Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

віддаляється, падає в прірву… Почув сміх… вовче виття…

Біллі нещасним тоном швидко промовив:

— У дитини грип. Капітан Трипс. Люди кажуть — це кінець нам усім. Френні народила його четвертого числа, хлопчик, шість фунтів дев’ять унцій[222], спочатку дитина була здорова, і, мабуть, усі в Зоні напилися, Дік Елліс сказав, що це просто свято перемоги, а шостого числа… малий просто захворів. Такі справи.

Біллі, уже ледь не плачучи, додав:

— Захворів, от же ж бля, ось таке, їбать, вийшло «ласкаво просимо додому»… Мені пиздець шкода, вибач, Стю…

Стю взяв Біллі за плече й підтягнув ближче до себе.

— Спочатку всі казали, що йому стане краще, що це, мабуть, звичайний грип… чи бронхіт… чи круп якийсь… а лікарі кажуть, що в новонароджених такого практично не буває. У них якийсь природний імунітет, бо вони малі. А Джордж із Деном… вони за минулий рік стільки супергрипу надивилися…

— Що їм важко було помилитися, — закінчив за нього Стю.

— Ага, — прошепотів Біллі. — Ти все правильно зрозумів.

— Ну і херня, — пробурмотів Стю. Відвернувся від Біллі й кудись побрів.

— Стю, ти куди?

— У лікарню, — сказав Стю. — До моєї жінки.

Розділ 76

Френ лежала без сну, ввімкнувши лампу. Вона утворювала круг яскравого світла на її чистій білій постелі. Посередині того світляного кола догори обкладинкою лежала книжка Аґати Крісті. Вона не спала, але поволі куняла — у такому стані спогади набувають чарівної ясності й починають перетворюватися на сни. Вона збиралася ховати батька. Те, що сталося потім, не має значення, але вона намагалася звільнитися від паніки, щоб бути здатною це зробити. Це справа любові. Коли це було зроблено, вона може відрізати собі полуничного пирога з ревенем. Той шматок буде великий, соковитий, але дуже, дуже гіркий.

Півгодини тому до неї зайшла Марсі, і Френ спитала:

— Пітер ще не помер?

І навіть тоді, коли вона це казала, час, здається, роздвоївся, так що вона не була певна, котрого Пітера — дитину чи її нині покійного дідуся — вона має на увазі.

— Тихо, з ним усе добре, — сказала Марсі, але Френні побачила в її очах правдивішу відповідь: дитина, яку вона зробила з Джессом Райдером, зараз помирає в чотирьох зелених стінах. Може, дитині Люсі пощастить більше: адже в неї обоє батьків мають імунітет проти Капітана Трипса. У Зоні її Пітера вже поховали і покладають надії на жінок, які зачали після 1 липня. Це було дико, але цілком зрозуміло.

Її думки пливли, колихалися між сном і явою, рухалися територіями її минулого, ландшафтом її душі. Вона думала про материну вітальню, де в усі пори року стояв сухий сезон. Думала про очі Стю, про перший погляд сина, Пітера Ґолдсміта-Редмана. Їй снилося, що Стю поруч, у її палаті.

— Френ!

Ніщо не вдалося так, як мало би вдатися. Усі надії виявилися фальшивими, штучними, як говорющі іграшки в крамниці «Світ Диснея», — просто механізм, обман, несправжній світанок, несправжня вагітність, не…

— Агов, Френні!

Їй снилося, що Стю повернувся. У цьому сні він стояв у дверях у величезній куртці на хутрі. Знову обман. Але ж вона сприймала це як сон: Стю з бородою. Правда, чудасія?

Френ замислилася, чи це сон, коли побачила за його спиною Тома Каллена. І… це не Коджак сидить біля ніг Стю?

Раптом її рука швидким рухом піднялася до обличчя, вщипнула щоку, так що ліве око аж засльозилося. Нічого не змінилося.

— Стю? — прошепотіла вона. — Боже мій, це Стю?

Його лице вкривала сильна засмага — тільки навколо очей було світліше: мабуть, від сонячних окулярів. Такої деталі вві сні не помітиш…

Вона знову вщипнула себе.

— Це я, — сказав Стю, заходячи. — Припини себе щипати, хороша моя.

Він так сильно кульгав, що ледь не падав.

— Френні, я повернувся.

— Стю! — закричала вона. — Ти справжній? Якщо ти справжній, підійди сюди!

Він підійшов і пригорнув її.

Розділ 77

Стю сидів на стільці коло ліжка Френ, коли прийшли Джордж Річардсон і Ден Летроп. Френ одразу міцно схопила Стю за руку, майже до болю. На її обличчі проступили зморшки — і на мить Стю побачив, якою вона буде в старості; на мить вона стала схожою на матінку Ебіґейл.

— Стю, — сказав Джордж. — Я почув про ваш прихід. Це просто диво. Не можу описати, який я радий. Ми всі раді.

Джордж потиснув йому руку й відрекомендував Дена Летропа.

Ден сказав:

— Ми тут чули, що в Лас-Веґасі стався вибух. Ви його бачили?

— Так.

— Люди тут, здається, думають, що вибух був ядерний. Це правда?

— Так.

Джордж кивав, потім, здається, перейшов до іншого і звернувся до Френ.

— Як почуваєтесь?

— Усе добре. Рада, що чоловік повернувся. А що дитина?

— От власне, — сказав Летроп, — ми про дитину поговорити й прийшли.

Френ кивнула.

— Мертва?

Джордж і Ден перезирнулися.

— Френні, я хочу, щоб ви уважно вислухали, що я скажу, і постаралися все правильно зрозуміти…

Ніби легко, але насправді стримуючи істерику, Френ сказала:

— Якщо він помер, то так і скажіть!

— Френ! — зупинив її Стю.

— Пітер, здається, одужує, — тихо сказав Ден Летроп.

У кімнаті на хвилю запала вражена тиша. Френ, що її лице білим овалом виділялося на тлі каштанової маси волосся на подушці, подивилася на Дена так, ніби той починає верзти якусь маячню. Якась із медсестер — чи то Лорі Констебл, чи Марсі Спрюс — зазирнула в кімнату і відійшла. Цього моменту Стю ніколи не забуде.

— Що? — нарешті прошепотіла Френ.

Джордж сказав:

— Не залишайте надії.

— Ви кажете… одужує… — промовила Френ. Її обличчя завмерло з подиву. До цієї миті вона й не усвідомлювала, наскільки вже змирилася зі смертю Пітера.

Джордж сказав:

— Ми з Деном бачили тисячі пацієнтів із цією хворобою, Френ, — зверніть увагу, я не кажу «лікували», бо, здається, нікому з нас не вдавалося змінити перебіг хвороби ні на йоту в жодного пацієнта. Правду кажу, Дене?

— Так.

Бганка-забаганка, яку Стю вперше помітив у Нью-Гемпширі через кілька годин після зустрічі, з’явилася на лобі Френ.

— Ну ви перейдіть уже до суті, заради всього святого!

— Намагаюся, але тут треба обережно, і я стараюся обережно, — сказав Джордж. — Ми все-таки обговорюємо життя вашого сина, і я не дозволю вам мене підганяти. Капітан Трипс — це грип, мінливий проти антигену, як ми зараз вважаємо. Кожен вид грипу — старого грипу — мав свій особливий антиген, тому, попри всі вакцинації, кожні два-три роки маємо епідемії грипу. Ось, наприклад, стався спалах грипу типу A — гонконзького,