» на верхівку кучугури — і Коджак кинувся їсти, Стю тим часом курив, а Том дивився на дорогу, яка, немов шалений міраж, раптом виникла посеред миль і миль нетоптаного снігу.

— Ми знову в Боулдері, — тихо пробурмотів він. — Як є. «М-Е-Ж-А-М-І-С-Т-А», а це пишеться «Боулдер», Боже мій, так…

Стю поплескав його по плечу й викинув цигарку.

— Ну що, Томе. Ведемо себе красивих додому!

——

Приблизно за годину знову пішов сніг. О шостій уже було темно, і чорний асфальт шляху під ногами набув примарного білого відтінку. Стю тепер сильно шкутильгав, ледве йшов.

Том уже й питав його, чи не треба перепочити, але Стю тільки похитав головою.

О восьмій сніг став густішим, вітер посилився. Раз чи двічі вони не бачили дороги й налітали на кучугуру. Стало слизько. Том упав двічі, а потім, о чверть на дев’яту, Стю впав на нездорову ногу. Стиснув зуби, щоб не застогнати. Том підбіг йому на допомогу.

— Усе нормально, — сказав Стю і зміг підвестися.

Минуло двадцять хвилин — і вони завмерли на місці, почувши молодий, тремтливий голос.

— Х-хто йд-де?

Коджак загарчав, наїжачився. Том ахнув. І за виттям вітру Стю вловив ледь чутний звук, від якого його охопив жах: клацання гвинтівки, яку зняли із запобіжника.

«Варта. Вони виставили вартових. Ото сміх — пройти весь цей шлях і загинути від кулі вартового просто під торговельним центром “Тейбл Меса”. Що й казати — це б навіть Рендаллу Флеґґу сподобалося».

— Стю Редман! — крикнув він у темряву. — Це Стю Редман! — він ковтнув, почувши, як у горлі клацнуло. — А тут хто?

«Дурень. Це ж точно не зі знайомих…»

Але голос, який пролунав над снігами, здався знайомим.

— Стю? Стю Редман?

— І зі мною Том Каллен… Бога ради, не стріляйте в нас!

— Це не обман? — здається, вголос розмірковував вартовий.

— Ні, не обман. Томе, скажи що-небудь!

— Привіт, — слухняно промовив Том.

Запала тиша. Навколо літав сніг, завивала хурделиця. Тоді вартовий (таки справді знайомий голос) гукнув:

— У Стю в старій квартирі висіла картина. Яка?

Стю гарячково почав згадувати. Звук зведеної гвинтівки раз у раз чувся йому знову і заважав думати. «Боже ж мій, — подумав він. — Я тут стою під заметіллю і намагаюся пригадати, яка в мене на стіні картина була — у старій квартирі, він каже. Френ, мабуть, пішла жити до Люсі. Люсі все з тієї картини жартувала, казала, що на цих індіанців чатує Джон Вейн[221], тільки його не видно».

— Фредерік Ремінгтон! — на все горло крикнув він. — Картина зветься «Стежка війни»!

— Стю! — крикнув вартовий. На тлі снігу вималювався чорний силует, побіг до них, послизаючись. — Повірити не можу!..

Коли фігура наблизилася до них, Стю побачив, що то Біллі Ґерінджер, який своєю шаленою їздою створив їм стільки проблем улітку.

— Стю! Томе! І Коджак, їй-богу, Коджак! А де Ґлен Бейтман і Ларрі? Де Ральф?

Стю похитав головою.

— Не знаємо. Нам треба кудись у тепло сховатися, Біллі. Замерзаємо.

— Давайте, он прямо супермаркет. Я покличу Норма Келлоґґа… Гаррі Данбартона… Діка Елліса… Блін, та я все місто розбуджу! Це просто диво! Просто не віриться!

— Біллі!

Біллі розвернувся до них, і Стю пошкутильгав до нього.

— Біллі, у Френ мала народитися дитина…

Біллі притих. Потім прошепотів:

— Ой, бля, я ж забув…

— Вона народила?

— Джордж… Джордж Річардсон зможе сказати, Стю. Чи Ден Летроп. Він наш новий лікар, прийшов тижнів за чотири після того, як ви пішли, — раніше був вухо-горло-ніс, але він хоро…

Стю різко потрусив Біллі, перервавши його майже гарячкову балаканину.

— Що сталося? — спитав Том. — Щось із Френні?

— Розкажи мені, Біллі, — попросив Стю. — Будь ласка.

— У Френ усе добре, — сказав Біллі. — У неї все буде гаразд.

— Ти про це чув?

— Ні, я її бачив. Ми з Тоні Донаг’ю ходили в теплицю по квіти. Теплицю Тоні придумав, у нього там усе на світі росте — не лише квіти. Вона досі лежить у лікарні лише тому, що в неї, як там це зветься, римські пологи…

— Кесарів розтин?

— Ага, бо малий не тим боком ішов. Але нічого такого. Ми прийшли до неї через три дні після пологів, то було сьоме січня — два дні тому. Троянди їй принесли. Подумали, що це її порадує, бо дитина…

— Дитина померла? — похмуро спитав Стю.

— Ні, — сказав Біллі й дуже неохоче додав: — Ще ні.

Раптом Стю відчув, як